Сонце світить на морозі
Свіческу поставлю
Буду я молитись бозі
Жить себе заставлю
Баланов Артур

За келихом вина зі Смертю,
Розмова лилася неспішно.
«Скажи, що значить слово жити?» –
Спитала Смерть мене зловтішно.-
«Безмежний спокій я дарую.
Життя –це біг часу невпинний?»
Надпив вино, відповіла я,
Всміхнувшись, ніби то, невинно :
-«Уважно вислухати тишу,
Порозумітися з собою.
Поринути думками в безкрай,
Відмовитися від двобою.
Побачити різноманіття
довкілля та красу природи.
Відчути спокій, рівновагу
та необмежену свободу.
Почути спів пташок веселий,
Та подих вітерця вдихнути.
П`янке, немов вино, повітря
Із насолодою ковтнути.
Відчути легке оп`яніння
І радість, що живеш на світі,
що вірні та надійні друзі
Поблизу, поруч на орбіті.
Послати у безмежність Богу
Подяку за його творіння :
За землю, за життя , за себе,
За світле сонячне проміння,
За усвідомлення буття.
Ось це все – щастя і життя!»

Світлана Сомош

Я втомився носити маску
Граючи роль не самого себе
Говорити слова і фрази
Не вкладаючи душу і серце
Я втомився шукати причини
І тим паче шукати пояснень
На негідну поведінку людини
З кожним разом робити це важче
Чи потрібно відкривати серце?
Краще добре про це подумати
Чи це справді комусь потрібно?
Чи ти потім щасливим будеш?
Більше не хочу посміхатися людям
Тим, які душею огидні
Більше не можу вести діалоги
Беззмістовні та непотрібні
Я не хочу шукати підтримку
Ні в одної людини на світі
Бо спочатку це безкорисно
Потім не знатиму як заплатити
Мені важко дивитися в дзеркало
Бо не бачу того, щоб хотілося
Що не день, то все нові виклики
І випробування, які не під силу
Я втомився шукати кохання
І втомився шукати долю
Я втомився шукати надію
І втомився шукати волю
Я втомився носити маску
Грати роль не самого себе
Я хотів би знайти можливість
Щоб прожити життя для себе
Віталій Татленко

Моя любов в серці сховалась
Згадати не можу ніяк,
Як вона до мене пристала
Незвідана, любов рідною стала.
Краще щастю довірю своє серце,а ніж помилятись сто раз
Моє серце мене кличе,і манить
В незвіданий казковий рай
Не можу я довірять нікому
Піду я світ за очі,шукать вірную любов
Бо кличе моє серце любов відшукать.

Маргарита Бондар

пусть моя мама будет миллионером,
пусть деньги льются ручьем,
пусть её золотая тень, следует тайком.

надеюсь она совершит добро,
будет жить счастливо.
надеюсь задачи решит,
без дальнейших грехов.

надеюсь что счастье нас не покинет,
пусть только рядом идет,
хочу чтобы род процветал,
а не был забытым.

надеюсь она совершит все успехи,
надеюсь добрую весть принесет,
удачи я ей желаю,
все к добру уйдет.
Ірина

– – – – – – – – – – – – – –
Потяги їдуть рейками
Удаваними удавами
З батарейками, ударами
Вриваються в краєвиди
– – – – – – – – – – – – – –
– – – – – – – – – – – – – –
Тут змінюється плин часу
Під дією сталевого парнасу
Їдеш, ріжеш матерію —
Розпочавши елегію
– – – – – – – – – – – – – –
– – – – – – – – – – – – – –
Ваганнями вагону
Волочишся під мову
Силуетів і спудеїв,
Кав'ярів, юдеїв
– – – – – – – – – – – – – –
– – – – – – – – – – – – – –
Вони говорять про мову
Шепочуть про армагедон
Розжовують присмак мору
Не зважають навіть на сон
Навіть на вічну світобудову
І все далі й далі від дому
– – – – – – – – – – – – – –
СД

Тролейбус

Річкою Стікс пливе тролейбус,
Спека, духота й брак місця.
Сидиш і розгадуєш ребус
Про те, як ти тут опинився.

. √ _ .
| | ( )
| | + /
. / 0 .

Світорква?
Стрілкампа?
Коріньнезна —
Хрінзна?

— Хароне, така новизна:
Я хрінзна!

У вікні стабільно
Виринають стовпи.
У вальсі рясно
Животіють чорти.

Не довго тривають дорожні тортури.
Врешті, там на гарячому сидінні,
Божевільний мужик горланить донині:
— Втікачі, випливаючи,
Згадайте про Бога та покаяння.
Пробачить він ваші діяння.
І не забувайте
Про головне:
Жнива
Тривають.
Жнива тривають.
СД

Монотонний спів
Металевих птахів
Кружляє степами
Лунає містами

Пердчува падіння
Останніми хоралами
Іржавими крильми
Розтина повітря

Пірна у водовир
Піке
Піке
Піке
Піке
Крихке
Крихке
Крихке
К
р и
х
к
е
Не місце для сатир
СД

Осінні дні і листя падають,
А серцем розмовляєш рідною мовою,
Словами переданні нашими предками.
Хтось передавав і навчав усній формі.

Піснею співали від душі,
Про гаї і степи, дома і на полі.
Гарна мова солов'їна Українська,
Неначе Бог вклав в уста наших предків.

Від півночі Київської Русі до Візантії долинали мудрість,
Писалася на бересті і папірі.
Книгами древніми зберігалася,
Вилетіла із темниці на свободу.

На Дніпрі і Дону де козаки співали,
Гайдамаки із собою слова зберігали,
В піснях складали і історії ділилися.
Про радісні миті і важкі шляхи.

Так і нині Вона лунає всюди,
Наша рідна мова,
І в церквах Божих,
І в молитвах материнських.
Вчаться всюди в дитячому садку І в школах.

На вулицях жартує молодь,
Студенти творять,щось нове,
Мудрість вирує в народі.
Співайте і шануйте нашу мову.

Світ дивується з нас,
Не чув такої співучої мови,
І проза, і в різних жанрах вирує вона,
Картини в різних кольорах малюються.

Піснею плине по всій планеті Земля,
Муза на арфі грає,
Душа людини співає,
Неначе любовью огорнута вона.

Слова, як ноти в стану,
Стрибають в різні сторони,
Напевно, як пташки співають.
Також смисл вкладають в житті.

Вічна і різна барвами покрита шаром наша мова,
Говори ми чуємо всюди,
Із Закарпаття до Харкова,
З Києва до Криму.
Рухаємося вперед і славимо нашу рідну Неньку Україну по всьому світу.

Денис Третяк 27.10.2025
Денис

Слова надії, я маю,
Співаю і на серці пишу,
Про різні події нашого життя,
Про зустрічі чудових людей.

Може в майбутньому зупиниться війна,
Тільки рани загояться довго,
Сум і біль, втрати і розпач остаются в пам'яті в тобі.
Неначе хтось написав ці хроніки.

Денис Третяк 27.10.2025

Шоб людство пам'ятало постійно,
І можливо мир і спокій прийде на зруйноване обістя,
Відновить свою красу Україна,
Загартований буде наш народ.

Лицарі доблесті і воїни вічні,
В пам'яті народу шану здобудуть.
Книги і фільми будуть оповідати про Вас.
А пером писати на грудях своїх.
Денис