І сердце колить від людей
І гній в ногах таких паршивий
Ховається в людських тінях
Чому ти світ такий красивий?

І знову цвіт такий жорсткий
Знову все в твоїх очах
Цей світ такий чудний-красивий
Лиш тому що ти не теренах
Олексій Постріл

Демон знайшов серед тіней мене,
Та не зміг дотягтися́ він знову.
Так що накинув прокляття своє,
Це все ламає мене́ уже знову.

Знов починаєш,
Та лиш середина,
Ні кроку вперед,
Та й назад вже не можу.

Це просто як прірва,
Але тут вже не допомо́же,
Ні час, ні хтось інший.
Тут лиш я сама,

І вся праця роками,
Що зосталась як слід,
Від прокляття чорта.
Як той шрам, що показує знову,

Я не та хто була,
Але не повстану я знову.
Не нуль, не один,
Я якась середина.

Лише знову проходить,
Важка, буденна днина.
Знов нове заняття,
Знову хобі нове,

Лише тільки це мене уже не спасе.
Я падаю в низ,
Чи лечу на драконі,
І знову той миг,

Коли пістолет уже біля скроні.
Ти просто стоїш,
Як укопаний в землю.
Ти лиш середина,

Ти навіть не дев'ять.
Тож демон радіє,
А я тихо плачу,
Я пашу як кінь,

Та результату не бачу.
Тож легше змиритися,
І знов за нове́,
Я знову міняю хобі своє.
Єва

Якщо мене колись не стане,
Ти знайдеш мене в Четвертому крилі.
Лише як книгу прочитати зможеш,
Дивись себе не загуби.
Там всі знайомі,
Всі близькі.
Там ті хто часто були поруч,
І ті про кого згадували ми.
Знайдеш там тих хто нас не любить,
І будуть ті хто не відлип.
Є ті, кого ніколи не забудеш,
І ті хто мав на все життя ярлик.
Там чийсь дракон спалив когось живцем,
Там попил всюди, лишень заглянеш ти мигцем.
Там є свої і є чужі,
Є ті хто просто тінь твоя.
Є ті хто не хотів дракона,
Але життя мінялося щодня.
Є ті хто не забув про мене,
Є той хто навіть не згадає.
І знаєш, це не біда,
Але тут усе я пам'ятаю.
Хто заступився,
Хто бив а хто жалів,
Хто рани промивав і рвався з шкіри,
Щоб правосуддя він звершив.
Хто подих вітру зупинив заради тебе.
Хто кодекс знав і жив лише за ним.
Не усі там щирі,
Не всі близькі.
Та всі там є з одної шкіри,
Всі виживали як могли.
Когось дракон знайшов одразу
Хтось мусив битись на мечі.
Є ті хто славу там пізнав відразу,
Є ті хто парапет не зміг пройти.
Когось зустріли там з любов'ю,
Це була я, але не був ти.
Якщо пройдеш від першої сторінки,
Як біль переживеш разом з усім.
Як у тобі проснеться твій дракон належний,
То значить зможеш ти мене знайти.
Якщо я поруч,
То не шукай, я не втечу.
Та як мене немає,
Прочитай, я уже лечу.
І мій дракон десь поруч,
Біля мене.
А я насправді,
У Четвертому крилі.
І меч тримаю я напевно,
І вже лечу щодня в собі.
Я ношу чорне,
Це частка моя.
І силу маю,
Тільки от я уже не знаю,
Чи зможе хтось впізнать в мені,
Ту дівчину що колись була,
Що не літала,
А падала у низ.
І рідна мама не впізнає,
Як я яскравість поміняла вмить.
Я тут залишусь,
Я тут палаю,
Від щирого бажання не втекти,
Хоча насправді я не знаю,
Коли впаду, а коли ні.
Та впевнена я лиш в одному,
У мені вже щось палає,
І це нікому не знайти.
Про це знаю лише я,
І мої друзі в книзі цій.
Тож не шукай мене,
Я вже знаходжуся на спині,
І мій дракон мене вже знає,
І ким тоді не була б я,
Його душа тепер моя.
Хоча напевне точно я не знаю,
Можливо він лише у голові.
Та чи є це вже важливо,
Ні…
Бо я його, а він вже мій.

Єва

Дитинство — це не час, не слово і не назва,
Це іншого світу суть прекрасна.
Всі будинки і дерева такі самі, лише замість гнилих тіл — людські душі й серця дитячі.
А життя там наче пісні невимовно гарна.
Замість хмар — давно забуті мрії наші.
А вечірнє тиціанівське небо — символ душі моєї, що як картина розмаїта.
"Дорослих" ти там не побачиш, загублених ц нещасних, що купують щастя та любов за кров'ю зароблені гроші.
Тож живи, будь собою, не соромся, закресли помилки, бо хто сказав тобі, що доживеш дорого, як принесуть тобі чистого листа?

P.S.: Прошу пробачення за всі помилки та погане римування. Мушу виправдовуватися тим, що вірш я ще буду перероблю вати, щоб краще чули римування люди і тим, що мені буде лише 14 років через місяць. Сподіваюсь на ваше розуміння.
С повагою і щирістю — Мала Лілея
Мала Лілея

Кати, вандали,', вурдалаки,
Як ходите ви по землі ?
Чим мертві душі завинили, ті, що лежать на цвинтарі?
Воюєте? За що? Скажіть нам?
Раби ви. Просто саранча.
Померлий люд, як можна вбити ?
Який помер і спочиває…
Вони несли якусь загрозу?
Вони стріляли у ваш бік?!
Та ні. Це ваш палач відчув погрозу,-
Ракетою поцілив у їх бік…
Вас проклинають і живі і мертві!
Ви знайте, вирок прийде всім.
За всі руїни і за наше пекло,
Яке з усмішкою несете до нас у дім.
Пощади не просіть, її не буде!
Прийде той час, повстануть із могил!
На тому цвинтарі ті люди,
Чиїх ви зруйнували вічний дім.
І в день, коли вершитись вирок буде,
Жалю не буде! Ви в нас вбили все!
Коли прийде той час і мирне сонце буде,
І Україна наша іще краще розцвіте!
24.07.2025

Оксана Колесникова

У бомбосховищі сиділа мати,
Дитятко пригортала до грудей,
І шепотіла тихо,- "ця війна проклята, зробила сиротами тисячі дітей!"
Дитятко пригорталося до мами,
Ніби шукало захисту собі,
А поруч ще сиділи немовлята,
У мам, бабусь, сиділи на землі…
Десь тихо чутно було вий сирени,
Шахеди ,- страшний гул війни,
Шахеди,- потім і ракети ,
Прокляті окупанти,- а були колись брати.
Нищать без жалю нашу Україну,
Щоби горіти в пеклі їм усім!
Перетворитиб у руїни їхню московщину,
Прокляті,щоб забули де їх дім!
23.07.2025

Оксана Колесникова

Жнива…Дозрів вже хліб,

І сяють золотом всі ниви.

Хіба подумати б хтось міг,

Що на полях будуть могили?

Там де буяли колоски під сонцем дозрівали ниви,

В полях солдати полягли,

Тепер там братськії могили.

Вони нас з вами захищали,

На рідні, на своїй землі,

Вони кацапів "шаткували",-

Там у полях і полягли…

І називатиметься колос, і буде золотом сіять.

Лиш полем, будем чути голос, –

Усіх ми будем пам'ятать.

23.07.2025

Оксана Колесникова

Палає Київ, Харків,Суми,
Горить Полтава і Херсон,
Дихає важко Запоріжжя,-
Життя – неначе страшний сон.
Пекельна ніч у нас в столиці ,
Кругом, з усних боків шахеди,
Нашому ворогу не спиться,
І нам не спиться й біль на серці…
В Херсон сьогодні на баштан ,
Живу людину в полі вбило,
А він, збирав там урожай
Його там дроном зачепило.
У них здається, що "сафарі",
Мисливці на живих людей,
Щоб ви подохли, підлі тварі!
І путін ваш, щоб вже помер.
25.07.2025

Оксана Колесникова

Сірим стало буденне життя.
У цьому урочищі нема каяття.
Замість мати, на кожного є кати,
Табір вже замінив власні хати.

Система ламає не тільки мораль
Митця вона зводить у нуль, як спіраль
І веде за собою дорогою прямо,
В могилу сирую, і він кричить: Мамо!

«Мамо , пробач!
Негідний я сліз твоїх,
Ти тільки не плач!»

Режим убиває людей тисячАми
Як рубить козак ворогів мечами.
Та хіба ворог системи — поет?
Невже на мистецтво хтось має «запрєт»?

Немає ніхто жодного права.
Вбивати людей ось так :
без підстави.
Та чи чує хтось мої слова?
Митці вже сотнями падають в ями.

Падає дощ, потім сніг на могили
Чиїсь татусі лежать там, і погнили.
Чому вони там?
Ніхто не скаже правду їхнім синам.

Ліг мені на серці наче мох,
Урочище смерті: Сандармох.
Анастасія Чижикова

День Конституції. І знов пекельна ніч…
Летять шахеди і ракети,
Ніхто не в змозі захистить,
Це просто жах і біль на серці .
Вони на нас те желізяччя?!-
Нехай! Усі ми не помрем,
Перш ніж бажати нам так смерті,нехай,-
Ми путіна переживем!
Переживем і буде помста!
І буде пекло і у вас!
Ми всі, і ми одноголосно
Йому призначим трибунал.
Дізнаєтесь і ви, як спати у підвалі , як ждати крихту хліба чи води надалі.
Можливо хтось із вас стане людьми.
Ми щиро вам бажаєм "пекла,-
Не всім, а тільки тій '"русні",
Одноголосно, що підтримували СВО
Що їхні діти гинуть на війні.
Країна ваша, щоб була в руїнах,
Бажаємо ми щиро вам цього усі.
І в час, коли ваш путін згине-
Щоб ви за ним і в пекло, щоб пішли!
Ми вам бажаємо, щоб все те залізяччя,-
С торицею вернулось, щоб до вас.
Ми мріємо, щоб ви жили в руїнах,
В руїнах щоб і карлик ваш сконав!
24.07.2025

Оксана Колесникова