Я не вірю в добро без «але»,
В чисті мрії, в надії не биті.
Злим завжди залишається зле,
А добро – найсуворішим в світі.

Найжорстокіша в світі – любов,
Джерело невичерпнеє болю.
Я не вірю в любов без оков,
А також в абсолютную волю.

Неможливо всім радість нести,
Дарувати лиш світ і надію.
Був такий, та помер на хресті,
Але в нього я теж не вірю.

Просто веди.
Люди – то звірі.
Може і ти.
Разом у вирій
Легше йти.
Я в тебе вірю.
Просто веди.
Очі закрию,
Щоб не тягти.
Я тобі вірю.
Більше нікому.
Бачиш сліди?
Звідси додому.
Просто веди.
Ніде і всюди.
Ніколи й завжди.
Люди – то люди.
Просто веди.

Ми все знаєм ліпше.
Ліпше за долю.
Ліпше за бога.
За будь-якого.
Ліпше. Як ті,
Хто не знають нічого,
Але все одно
Покажуть дорогу.
Знаємо ліпше,
Знаєм точніше,
Кожен за жодного,
Жодний за інших.
Навіть знання знає
Гірше за нас, грає
Гірше за нас, сяє
Гірше за нас, має
Менше, ніж маємо
Ми. Зневажаємо
Ми зневажаючих
Нас. Тих, хто каже,
Що чогось не знаємо
Ми. Будь ласка, тихіше!
Ми.
Все.
Знаєм.
Ліпше!!!

Одинокий журавель залишився в лузі,
Відлетіли вже усі в вирій його друзі.
Чи поранена нога, чи крило підбите,
Що не зміг він аж ніяк з усіма летіти.

Цього ж бо ніхто не зна, одинак-журавлик
Біля річки походжа та їжу шукає.
Прихисток нехай знайде журавель-пташина
І в теплі переживе студеную зиму.
Навесні піде на луг до тієї річки,
Може буде вірний друг котрійсь журввлисі.

2020 р.

Не можу я зійти з протореного шляху,
і крутиться життя по колу:
то як болото ряскою спливає мляво,
а то несеться ген за обрій виднокола.

Минає час зі швидкістю шаленою.
Лиш намагаюся стрибнути у вагон.
Останній.
Той – мій,
який не реагує на “зелений”.
Вагон-портал “Реальність-сон-бажання”.

Вокзали,
перони,
зупинки…
І знову вагон.
І стоп-кран.
І хочу позбутись помилки,
та тільки у Бога свій план.

01.07.2025 @Ірина Вірна

Ціловані вітром і сонцем зігріті
Рум”яняться яблука в нашім саду.
Отаву косити пора молоду,
До осені котиться теплеє літо.

Коротшають дні. стають довшими ночі,
А на світанку – холодна роса.
Та літечко я відпускати не хочу,
У серці моєму воно не згаса.

2017 р.

Ти впевнений у собі?
ти хочеш втекти від дійсності?
від набридущої самоти
і кривлянь задоволення вічності?

У світ казковий,
незвичний,
незвіданий…
майже ліричний
Знайти щось таємно-солодке,
і надто СВОЄ,
до того ж комфортне.

P.S.
Це так небезпечно для твого маленького розуму.
І глузд втримати неможливо –
це надувна кулька,
що летить ГЕН за обрієм в небі
або
лежить у кишені
з маленькою дірочкою в гумовій оболонці.

27.08.1997 ©Ірина Вірна

Ніколи ти не станеш мною,
А я – тобою.
Ні, не стану.

Ніколи не заб’ється серце
Із ритмом точно
В унісон з моїм.

Переливай слова
Із думки в думку,
Закорковуй в пляшку.
Хай скисають!

Як вистоїться віршосмак,
По краплі зможеш їх злизати.

Тож станеш мною,
Привласнивши собі
Думки мої, вірші?

Ніколи.
Ні.

18.02.25 @Ірина Вірна