Як би я хотіла поряд бути
Обіймати тебе завжди
І ніколи не відпускати
Хочу впертися на твоє плече
І лежати там завжди
Щоб між нами не було ніколи
Байдужості й біди
Хочу прокидатися від твоїх долонь
Та ніжних й теплих твоїх слів
Я впевнена що нікого краще тебе не зустріну
Бо про все що мріяла вже є
Мрію з тобою дім , та сина
Щоб схожий був на тебе
Як найшвидше хочу я до тебе
В твої найрідніші теплі руки
І хто, щоб не казав
Я не перестану тебе любити .
Бо ти все що у мене є
І нічого більш мені не треба !!!
І я буду завжди поряд
Яких би не було проблем

Надія

Мій коханий! Мій найкращий
Я вірші ніколи не писала
Ти у мене перший та бажаний
Я так нікого не кохала
Маєш очі немов море
В них завжди я бачу спокій
Раніше ми були немов чужі
А зараз дня не можемо прожить .
Та хоча ти і сміливий,але зі мною ти дуже милий !
На відстані нам дуже важко ,
Але у нас це все з часом
І знав би ти , як мені без тебе тяжко
Ти просто знай про це будь ласка)
І як безмежно я тебе кохаю)

Надія

таке не намалює жодний штучний інтелект
я сиджу голий і плачу в парку біля «Жовтня» під дощем
всім гидко , це соціальний експеримент
виділяю фермент фрагментарно згадую емоції
порціями годую задумливо в блокноті малюю, так ніби дуже загадковий
Застряг у рутині, плюнув в лице касирші марині
життя не стане краще ні на грам , обирай сам
мрія стати людиною яка копією людей
Щоб вижити треба дихати, вже не чую власних ідей
Суспільство не готове ні до чого окрім розстріляного відродження і нарочитих нео шароварних байок
пишу текст з назвою «мамо я гей»
опублікуйте будь ласка в збірці подільских митців , поки писав цей вірш я знатно вспотів
Артур Манукян

Твої очі,
Ніколи їх я не забуду,
Завжди такі темні й теплі,
Занурюєшся в них і бачиш космос,
Такі глибокі і єдині,
І світ стає вже не важливим,
Коли я дивлюся у них,
Вони як ковдра огортають,
Даруючи мені тепло.
Таких очей нема ні в кого.
Тільки твої –
Єдині і неповторні.
Глибокі як космос,
Загадкові як космос.
І як вони горять
Сотнями зірок,
Ще жодні очі не світилися душою,
Такою світлою й прекрасною.
Очі,
То для мене сенс життя.
Кожен день дають мені надію,
Радість і любов.
І те, заради чого я живу.
Мстислава Орловська

З любовью до тебе
Я на крилах несу
Свою душу положу
Щоб бути з тобою

Ти та сама єдина
Що світ озаріння несе
Без тебе я жити не можу
Все вокруг пустота

Я на крилах до тебе
Любов я несу
В обійми до тебе
Я понерну

З тобою ми разом
Вогонь запалаєм
Нехай весь світ зачекає
Бо шлях наш іде
Олексій

Так кожен день — мов у тумані,
Забутий в просторі думок,
Загублений у цифровій хмарі —
Утрачений… зроби лиш крок.

Дозволь собі відчути мить,
Дозволь — усмішки й сльози.
І хай душа твоя летить,
Приспи тривоги і неврози.

Пізнай для себе щось нове,
Бо не у всьому ми спеціалісти.
Дуркуй, навіть якщо всі кажуть «фе»,
Став цілі, мрій — десь можем взяти висоту,
А десь нам краще і не лізти.

Дозволь собі відчути мить,
В повітрі аромат спіймати,
Закрити очі і вдихнути —
Або, можливо, скоштувати.

Заповни памʼяті альбом,
Не дай важливе загубити.
Люби, кохай — зроби лиш крок,
Дозволь собі життя прожити.

Стефанна

Нам зав'яли очі, в кайданках наші руки
Підступний підлий ворог, забрав мирне життя
Нас оточили страхом, тривогою і люттю
і впевнено казали – що це їхня земля

Вони у нас забрали свободу й мирне небо
Але є те єдине чого їм не віднять,
В серцях наших палає, невтомна сильна віра
Бо знаємо, що скоро і нас прийдуть звільнять.

Ми прапори надійно всі ховали,
та навіть вкрали танк для ЗСУ
сиділи в окупації та знали,
що скоро ми повернемось в сім'ю.

Настав цей день – Херсон наш знову вільний
незламний прапор у небі майорить
херсонці вільні, з щасливими очами
вклоняються всім тих хто їх звільнив

Та не змогла орда ворожая змиритись
що сильне місто втратили за мить
авіабомби, дрони та снаряди
в Херсоні почали щодня летіть.

Ви знов подумали нас можна залякати?
що ми від страху поїдем за кордон?
Але ми досі тут , ми сильні – ми тримаймось!
Ми є незламні й мужні, ми – Херсон!
Катерина Грицик

Будь ласка, знов засяй, моя душа,
Та вже від слів — не від його.
Любов, що ніжно в серці вигоря,
Залишить спомин — й те було.

Я з перших днів світилась, мов зоря,
Та вже немає — ні його, ні нас.
Ми згасли тихо, як свіча стара,
І час розвіяв наш той час.

Нас більш немає — й не буде вже,
Хоч схожі ми, та все не так.
Його байдужість в серці — як ножем,
А я кохаю, хоч інак.

Я б віддала усе без вороття,
Лиш доторкнутись до душі.
Та вже минуло це життя —
Лиш тиша й спогади малі.

Ми зламали себе, не знаючи кінця,
Не зрозуміли: це — кінець.
Не склеїш більше два серця, два серця,
Де мовчання — наш вінець…

Bohdana Ovramenko

Усі говорять — час забути,
Що муки ці давно пройшли.
Та спогади не хочуть скрути,
Вони в мені, мов жар згори.

Ці тіні болю, страху й муки —
Вони не зникнуть, не втечуть.
В душі залишили, мов руки,
Слід, що не стерти — він болить.

Я думаю про той мій вибір,
Де я ступила не туди.
Любов — то ніжна, чиста криця,
А я розбила враз її.

Кохані носять чашу світлу,
Що зберігає їхній світ.
Та мить одна — і все розбито,
І вже не склеїш болю слід.

Нема вже більш того кохання,
Що юність ніжно берегла.
І чистота, й моє світання
Згоріли — в попіл, до тла.

Я розбила не чашу — життя,
Розсипала душу в імлі.
І лиш тиша у серці жива,
Де колись цвіли кораблі.

Bohdana Ovramenko

Я покажу тобі усі Всесвітні чари:
Краплинки осені крізь озеро надій…
Розбавлю кольорами сірі хмари,
Хай райдугою сяють в лоні мрій…
Іще додам гармонію мелодій,
З вітрами хай заграють в унісон…
Зміню мотиви всіх сумних рапсодій,
Мінори над лісами, наче сон…
Усі зірки в неоновім світінні
Будуть вітатися з тобою крізь Світи…
І затріпоче серце,- бо прозріння!
Звільнився від мирської суєти.
Я покажу тобі хвилинки щастя,
Коли в душі кружляє холодок…
Замружся, видихни – минуть напасті,
В обійми Всесвіту – маленький крок…
Іще додам нотатки тиші:
Почуєш, як пульсує кров…
Ти не пручайся, я зірвала нішу,
Не одинокий – тут живе любов…
ND💗
Надія Холод