Не пам'ятаю хто сказав,що покохати людину яка пише це найжахливіше що буває в житті.
Хтось скаже : «чому,це ж прекрасно,що вас поминатимуть десь у вірші! »
Але кожне слово,кожна образлива дія будуть написані там,
Тому стережіться і будьте особливо обачним докидаючи дивні слова.

Вона ніколи першою не починала розмови
ніколи першою не надсилала закликів на двобій
така маленька й крихітка , з очима кольору діброви
вона одна на цілий світ сказала : " Він - Мій !"
і найвідважніші , та найхоробріші
із тих , що голими руками розривають сталь
усі вони - неначе перед цим зустрівшись та домовившись
покірно слухали її крихку мораль...

2022 рік

а що їй лишається ще ?
коли всі кордони подолано
звання всі геройські отримано
й дерева дбайливо зрощено ?
історії почуттів всі прожито
кришталем троянд тавровано
спаплюженим серцем скроплено
надією наново зроджено ?
зостатися тут ? на Бога !
невже в світі є оптимісти ?
дорога - ось правда... дорога
для геніїв і реалістів
і байдуже цій дорозі
що було он там і що буде
вартують для неї сльози
вартують для неї і будні
вона не для всих. Ледь помітна
мов буря в жіночому серці
можливо тому лише геній
до неї тихенько озветься...

2022 рік

Одне око зелене друге каре,
Дивне дівча без друзів і турбот.
Вдома сидить й забилося книжками,
В своєму світі чарівних думок..

Крім того вірші та складає,
Й малює трохи,без морок,
Читає книги про одежу,
Та вбивство вчинене з казок.

Не робить вона геть нічого,
Але й часу немає для дізнання.
Сидить й вивчає другу мову,
Щоб знов знайти якесь пізнання .

Як я й сказала дівча дивне,
Але ну хто ж вона така?
Назву вам я вже її ім'я,
Її ім'я це я,так я...

Ви з загубленого світу?
Не сподівайтесь на диво в житті,
Диво буває лиш в книжці.
Ви з казки.?
Могло бути гірше,
Але могло бути й краще.
Ви живете в повній ілюзії?
Достатньо однієї секунди,
Щоб зробити те що так хочеться.
Ви з короткого життя?
Звертайте увагу на дрібниці,
Які вам дарують радість і щастя.
Й життя те коротке -
Витрачайте тільки в своє задоволеня..

Бажання я не маю ні на що,
Й робити вже не хочу я нічого.
Натхнення? Де ж воно було?
Десь було,але вже пішло..

Не маю хисту до роботи,
Не буду терапевтом працювать.
Лежить дорога тільки у мистецтво,
Та не достатньо,щоб грошей багато мать.

Не буду вірші я складати,чи малювати "бо зна що"
Не буду й книги я писати,бо щось не то, так,щось не то..

Так все життя як одне свято ,
Помітити не встигнеш й вже пройде ,
А хисту до роботи все так само.
Усе таке ж, усе таке ж..

Як біля гробу ти ногою будеш,
То щось робити вже не буде сил.
Тому на все свій час й роби що хочеш,
Роби вже так, дорога як лежить.

Пробачити мені ,чи може послати?
Промовчати ,чи вже сказати?
Як гидко мені від тебе й твоїх "жартів".
Які пів життя мені псували.
Ну що ж.. Побажаю тобі я того ж.
Що казала й кричала на вулиці ти,
Що селом всім гомоніли разом.
І за що? За моє добре ставлення?
А може за допомогу?
Як ти бігла до мене жалітись і казала що лиш я розумію,
розумію цей дивний світ.
Все ж таки я зрозуміла.

І бажаю тобі лиш найкращого,
Всього,чого ти для мене хотіла.
Всього чого я ніколи побажати не зможу..

Коли не любиш тіло своє миле,
І в дзеркало дивитись не схотіла..
Коли закрилась ти в собі ,
Й закрились сили.

Під ковдрою тобі вже краще стало,
Й ділитись всім ти з нами перестала..
Я зрозумів, що ти доросла стала,
Й важке завдання тебе огортало.

Ти полюби себе й пробач страждання,
Яке життя доросле готувало.
С під ковдри вилізь і знайди пізнання,
Що це завдання всіх нас огортало...

Живем і мрієм,
Мрієм й вмираєм..
І кожен раз одне і теж.
Спочатку школа,універ,
Робота потім й пенсія.
Життя пройшло ,
" І що тепер? "
Тепер чекаєм смерті.