За що мене ти мучиш?
Здійми меча та закінчи страждання
Боїшся, що не влучиш?
Чекаєш на благання?
То їх не буде, досить
Багато я благав
Достатньо довго я волав
Нехай тепер хтось інший просить
Я зморений, я втомлений, розбитий
Презирством вже достатньо вкритий
Досить вже впиратись долі
Рубай вже й приведи мене до волі
Дурні нарікання, даремні бажання
Легенько усе це веде до страждання
Заховані думки, приховані рядки
Зшивають душу, як нитки
Мовчати завше легше, ніж сказати
Усяке слово легше мовчки вимовляти
Усяка дія призведе до втрати
Усяка втрата, неминуче, до відплати
Спалення розуму і втрата контролю
Забувши про все, одержимі лиш роллю
У танці дурному намарне плисти,
Виходу з пастки ніяк не знайти
Відчуття, коли повітря втікає з легень
Коли завмирає усе довкола
Час відкриттів, час одкровень
Час, коли душа захолола
Ніби тонеш у безодні крижаній
Піддаєшся темряві холодній, бажаній
Відчуваєш на шиї тиск ярма
Намагаєшся вдихнути дарма
Вічно можна споглядати очі твої
Легко можуть зарубати і без зброї
Сталь у них та іскри люті
Найхолодніші моря у них закуті
Куди не йду — усюди ти
Вже й кроку в світі не пройти,
Щоб не наткнутися на тебе
Я вже біжу, я утікаю,
Та все ж тебе не забуваю,
Ти вічно в моїй голові
Благаю, тільки не всміхайся
Мовчи, до мене не звертайся,
Бо знову стану я рабом
На мене тільки не дивися
Та годі, прошу, відвернися,
Твій погляд сильно обпікає
Благаю, зникни, утечи
І в моїм серці не печи
Тобі там вже немає місця
Я хочу вже тебе забути
Я хочу розірвать ці пути
Як нагло я собі брешу
Життя без тебе — це лиш мука,
Лише страждання і розпука
Не йди, залишся тут, прошу
Над змерзлим плющем
папірцем, сторінкою
Фр-р-р... Полечу.
Хочу.
Я хочу упасти дощем
снігом, пір'їнкою
у шпориш.
Ти побачиш.
Побачиш мій щем
серцем, очима, спинкою...
Одначе.
Не буду, одначе, твоїм ключем.
Ти, моєю шпаринкою,
тим паче.
ОСЬ ТАК!
А гори димлять,
А гори не знають,
Як очі горять,
Як душі палають.
Вершинам і схилам.
Вершинам і схилам.
У небо летіти
Не мається сили.
Навіщо,
вершини та схили,
вам знати,
Що може над гори
із серця зринати
Над брили, над скелі,
аж - аж понад небо?
Холодному каменю
крила не треба.
На місці одному
вкривається мохом
лиш той, хто в житті
не любив анітрохи.
Кадіте імлою,
німі верховини.
А ми із тобою
У небо полинем,
Туди, де любов є.
Посеред поля вітер стріну,
Вдихну, обійму, пригорну,
У прохолоду як порину ---
Стебельця променів скубну.
Позаплітає вітер в коси,
Війне хмариною з дощем,
По полю йтиму мокра, боса
Услід за ніжним вітерцем.
19.11.2023.
***
Антени вгору.
Мокрі стріхи.
Багато горя.
Мало втіхи.
Відрізане світло
Не відміряне.
Дерева - мітли.
Очі зневірені.
Неба сирість.
Тепло філіжанок,
Як Божа милість
На добрий ранок
Для мене.
Для тебе.
Для мокрої стріхи...
В безодні горя
Ковточок втіхи.
В'ється димок, багаття догорає,
Сідає сонце, вечір у росі,
Туман у дим потроху запливає,
Сюрчить цвіркун,
літають комарі.
Вже прохолода падає на плечі,
Не замовкають
жаби в болотах...
Із попелу картопля,
ніби з печі,
Війнула ароматом у руках.
19.11.2023.
Мене ізнову захопило, понеслО,
Або понЕсло.
Тихенько плюхнуло від берега весло,
Чи перевесло.
У серці пурхнула горобчиком любов,
А може, дурість.
Та все одно таки до тебе підійшов -
Лиш посміхнулась.
Сьогодні в моді чорно-білі кольори,
Назавтра - квітень.
Ти про любов свою мені не говори -
Спіши любити.
А, що там далі, що там далі?.. Трясця з ним.
Є тільки нині.
У тому нині серед сотень зимних рим
Тумани сині -
Очей твоїх, очей моїх нестримна хіть,
А чи, кохання.
Воно на сонечку звабливо заблищить,
Та все ж востаннє.
НА-ЗАВ-ЖДИ...
Мене понЕсло.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
