Підступно вночі ракети летять
На мирні міста України.
Жінок та дітей, стариків бомблять
Житло обертають в руїни.
Страждання та біль від втрати близьких,
Таких дорогих серцю рідних.
Вовік не забути ночей цих страшних,
Коли рахували загиблих.
Ракети летять на будинки, лікарні.
Летять на дитячі садки та кав`ярн.і
Все трощать, руйнують, калічать, вбивають.
І світ це бачить! І всі про це знають!
За жах пережитий, ридання дітей,
Немає прощення злочинцям!
За муки поранених ними людей
Немає пощади убивцям!
Підняти весь світ, згуртувати , спаяти,
З`єднати зусилля до купи!
Злочинців потрібно нещадно карати,
Щоб іншим була наука!
Ракети летять на будинки, лікарні.
Летять на дитячі садки та кав`ярні.
Все трощать, руйнують, калічать, вбивають.
І світ це бачить! Івсі про це знають!
Світлана Сомош

1316-й день війни
01.10..2025

Головне для українців,
Щоб завершилась війна,
Щоб настав нарешті спокій
Й вільно дихала земля.

Згине ворог хай на віки,
Забереться звідси ГЕТЬ!
Хай нам дасть нарешті спокій,
Бо інакше – йому смерть.

Захистим свою країну,
Бо єдина в нас мета –
Жити вільно, незалежно
Без указки із кремля.

Наші цінності важливі,
Чисте небо, ясні дні,
Рідні очі, ніжні руки,
Жар сердець, тепло Душі.

Мріє кожен українець,
Незважаючи на біль,
Що часи такі вже стануть,
Без тривог та без війни.

Хай розквітне Україна,
Дзвінко заспіває,
Нехай світ увесь почує:
"Вже війни немає!"
Галина Корольова

Кожен поважаючи й себе поет оспівує кохання,
Високе почуття, яке не всяк спроможний укусити
Розповіда за прояви свого нестерпного бажання:
Схопити міцно і ніколи більш не відпустити.

"О юна панно, наділена неописа́нною красою
Без вас сумує серце залежнеє моє,
Я існувати зможу лиш з єдиною тобою
Ти одне, що в моїм світі є."

Тут у менестреля два шляхи
В залежності, що скаже сеньйорита:
Або любов через віки,
Або журба у темінь оповита

Якщо від донни чути слово "Так!"
Піїт завершує творити,
Він одягає білий фрак
І починає в щасті з нею жити.

Якщо ж лунає фраза "Ні! Нізащо!"
Римач продовжує своє страждання,
Хоча інколи й не розуміє ,нащо
Із цього бард черпа своє натхнення.

Повішаний

Кожен поважаючи й себе поет оспівує кохання,
Високе почуття, яке не всяк спроможний укусити
Розповіда за прояви свого нестерпного бажання:
Схопити міцно і ніколи більш не відпустити.

"О юна панно, наділена неописа́нною красою
Без вас сумує серце залежнеє моє,
Я існувати зможу лиш з єдиною тобою
Ти одне, що в моїм світі є."

Тут у менестреля два шляхи
В залежності, що скаже сеньйорита:
Або любов через віки,
Або журба у темінь оповита

Якщо від донни чути слово "Так!"
Піїт завершує творити,
Він одягає білий фрак
І починає в щасті з нею жити.

Якщо ж лунає фраза "Ні! Нізащо!"
Римач продовжує своє страждання,
Хоча інколи й не розуміє ,нащо
Із цього бард черпа своє натхнення.

Повішаний414

Три світи
Памятаю вітер і травневі громи,
Але тишу я люблю й думок політ
Тому я живу у себе вдома
З вікнами відкритими у світ

Перший світ – то є безкрає поле,
Де цвітуть ромашки й волошки,
Тут моє дитинство босе й голе,
І стовпи до неба заввишки…

Цілий день там сонце світить,
А вночі зірки, молочний шлях… Непомітно виростають діти
У дбайливих маминих руках.

Другий світ – це ліс і прохолода,
Юність загадкова, як цей ліс… Кохання перше, поцілунків насолода
Клятва в дружбі, до дівочих сліз

В цьому лісі я знайшов стежину
Що в житті вела мене туди,
Де ні перед чим не гнув я спину Хоч було нелегко, як завжди.

Третій світ – це діти і дружина,
A життя – безмежний океан! Коло хати стигне вже калина Настає в душі спокійний стан..
Але вічність вже не безкінечна:
То Обрій ближче і батьки старі…
Дай нам Боже у своєму домі Всі світи прожить в календарі!
Віктор Бондаренко

Три світи
Памятаю вітер і травневі громи,
Але тишу я люблю й думок політ
Тому я живу у себе вдома
З вікнами відкритими у світ

Перший світ – то є безкрає поле,
Де цвітуть ромашки й волошки,
Тут моє дитинство босе й голе,
І стовпи до неба заввишки…

Цілий день там сонце світить,
А вночі зірки, молочний шлях… Непомітно виростають діти
У дбайливих маминих руках.

Другий світ – це ліс і прохолода,
Юність загадкова, як цей ліс… Кохання перше, поцілунків насолода
Клятва в дружбі, до дівочих сліз

В цьому лісі я знайшов стежину
Що в житті вела мене туди,
Де ні перед чим не гнув я спину Хоч було нелегко, як завжди.

Третій світ – це діти і дружина,
A життя – безмежний океан! Коло хати стигне вже калина Настає в душі спокійний стан..
Але вічність вже не безкінечна:
То Обрій ближче і батьки старі…
Дай нам Боже у своєму домі Всі світи прожить в календарі!
Віктор Бондаренко

Як з’ясувалось, в нас різні долі,
Тому я спокійно тебе відпустила.
Ми ішли не разом, хоч йшли по волі —
Ти шукав легкість, я — силу.
Ти був дощем, я — вогнем без світла,
Я — мов причал, а ти — корабель.
Мені треба глибини і правди,
А тобі — ще одне “просто день”.
Тепер тиша не рве мені груди,
Я мовчу — бо немає чого.
Просто знаю: так треба… так буде.
І любов — відпускає того, хто пішов.
Анастасія Бондарєва

Ти вбив всі мої почуття,
А тепер ти чекаєш від мене тепла?
Твої слова були гостріші, ніж куля,
А я мовчала, хоч душа й текла.
Ти думав, що я завжди пробачу,
Що серце моє — безмежне море.
Та хвилі спокою я не побачу,
Якщо в нім твої шторми й горе.
Я не зла — я стала чужою,
І твій світ більше не мій.
Ти сам обрав долю такою,
Тож не клич мене у свій світ.
Анастасія Бондарєва

Ти шукав у чужих обіймах спокою,
А знаходив лише порожнечу й тінь.
Я ж тримала любов до останнього подиху,
Та вона розсипалась у пил серед синіх хвиль.
Тепер наші дороги — паралельні лінії,
І жодна не зійдеться, хоч як би хотів.
Ти залишився у світі власної іронії,
А я навчилась мовчати замість гучних слів.
Анастасія Бондарєва

Війна, вибухи, кров і розруха,
Історію вивчити нам вже пора.
Від страждань вже бракує повітря – задуха,
Чому не замовкне кривава ця гра?
Чому забувають уроки століть,
Де правда розбита в руїнах війни?
Де мир і любов, що повинні нас гріти,
Згубили в пориві безумної гри?
Україна — мов птах фенікс в полі,
З уламків зростає, крізь попіл встає.
Народ її сильний, нескорений волі,
І правда в серцях його завжди живе.
Ми віримо в мир і у світле майбутнє,
Де діти не знатимуть звуку гармат.
Де небо безхмарне і сонце могутнє
Зцілить усі рани — і біль, і утрат.
Анастасія Бондарєва