Мені в житті всього найменше треба
Однієї пісні із одного дня.
Однієї весни, одного сонця й неба,
Одного світанку, одного коня,
Однієї любові, одного смутку і муки,
Одного дотику твоєї руки.
Однієї землі, мови, ностальгії й розлуки,
Однієї надії на одні роки...
В житті мені всього найменше треба,
Забрякне серця лиш одного,
Щоб під одним небом
Вік прожить для щастя твого...

Не ходжу парками великого міста
І себе на думці все частіше ловлю,
Що спокій настояний на травах лісу
Я тричі в день по чайній ложці п'ю.
Мене не п' янить вже тьохкіт солов'ї,
Хочу чути журавлів"курли",
в узвишші
Серцю милий не гомін ручаїв,
А озеро в оправі із німої тиші. Чарує душу осінь золота,
А не зелений гай шумливий.
В житті щось загубила, щось знайшла
І тим, хоч трішки, а - щаслива

Життя моє так схоже на сад:
Медова груша і калина пишна -
Терпкий п'янкий аромат,
Солодка яблуня і кисла вишня.
Розквітає лілія і гірчить полин,
Облітають пелюстки півоній.
Пробігла життя, як день один
І побіліли мої скроні.
А в душі, то вічний квітень,
Цвітуть життя мого сади.
І хоч уже дорослі діти-
Мені ж так хочеться весни.

... а коли вона відчувала втому
і тримала образу на увесь світ
він ніс її на руках додому
і цілував карі очі , мокрі від сліз...

... а потім вони йшли до ванної кімнати
змивати по черзі шаленства сліди
він мило для неї зберігав дитяче
а вона обіймала його зі спини...

вона руйнувала всі правила і стереотипи
не слухала жодних порад і філософських докладів
уперто й власноруч
океани перетворювала на хмари
а ночами та ранками
гаптувала стяги
для парадів

...а тиші не бажалося
мовчання для самітників
розмова ж не для кожного
для впертих оповідачів

улюблена цифра - шість
улюблений колір - чорний
за щастя сказати "мій"
і чути "моя" до скону

вона малювала уривками
кривими , хиткими лініями
мовчати могла - тижнями
і тижнями - гомоніти
могла пробачати все скоєне
забути про все подароване
вона малювала не фарбами
собою мастила полотнище
вона не лякалася схибити
додати десь зайвого в лініях
шедеври не є ідеальними
неточні
всі в плямах та звивинах
хіба для шедеврів малюється ?
співається ?
грається ?
пишеться ?
живеться - тому і створюється
а створюється , як дихається...

вона щодня порушувала десятки правил
пила каву без молока та цукру
переходила дорогу на червоне світло
і апельсини купувала не на кілограм , а на штуку

додому поверталася повз парк і пішки
до біса всі ті швидкі маршрути
вино не в свято , а для душі як ліки
а потім музика
тихо
до півночі

читала вранці новини в газетах
і до роботи о пів на дев'яту
у вихідні - прогулянка містом
і кожного вечора - мандрівка парком

її не тривожило - а що скажуть люди ?
і байдуже було до обмежень законів
вона кожен день проживала щасливою
щодня
щомісяця
щороку
до скону...

У глибині серця таємниця закута в милість,
Журба довго тліє,ховається в ніч.
Вона підстерігає в кутку і примружує очі,
Журба - це співачка,що плаче щоночі.

Просякнута болем,печаллю та смутком,
Але чи всі знають,що - вчителька мудра?

Яка вкладає в нас сили,розпалює вогник в грудях,
Породжує досвід,який бачить у ваших очах.
Навчає цінувати радість і щасливі дні,
Журба надасть вам крила,щоб піднеслись до неї ви.

Прикриє своїми коли очорниться небо,
Журба - наш поклик,який розвивається в серці,
Журба - подарунок, свобода і чесність.