***
Антени вгору.
Мокрі стріхи.
Багато горя.
Мало втіхи.
Відрізане світло
Не відміряне.
Дерева - мітли.
Очі зневірені.
Неба сирість.
Тепло філіжанок,
Як Божа милість
На добрий ранок
Для мене.
Для тебе.
Для мокрої стріхи...
В безодні горя
Ковточок втіхи.

В'ється димок, багаття догорає,
Сідає сонце, вечір у росі,
Туман у дим потроху запливає,
Сюрчить цвіркун,
літають комарі.

Вже прохолода падає на плечі,
Не замовкають
жаби в болотах...
Із попелу картопля,
ніби з печі,
Війнула ароматом у руках.

19.11.2023.

Мене ізнову захопило, понеслО,
Або понЕсло.
Тихенько плюхнуло від берега весло,
Чи перевесло.
У серці пурхнула горобчиком любов,
А може, дурість.
Та все одно таки до тебе підійшов -
Лиш посміхнулась.
Сьогодні в моді чорно-білі кольори,
Назавтра - квітень.
Ти про любов свою мені не говори -
Спіши любити.
А, що там далі, що там далі?.. Трясця з ним.
Є тільки нині.
У тому нині серед сотень зимних рим
Тумани сині -
Очей твоїх, очей моїх нестримна хіть,
А чи, кохання.
Воно на сонечку звабливо заблищить,
Та все ж востаннє.
НА-ЗАВ-ЖДИ...
Мене понЕсло.

а характер - тонка порцелянка
сніжно - біла
з малюночком сонця
до музею б її - та не вчасно
надто горда
і надто доросла
вона буде тужити у храмі
не співатиме літургії
зустрічатиме радо світанки
попри мури високі
й решітки
най на вигляд крихка
порцелянна
емальована
кришталева
за фаянсом
за ідеалом
зачаїлася Королева...

Не тобі говорити :
"Прощаю" .
Не мені говорити:
"Забуду."
Серед нашого хибного раю
вечір щирий повісив Іуду.
Розділяє кути кімнати
труйна єресь добра і зла.
Не осилиш напевно сказати,
не осилю напевно сказати,
Щоби я не ішов, щоби я зачекав,
Щоби ти зачекала - не йшла.
Те пізнання законом закляте
непорушно тримають віти.
Але все ж зажадай кохати!
Підкажи нам ізнову згрішити.
Чуєш, Єво?..

Червоногаряче, біле...
Між ними чорненькі ґудзики.
Кохання сьогодні просило
вина...
Вина і музики.
Гаразд : хай має, що хоче.
Вогонь гасити не буду.
Мускатним байдужий кришталь кровоточить
вином...
Вином і облудою.
СвітАнкові прошепоче кохання :
"Ми не востаннє?"
Даремна надія бокали лоскоче
вином...
Вином і прощанням.

Любовь растаяла, как дым.
Оставив лишь седой туман.
Всё также солнышко встаёт.
Душа с надеждой говорит: “ ты знаешь, я хочу собрать туман”..
“Собрать туман”? опять обман.
Прими за благость
Ты ж любила.
Душой открытою жила
А разум дальше поучает…
Уж слишком мирно ты жила
Старалась всё добром, любовью.
Старалась миром всё решить…
Наскучил дом и образ твой..
На праздник с лёгкой жизнью
Умчалась в сизый дым Любовь.

Мрії - млосні суховії,
не змучуйте душу.
Там я плакати волію.
Тут плакати мушу.
Плачте, плачте,
глупі очі,
Хай ніхто не знає,
за ким серденько щоночі
сльози проливає.
Поряд з кленом облетілим
спадАє тополя...
Без милої бути милим -
Не щаслива доля.
Обіймання, поцілунки
без вогню у крови -
То є тіла подарунки,
Але не любови.
Клітка золота ваблива:
цяцянок без ліку.
Все у клітці тій красиве...
Та все ж не довіку.
Сніги сині, побіжіть
у яри поснулі.
Серед марева знайдіть
Мою повітрулю.
Дев'ять нічок одиноких,
благаю, наснися.
На десяту з гір високих
до мене явися,
Мрія моя красна,
непогасна,
справжня любов.

И снов Ты пришла ко мне
Не Вместе мы но надо ли нам это
У тебя своя жизнь у меня своя
Ты стала образом моим сакральный
Образом Сердца моего
В тот момент мы слились Я был Тобой
А Ты была Мной
Тот момент кажется слияниям Двох начал моих
Никто не может подорвать узы эти

Як довго все ж минають дні
Заплющи очі, ми одні
Вже котрий день і котрий рік
Ми тут. Ми тут одні навік

Ми замкнуті. Навіки скуті
Одні у темряві та муці
Одні. Навіки. Тільки ми
Посеред клятої імли

І що ж робити нам, скажи?
Як вийти із недолі?
О, Боже, шлях нам покажи
До бажаної волі!