У ніч глибоку, темну і безкраю
задумалась дівчина:
в який момент така щаслива стала?

Напевне, в ту, коли сама «когось» обрала?
Але ж кайдани щастям не назвуть —
то ж цю людину краще вже забудь.

А може, в ту хвилину,
коли себе ж у світ закритий
від людей запхала?
Хоча,тоді вона лишень вмирала…

А ось, це певно мить, коли уперше «закохалась»?
Але ж… це ти тоді
в снігу, в сльозах жорстоких,
з болем в серці захлиналась.

То коли ж таки настав ось цей момент?
Який ліхтарик засвітив тебе, розбиту вщент?

І тут в секунду осягнула:
ось, точно — ця мить, коли від теплоти
її душа так різко спалахнула.

Нема у цих стосунках темноти,
і горю місця тут не знайдеш.
Він лиш поглянув у мої зелені очі —
й відчула я, що щасливішою, ніж зараз,
вже ніде не побуваєш.

Можливо, я буваю зла…
Але коли ти справді покохаєш —
не буде більше фальшу й образ,
не схочеш більше сперечатись.

Тоді лиш враз відчуєш, як взлітаєш,
і більш ніколи не почуєш
тих жахливих фраз,
що розбивали тебе кожен раз.
Катерина

В коханні сила,
непереможна і безкрая,
вона так щиро поглядом манила,
злітала в небо,
мов пташок чарівних зграя,
дивилась в очі,
і говорила як сильно покохала.
Немов весь всесвіт обернувся,
яскраво спалахнув,
і щиро усміхнувся.

Лиш варто було душу роздягнути,
довіритись,немов останній раз
і раптом шрами,
що лишила лиха доля
заблищали у обривах щирих фраз..
а з часом розчинились в пустоті..
їх простір захопило щастя,
розгорнуте в обіймах,
огорнуте у лагідній турботі,
у поглядах яскравих,
які здавалось існують лиш у фільмах,
а в житті лишають тільки спогад.

Але буває і таке,
що світ дарує тобі шанс
І лиш одна людина сенсом твоїм стала враз.

в моменті відчуваєш дивну силу,
і викликає вона певний дисонанс,
та голосом пришвидшеного в грудях ритму,
кінець нерозуміння у мить згас.

ти виграла у дивну лотерею,
крізь всіх нещасть,сварок,
людей наповнених брехнею,
знайшла лиш спокій,щирість і тепло,
яке зігріє ще гарніше ковдри,
це той, хто подарує тобі небо,
а ти йому присвятиш всі свої найкращі твори.
Катерина

Чи колись думав ти, як тяжко…
Чи колись думав ти, як тяжко,
Зустріти в світі саме ту,
Яку кохати будеш до нестями,
і думати:
«Лиш тут і тільки з нею я по-справжньому цвіту.»

А ти,красуне, думала вночі,
Про те, як сильно хочеш покохати?
Але знайти лишень того,
чий невідомий погляд,
змусить твоє серце завмирати.

Можливо мали таку думку,
може й ні,та все ж,збагнете двоє зранку:
Ви дійсно не вгадаєте ніколи,
Які плани на вас в долі.

Не поможуть вам ворожки, карти і обряди,
Варто лиш побачити ті очі,
Що стануть більш дорожчі,ніж мільярди.
У мить відчуєш це падіння,
І зрозумієш, що ти тонеш,
Огорнутий у рідкісне кохання,
про яке мріяв в кожному бажанні,
де паде зірка, де свічки палають,
де друзі радісно тебе вітають

І дивлячись в красу цю, погляд щирий,
ти коханій ніжно прошепочеш
Що її любити,як нікого,зможеш.
Катерина

Линув в небуття
Погрузивши всіх істот в темну мряку всього життя
І закінчивши навіки
Проростання останньої насінини
Що закінчить проживання людей й тварин у чорному світі
Не видно края темноти і не видно світла в кінці тунеля
Всі люди та тварини стали не мов сліпими
Закінчивши бородьбу за світла край
Розпочавши початок всього кінця
Там де не чутно слова нашого пророка
Де закінчилась вся віра
Де згас останвй промінчик нашого життя
Микола Колісник

Не забувай про історію твоєї свободи
Кров і піт складали камінь за каменем в твоєму будинку
Запомни ж ти тих хто дали тобі не зависимість від пана чи офіцера
Бий тих хто забрав камінь
Бий тих хто проти тебе
Історія твоїх дітей лежить на твоїх руках поки люди в пеклі за Вкраїну милу встань і борись до кінця ж кінець твоєї історії
Це початок історії життя інших
Вмій захищати від пролиття крови твоїх дітей умій вбивати за свою історію
Микола Колісник

Кожна людина дякує Господу,
За життя минуле прожите.
Словами і молитвах вони звертаються.
За гарний і спокійний день.

І вихованих своїх дітей,
Про добрих і щирих друзів в житті зустрічалися.
Природа різними барвами світиться,
Восени настав час збирати врожай.

Перші плоди і сімян присвячуємо Богові.
Любов'ю і шаною дякуємо Йому,
За пораду і підтримку братів і сестер.
Мудрість і знання потребує молоде покоління.

Воїнами захисту і благословіннь бажаємо.
За мирний клаптик нашої Землі.
Квітучі і щирі серця людей.
Спасіння і віру Ісус дарував нам.

Шляхи до вічного Царства ведуть,
Через Слово Його пізнають.
До Дому Божого запрошуємо усіх.
У пошуках істин і обличчя Його.

Маленькі діти,як ангели радіють,
Небесному Батькові хвалу відають.
Пройдений весь шлях до вічності.
Дякуємо за те, що усиновив нас.

За Ймення і радісно носити Ім'я Христа.
Спасительну жертву, яку дарував нам.
І вічне Царство відкрив для всіх.
Щиро дякуємо Йому, що не полишив нас на самоті.
Амінь. Хвала Тобі Господи.

Денис Третяк 27.09.2025
Денис

В осені зацвіли троянди,
Різні кольорами радіють нас,
Зірву пару квіток тобі.
Подарую від щиро серця.

Хоча колючі вони і красиві,
Ніжними руками принесу Тобі.
Кохання двох сердець вирує зараз,
Що мріяти можемо постійно.

Червоні,білі різні троянди,
Даруємо кожній людині.
Не має болю від торкання до них,
Тільки радісно в душі стало.

Дякую за любов Тобі,
Серце наповнено щастя від Тебе.
Де б ти не була,
Квіти троянд принесу Тобі.

Денис Третяк 27.09.2025
Денис

Я бачу лише СЛОВО,
Написане тобою з кривавих пелюстків.
І це і є свобода?
Чи наша це свобода?
Як хтось так вчасно зник,
Як хтось лежить у ґрунті,
Як хтось до цього звик!
Ми маємо стояти, ми маємо писати,
Для тих, хто ще не знає,
Для чого ми тримаємось за це єдине слово,
За цю єдину мить.
Лія Ланер

До дзеркала вранці:
вмити
у очі світанки,
щоб райдугу ма.
Цей день ще мене
не невпізнав
Бо знову, як новий

Так вийду у світанні
з роси мережево
зберу із павутиння.
Бо так пізнав красу цю ранню.

та вплету тобі у коси.
Краси такої
ще не знав я досі.

Проснеся ти у цьому ранні:
– лише попросиш кави.
Ігор

Мадонна

Від вітру та цвіту
первоцвіту.
Шука тебе.
гра музика,
Я тобі сливи
щоб очі милі,
Впізнав…

Безсоння.
Лінії нові.
Зранку просоння.
Коли одежу ми зніма
для сонця.
У цьому світанні
Знайду тебе вперше,
То бачу
Красу, що ніхто
У цім світі
не зверше.

Та навіть в холоднону пору
ми силу ма
пройтися босоніж
бо правду зна.

Краса не має часу
Хто любить,
Той лише зна
прозорості світанків

Лиш тиша
та ця заплутана роса в намисто .
Від сонця опада
Малюючі твоє обличчя.
Ігор