***
Ми з тобою,
моє
не кохання
Залишаємось
віч - на - віч.
Наші
планети
незнані.
Наші
серця -
ніч.
Від світу
сховали
рани
За рожевим
туманом
гардин,
Елегантним,
салонним
обманом
Підбілених
голих
стін.
У полупаній
печі
присок.
Чи то
попіл,
чи то
вогонь?
Розділила
любов
бісектриса
Твоїх,
моїх
долонь.
Набатить
сердець
калатання:
"Не кохання!"
Не кохання!"

Пепін золотистий
Угорі повиснув.
Ми,
дві зірки подорожні,
блукаємо містом.
Кожен
зі своїх вишин
забажав
упасти
На лавицю
під жасмин
в березневі рясти.
У розлуки світанкові,
вечірні єднання.
Від небесної любові
у земне кохання.
Не святі ми.
Не святі...
Тому - не безгрішні.
Марне, що не молоді.
Та все ж,
не колишні :
Доки кличе нас
весна
мандрувати містом,
Доки світить
угорі
Пепін золотистий.

ПОЄДНАННЯ ТАЛАНТІВ

Чи поєднує доля таланти
Й спонукає творити красу,
Де художник, поет, музиканти
Всі змальовують в творах росу?

На поло́тна чи ві́рші лягають?
Чи картини у ві́ршах звучать?
Чи мелодію теж відчувають?
Чи думки́, мов струмочки дзюрчать?

Чи на нотному стані та гама
Ожила й в піднебесся злетить?
В світ краси не зачинена брама,
А у ньому – душевна блакить.

Які о́брази бачаться ними?
Чи гармонія є поміж них?
Чи між струнами душ їх тонкими
Є сплетіння вібрацій тісних?

Вміло пензлем той стан передати,
Що рядками ляга на папір,
А ще й в музику все повплітати,
Бо краса невичерпна, без мір.

Ноти, пензель, думки поетичні…
Незбагненна душі́ глибина,
І творіння ж такі фантастичні:
Все поєднують, все поглина.

Майстер музики, слова, палітри,
Дар від Бога прекрасне твори́ть,
Цей талант і негода не зітре,
І ніко́ли й ніщо не приспить.

08.03.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023
ID: 976333

А вона така єдина,
Буває часом трішки дивна.
Цінує простоту у всьому,
Завжди поспішає додому.
Добро у людях лиш шукає,
А зла у них не помічає.
Всім серцем вірить в чудеса,
Хоч вже давно і не мала.
Її душа натхненно чиста
В ній скільки щастя і тепла.
Вона завжди життю радіє,
Про мир і затишок лиш мріє.

Прилітайте
на сніги паперу
Із-за моря сліз,
через роки,
Моїх зим
бажані візитери,
Весен
повіршовані рядки.
Оселіть
покинуті шпаківні
У саду
на яблунях старих.
Подаруйте
ваші співи дивні
Для хореїв
змерзлих і німих.
Хай вони
розтануть і зрадіють,
Що зимі моїй
прийшов кінець.
Хай вберуться в силу
та зуміють
Повести кохання
під вінець.
Прилітайте! Прошу!
Не баріться!
На папір
з-під творчої руки.
Довгождані,
любі серцю птиці,
Мої рими -
весняні шпаки!

Проліска лісова,
радію,
що ти жива!
Пощезли
привиддя зими.
Ізнову
зустрілися ми.
Очей
незрадлива блакить
до мене
з-під снігу
кричить :
"Байдужості лід
розтопи!
Весну
не змарнуй!
Полюби!.. "
Та вкотре іду
через ліс
В долину
де спить
нарцис.

***
Покохаю тебе
на сто років.
Твій Шанель
номер п'ять,
Твої кроки
тридцять шість
тисяч днів
пам'ятатиму.
Сотню весен
тебе
кохатиму.
Як на обрії
з'являться двісті,
Подарую тобі
намисто.
У намисті -
сто звізд,
сто коралів
Мрійно скажуть:
"Кохаймося далі)"

ШЕПІТ ТВОРЧОЇ ДУШІ

Прокинувшись, як завше, на світанні,
Відчувши шепіт творчої душі́,
Я не тонула в довгому чеканні,
Писати стала я свої вірші́.

Отримала від цьо́го насолоду,
Купалась у сплетінні всіх думок,
Писала про красу й вкраїнську вроду,
І про дрібний зелений моріжок.

Мої́ думки́ спадали зорепадом,
І навіть ли́лись проливним дощем,
А ще були́, як ґрона винограду,
І вилися красивим десь плющем.

Я не могла думки́ свої спинити –
Моментами були́, як буревій,
Дано було́ в ту мить мені творити,
Їх смакувала я, немов напій.

Пливли вони, як кораблі у морі,
Неначе місяць, що по небу йшов,
Були́ яскраві, як вечірні зо́рі,
Немов букет вечірніх всіх розмов.

Думки́ мене в свої́ обі́йми брали,
Торкались струн і серця чули дзвін,
І музику свою́ вони вже грали,
За ними я неслася навздогін.

Я пле́ла з них красивеє намисто,
А в ньому і кохання, й почуття.
Це бу́ло сонцесяйно, променисто,
Неначе долі славне вишиття.

03.03.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмирів,2023
ID: 975718

***
Крила обпалені
виростуть
знову.
Фарбуй
губи.
Підводь
брови.
Звабливим
блиском
Наповнюй
очі...
Ліве крило -
буду
Праве крило -
хочу.
Навстіж
відчинено
скриньку
Пандори.
Живеш
сьогодні.
Померла
вчора.
Є тільки
Ніч,
тільки
Він,
тільки
Ти.
До мети
без мети
лети,
Метелик.

***
Неба кисіль
ванільний
їмо сьогодні
повільно.
Сонце,
червона вишня
з-за хмар
молочних
не вийшло.
Чорний бісквіт
припорошено.
Щастя візит
перепрошено
до наступного
дня
сніданку.
Люба!...
Побачимось
Зранку.