Ці милі ранки солов’їні…

Вже просинаються ліси…

Люблю природу України:

Її поля, її гаї…

Ця неповторна нотка шарму…

Вона прадавня, від дідів.

В часи безжалісного шторму –

Зцілює душу від вогнів.

Пшенична тиша колоситься

По всіх околицях її…

Злітає впевнено, як птиця…

Душа Вкраїни по Землі…

Усі світила піднебесні –

Осяюють її добро…

Нехай душа її воскресне!

Настане час – розтане зло!..

Як дивно…

Відкрилось радісне прозріння…

Як по-вселенському велінню:

Космічний імпульс – жити час!

Як бути!?

Себе почути, зле забути,

Відкинути сумні спокути,

Не відставати, все на раз!

Ти вільний…

Свободи крила…ти всесильний!

Несамовито-божевільний!

Бо ти відчуєш – маєш шанс!

Що треба?

Над головою світле небо,

Вся наполегливість від себе.

І буде фарт, іще не раз!

І Божа,

Вселенська Сила допоможе!

Ніхто й ніщо не переможе,

Бо віра в диво є у нас!

Десь за лісом вже зірка палає,

День минає…

Спокій тихо мандрує з вітрами,

За полями…

Ледве чути здаля залізницю

І дзвіницю…

Тсс…не плач, засинай дитинча:

Час…пора…

Пригорнися до мами в обійми,

Рости сильний!

Хай Господь у житті збереже!

Проведе…

Тільки зараз не плач, ти поспи,

Підрости…

Невідомість попереду жде,

Все мине…

Місяць з хмар у вікно заглядає,

Час свій знає…

Мати горне дитя до грудей,

Світ очей…

Кращу долю так молить, ридає,

І благає…

Її віра усе переможе!

Допоможе…

Зі снігом дощ, такий прогноз погоди.

Пориви вітру, шквали, ураган …

Сховались люди у плащі –  негода,

Сльози Небес, понаднормовий план…

Жбурляє опади вселенське царство,

Все мряка поливає навкруги…

Але з-за хмар світліє, буде ясно!

Туманна сирість…та, Весна в душі!

Спішать авто, шосе полите рясно,

Промоклі вулиці…прощається Зима!

Все буде, як завжди,- настане вчасно,

Немає збою і вже мчить Весна!

Прогноз примхливий: вітер, сніг і мряка…

Та головна погода на душі!

Усе минає, хоч бувало всяке…

Наше життя…пройдуть негоди всі!..

Цей нинішній день настав літній…

В яскравих нарядах все квітне…

Прокинулась я ще під рання,

Дарую у Всесвіт вітання!

Я хочу бажання здійснити,

Я дякую Богу за квіти…

За те, що я тут і що мрію…

За те, що ВІН дав мені крила!

Що я дочекалася літа…

Що ситі й одягнені діти…

Що бачу цей Світ у красі!

Вклонюся, ТВОРЦЮ, до землі!

Людина все може змінити,

Підступність вражин перебити!

Бо Віра всесильне мистецтво!

Усе, що нас мучить минеться!

Нещастя, всі сльози, страждання…

Усе перемелеться зрання.

Піде в забуття, як омана,

Загояться в душах всі рани!

Суворі ми маємо дні,

Та ми на Землі – ми живі!

Щаслива мить – коли нема чим дихать!

Навколо ейфорія від життя…

Народження дитини – вічна втіха,

Не просто так пройде твоє буття…

Є щастя у великих злетах,

Коли бар’єри подолав…

Поставив ціль, промчав тенета

І присмак мрії скуштував…

Коли читаєш лист кохання…

По тілу дробу холодок…

Миттєвості Весни в чеканні…

Любові-щастя, наче шовк…

Шепоче вітер в Піднебессі…

Сніжить зима…опалий лист…

Душа моя – вона на злеті,

Бо чудеса Господні скрізь!

Спинися, роззирнись довкола –

Кругом всміхається краса…

Людське життя іде по колу…

Всім щастя буде без кінця!

Небо над Фюрстенвальде…

Яка таємниця в тобі?..

Закрилося сонце зрання

І хмари нависли важкі…

Там думи людські позбирались

І сірістю вдерлися в Вись…

Так спішно позалишали

Нездійснені мрії чиїсь…

Та простір невпинно вирує,

Проллється дощем з самих хмар!

Знов думка людська помандрує –

У подорож вічності чар…

Осяяний Фюрстенвальде…

Ти казку в душі засвітив!..

Б’ють дзвони в церквах…серце крає,

Взнаю український мотив…

Там ніжні лілії з безодні проростають…

Крізь морок ночі так красою манять…

Роса ранкова…і туманне полотно…

Вселенська тиша… промінь…розцвіло…

Я над водою з квітів нахилюся,

Уважно у зображення вдивлюся,

Хай віддзеркалиться увесь мій біль, печаль…

Нехай сповзе з душі сумна вуаль.

Мене накрила легкість, невагомість…

Наче не я і не моя свідомість…

Чарівний сон, симфонія буття…

Все як колись, закінчилась війна…

Чи то фантазія, чи марево, реальність…

“Релакс” душі, омана, віртуальність…

Я роззирнулась навкруги – яка краса!..

Відкрила очі вмить – прокинулася я…

На Паску зло в забуте відійде,

Покине кадебіст всю драну рать!

Усе пісками вітер замете:

Всі лиха скоєні, різні печать.

Він втік в тайгу, шамани дають лад,

Так хочуть фюрера із пекла відтягти!

Але вже час, покинув його фарт!

Пора платити – кличуть із пітьми!

А поки що поплічник маску вдяг,

Старається манери зберегти.

Його дратує український стяг!

До Києва все хоче підійти.

Навала суне в дім з усіх сторін…

Дніпро кровавий стогне від жалю…

Кобзар великий наказав усім –

Стати на захист, вбити сатану!

І після темряви настане день чудес!

Кріпіться люди – це століття бій!

Впаду я на коліна до Небес!

Буде Весна на Україні всій!

По-новому складу своє життя…

Цеглину до цеглинки прикладаю.

Нехай засвітиться з Небес Зоря!

До неї свої руки простягаю.

Усі складні обставини буття –

Перекладу на вітер, хай звітриться!

Вдихну на повні груди я…

Моє життя…а може все це сниться…

Чергова віха – людство у тривозі,

Черговий вибір: так зробити, ні…

Але не стримають мене страхи в порозі!

Не зупинюся, буду далі йти!

Таке життя – філософи віщають…

Сторінки лихоліть минуть…

Душа моя…вона вже Світло

знає!

Нехай іскриться! Добрі люди – в путь!