Лежу на пляжі і милуюсь океаном
Він є блакитний і такий базкраїй
Нема у ньому ані зради, ні обману
Я з задоволенням за ним спостерігаю

Білий пісок, праворуч хмарочоси
Стоять мов велетні такі могутні
По узбережжю ходять гордо альбатроси
Такі моменти безтурботні й незабутні

Від задоволення я закриваю очі
І насолоджуюсь цим відчуттям свободи
Запам‘ятати максимально хочу
Ці неймовірні подихи природи

Я в далечінь дивлюся і радію
Що мій приятель на сьогодні океан
Ці миті зберегти волію
Бо океан це ліки від душевних ран

Зроблю світлини я собі на згадку
І променад здійсню після обіду
Безмежний океан, то є така загадка!
Я впевнена, що ще сюди приїду!
©️Лілія Ходус

він міг би не творити чудову й неперевершену музику
а жити, як звичайні люди, з дня в день
та муза, чомусь, аж ввижалась йому - мрійнику
й щедро сипала нотами з обох жмень

вона могла б не писати зворушливі вірші
а залишати на дні серця поетичні рядки
та думки, з часом, ставали змістовніші, глибші
й пробігали через її душу навипередки

він міг би витрачати себе на щось інше
а не захоплено розчинятись в звучанні таємничих мелодій
та зі щемом у серці відчував світ музики талановитіше, тонше
міг творити музичне диво з несподіваних рапсодій

вона могла б не подружитись з поезією
а змістовні, важливі рими забувати, не брати до уваги
та поетичний простір ставав чудодійною магією
додавав душевної сили й незнаної наснаги

вони обоє могли б бути зовсім іншими
жити простим, пересічним, людським життям
не створювати власні виміри, йти дорогами легшими
ні, без творчої магії дні й ночі були б напівжиттям

є люди, які щось творять, не живуть просто так
тому й залишають за собою особливий слід
хтось на голубих небесах їм дає добрий знак
відчуття реальності окрилює щемливо творчий політ

артисти, художники, скульптори, письменники, музиканти, поети...
без них збіднів би наш культурний світ
хтось грає ролі, малює картини, а хтось пише музику, прозу, сонети...
кожен митець для нації - справжній дивоцвіт

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Переписать сторінки долі
І повернути все назад…
Знайти стежинку ту у полі,
Що десь звернула невпопад.

Змінить адресу проживання,
Можливо й зовнішність свою…
Штовхнуть себе у час вагання
Й перемогти свій страх в бою!

Не йти туди, куди не просять,
Змовчати краще, ніж сказать…
Поради роздавати — досить!
І досить прозу віршувать…

Десь стався збій у цифрах карми.
Хтось переплутав з шахом мат…
Змішались думи, дії, фарби!
Змінилась вісь координат…

Таке буває, коли втрата!
Коли не в силі хід змінить!
Коли немає адресата
Й відсутність ця в душі болить…

Барчук Р
27.08.21

Яке воно серце в людини?
Моє — ніби дім із кімнат.
З яких через власні судини
Тривоги я чую набат.

Бо там поселилися рідні,
А в кожного долі свої.
І термін життя надто різний,
І за виживання бої.

Спокійно, коли горить світло
У вікнах коханих людей.
Коли зустрічають привітно
І не зачиняють дверей.

Та з часом вогні ті згасають…
Нависнуть на дверях замки.
А ставнями протяги грають,
Скорботні вселяють думки.

Ніхто у пусті ті кімнати
Ніколи не вселиться знов…
Не варто на диво чекати,
Того хто у вічність пішов.

Яке воно серце людини?
Моє від утрати болить…
Снігами ввійдуть хуртовини
І будуть в кімнатах тих жить…

Барчук Р
30.08.21

Чогось не сниться довго мама
І тато в сни вже не приходить...
Велика то для мене - драма.
Без них і сонце менше сходить.

Чогось не сняться вдвох, окремо.
Часто ж приходили у сни.
Дивляться очі їх незримо.
Без них - ні літа, ні весни.

Чогось зовсім не сниться брат -
Той, що покинув світ цей грішний...
Життя складається із втрат.
Він був такий великодушний.

Чогось давно не сниться доця.
Вродилася й пішла за обрій...
То - Божий ангел й туга серця.
Навік лишилась я в жалобі.

Чогось інші не сняться рідні -
Ті, що пішли, як птахи, в вирій...
Лише думки, немов приблудні,
Сумно пливуть між чорних прерій.

Не сняться... Мабуть, вже відснились,
Хоч думаю про них весь час.
Може, ті сни десь запізнились
Чи місяць в небі раптом згас?

Приходить час... Усі відходять...
Померлих вже не повернути.
Вони зірками тепер сходять,
Щоб в очі з під хмар зазирнути.

Дощами плачуть в вікнах, дверях.
Радість приносять у веселках.
Сумом збігають в грозах, бурях.
Звістки з небес шлють у туманах.

Ангелами злітають в небі.
Рідню від горя й сліз рятують.
Являються в різній оздобі.
От вірю я: "Вони нас чують".

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

ОДНИМ ЛИШ РОЗЧЕРКОМ ПЕРА

Одним лиш розчерком пера́
Скалі́чить можна чи́юсь долю…
А доля ж бо лиш так вела́,
І діям дала ж бо сваволю.

Одним лиш розчерком пера́
Так душу можна загубити.
В вогонь олії додала́…
Все, що завгодно, мож зробити.

Одним лиш розчерком пера́
Так можна все занапастити,
І обидва́ зламать крила́,
І все людське пером цим вбити.

Одним лиш розчерком пера́
Все можна дном перевернути…
Мов пролетить у ціль стріла,
І ти не встигнеш це збагнути.

Одним лиш розчерком пера́
Знівечить можна, зіпсувати,
А краще б розчерком пера́
Про чисте й світле лиш писати.

05.09.2019 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2019
ID: 967639

ДЕ СИЛА Є

Де сила ду́мки, там і сила слова,
Де мислення – нема там помило́к,
Гармонія в усьо́му є чудова,
Та зважувати добре кожен крок.

Де сила сло́ва, там і перемога,
Де віра в себе, там і но́вий старт,
Там здолана найдовшая доро́га –
Кінцевий результат був то́го варт.

Де но́вий старт, там но́ві починання,
Ідеї, плани, бачення, думки́,
Ще й впевненість й ніякого вагання,
То й двері не замкне́ні на замки́.

Де стукають, то там і відчиняють,
Як є бажання, то туди ввійдеш,
І хоч не за́вжди там тебе чекають,
Та необхідність в цьо́му доведе́ш.

Де сила волі, там і перемога,
Де впевненість, там промаху нема.
Де віра є, там за́вжди є і змога,
І кроки всі робились недарма́.

03.10.2020 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2020
ID: 967638