Впала Ушиця у джуржівські долоні,
Через неї корівки додому молоко несуть,
Край греблі з річки білі коні
З білими хмарками воду п'ють.
І я так хочу впасти в ці долоні,
Пригадавши дитинство своє.
Яке затишшя на всій оболонні!..
Краса ця торкає серце моє.
У світі іншої краси не треба,
Спустившись до Ушиці-ріки
Бачиш:земля ще думає про небо
І небо тримає про землю думки...

В долоні пітьми до рання
Стомлено впали хатинки,
Вийду за село і стану-
В дорогу життя сплелися стежки.
По ній так швидко промчала
Юність, як вогник далекий,
За обрієм десь згасала.
Пролітали над садом лелеки.
Осінь пізня пахне весною
Та приходить час, заплатити треба
За те, що лишилось за спиною
Всім тим, що буде попереду.

Мені в житті всього найменше треба
Однієї пісні із одного дня.
Однієї весни, одного сонця й неба,
Одного світанку, одного коня,
Однієї любові, одного смутку і муки,
Одного дотику твоєї руки.
Однієї землі, мови, ностальгії й розлуки,
Однієї надії на одні роки...
В житті мені всього найменше треба,
Забрякне серця лиш одного,
Щоб під одним небом
Вік прожить для щастя твого...

Не ходжу парками великого міста
І себе на думці все частіше ловлю,
Що спокій настояний на травах лісу
Я тричі в день по чайній ложці п'ю.
Мене не п' янить вже тьохкіт солов'ї,
Хочу чути журавлів"курли",
в узвишші
Серцю милий не гомін ручаїв,
А озеро в оправі із німої тиші. Чарує душу осінь золота,
А не зелений гай шумливий.
В житті щось загубила, щось знайшла
І тим, хоч трішки, а - щаслива

Життя моє так схоже на сад:
Медова груша і калина пишна -
Терпкий п'янкий аромат,
Солодка яблуня і кисла вишня.
Розквітає лілія і гірчить полин,
Облітають пелюстки півоній.
Пробігла життя, як день один
І побіліли мої скроні.
А в душі, то вічний квітень,
Цвітуть життя мого сади.
І хоч уже дорослі діти-
Мені ж так хочеться весни.

... а коли вона відчувала втому
і тримала образу на увесь світ
він ніс її на руках додому
і цілував карі очі , мокрі від сліз...

... а потім вони йшли до ванної кімнати
змивати по черзі шаленства сліди
він мило для неї зберігав дитяче
а вона обіймала його зі спини...

вона руйнувала всі правила і стереотипи
не слухала жодних порад і філософських докладів
уперто й власноруч
океани перетворювала на хмари
а ночами та ранками
гаптувала стяги
для парадів

...а тиші не бажалося
мовчання для самітників
розмова ж не для кожного
для впертих оповідачів

улюблена цифра - шість
улюблений колір - чорний
за щастя сказати "мій"
і чути "моя" до скону

вона малювала уривками
кривими , хиткими лініями
мовчати могла - тижнями
і тижнями - гомоніти
могла пробачати все скоєне
забути про все подароване
вона малювала не фарбами
собою мастила полотнище
вона не лякалася схибити
додати десь зайвого в лініях
шедеври не є ідеальними
неточні
всі в плямах та звивинах
хіба для шедеврів малюється ?
співається ?
грається ?
пишеться ?
живеться - тому і створюється
а створюється , як дихається...