Пластиковий світ,
Пластикові люди.
Пластикові всі у своїй згубі.
Тільки я у своїй голові
Відчуваю щось.
Щось що там буркоче,
крутиться, пищить.
Щось про тяжку долю
І помилки людські.
Щось про мою молодість
Щось і про любов
Щось і про кохання, але це взагалі що?
Відчуття захоплення?
Романтики чи болю?
Відчуття пластмасової усмішки довкола.
Пластикові руки.
Пластикові губи.
об які ламаєш свої зуби.
Пластикова усмішка,
Пластиковий ти,
Який загубився десь у своїй голові.

Asinastra

Жива надія,
Жива ідея –
Живе бажання і вогонь.

Вогонь від наших слів і почуттів,
Вогонь від наших мрій і доль.
Від нашого майбутнього,
Від нашого життя,

Вогонь що не згасає, а палить міста.

Вогонь цей наш палає –
Палає мов би кров,
Палає мов би серце
Палає мов любов.

Любов та є яскрава,
Квітами поросла.
І якщо треба буде, то спалить всі міста

Asinastra

І авжеж ти заплачеш,
Коли ти побачиш
Їх залишки,
Їх надлишки,
Їх спогади і муки –
Тяжкі години розлуки.

Тяжкі години чи хвилини?
А чи прожив ти з ними,
ті дивини,
Що занурѝли тебе
В сльозливі глибини.

Ні, не прожив.
Ні, жодної хвилини.
Але в мої тяжкі години,
Вони прожили зі мною ці глибини.
Тому думки про них я не покину.

Asinastra

Чому мені так важко
Казати просто –
«Я.»

Весь час кажу я «нашго,»
Весь час кажу не «Я.»
Весь час я хочу бути,

Думати й відчути,
Що саме бачиш ти.
А може таки «Я»?

Asinastra

Дуже хочуть росіяни, щоби Україна,
Склала зброю і здалася, стала на коліна.
Хочуть Харків і Одесу, Київ, Миколаїв.
Вже і Львів хапнути хочуть. А там – піти далі.
Ви послухайте, що мовить їхня пропаганда
Брехня брехню поганяє, де поділась правда?
Вже й Азербайджан це дещо,сого не існує.
Не було його й немає, це усе Росія.
Ордер на арешт злочинця видала Гаага
Та він вільно роз'їжджає світом. Де повага ?
Сиплять щедро погрозами наліво й направо
Де поділися закони, куди зникло право?
Нехай їдуть росіяни до себе в болота
Україна не тримає у себе сволоту.
Не потрібно їх звільняти, заберіть до себе.
Дайте їм роботу, гроші, усе що їм треба.
Це дешевше набагато ніж війни багаття.
Яка смачно пожирає життя і прокляття.
Та ні, хочуть Україну, летить зброя грізна.
Хочуть Київ, Миколаїв. А МОРДА не трісне?

Світлана Сомош

для нас обох, як сонце ти світила
закривала очі і багато, що терпіла,
твоя віра була щира, і мов багаття,
моє серце з льоду розтопила

пороки ж мої, не дали цілком зігрітись,
не зміг позбутись усіх чвар,
часом мені хотілось в них згубитись,
і від любові залишивсь тільки жар

впевнений цей жар ще загориться,
і розпалить пожежу в наших серцях,
але прийдеться знову на шлях цей стати,
і щоб не загубилась ти,
світитиму, як моряку маяк

hide_fulkrum

Дощ куйовдить вулиці сірі,
Крапля біжить — мов вік людський.
Перша зродилась, друга — в безмірі,
Третя згубилась в шумі гірськім.

Капля по каплі — то доля ходить,
То час спливає, як річка з гір.
Одна зникає — і світ охолоне,
А інша зродиться знов, як вир.

Я при вікні — і серце лагідне,
Смуток розвіявсь, мов тінь стара.
Дощ мені — пісня, дощ мені — правда,
В ньому і тьма, і життя ігра.

Доля людськая — лиш крапля в морі:
Зродилась, впала — й нема сліди.
А дощ шумить у сивім просторі,
Наче віки у нічній воді
Іванюк Артем

02.11.2025

Довго триває клята війна,
Ворог занадто потужний,
В декілька раз перевагу він має,
М'ясом й залізом нам землю вкриває.
В нуль він стирає міста, що на сході,
Взяти не може – руйнує тому,
Воїни наші – титани сталеві,
В пеклі воюють кожну добу.
Сили не рівні, та мудрість військова
Створює справжні дива,
Ворога б'ють і життя не жалкують,
Бо під ногами рідна земля.
Дрони й ракети летять по країні,
Шкоду приносять жахливу,
Нас без тепла залишити зимою
Мріє все кодло росії.
Та ось самим їм прийдеться сутужно,
Їх пощекоче рука Малюка,
Дрони та наші рожеві ракети
Скоро досягнуть самого кремля.
Ви зупиняйте війну і найшвидше,
Злими зробили ви нас вже давно,
Тож вигрібайте, моліться, страждайте,
Бо бумеранг вже летить по кремлю.
Знищимо все, що годує росію,
Вже нам завадить не зможе ніхто,
Будемо бити, палити, трощити,
Доки не буде зупинки вогню.
Галина Корольова

Я тут, але мене немає вдома.
Мій світ – це тиша, наче чорна кома.
Мене втомила просто жити ця нудьга,
А біль у серці – як тяжка рука.
Це не вода, це самотність у моїй крові,
Вона тече і каже: "Ти один у всіх світах живи."
Я більше не кричу, не плачу, не бажаю,
Мені байдуже на все, що нас оточує краю.
Я сам, як стовбур, зламаний посеред поля,
І більше не чекаю на кращу долю.
Цей відчай тисне, ніби земляна плита,
І я відчуваю, що життя моє – кінцева та.
Я так втомився дихати, що хочеться заснути,
І цю самотність просто взяти й обірнути (обірвати).
Бо більше сил немає це тягти щоденно,
Я вибираю кінцеве і це буде певно.
Iowa

Там, де тумани вкривають ліси.
Де ріки дзвенять у світанковій росі.
Прийшла до нас чорна біда.
Та рідна земля не впаде ніколи.

Села палають, та люди міцні, Кожен із них — воїн у цій війні.
Матері моляться в темну ніч, Щоб їхні діти вернулись живі.

І пролунає над світом пісня, Що перемога близька, як весна.
Сумська земля розцвіте знову.
Вільна, щаслива, свята й нова.
Злата