Минає день —
і ніч приходить,
несе у зморених руках
усе, що
він не зміг узгодить,
усе, що тягнеться в віках.

Всі іграшки, і всі спокуси,
коханий шепіт у тиші…
І рветься нитка —
впали буси,
і вже не можеш їх знайти.

А сни, як ріки, тихо линуть,
вплітають світло у пітьму.
І світ стоїть —
а серце гине
від тиші, схожої на гру.
Андрій

Коли ти дивишся на небо, що хмарами затягнуте.
Ти пам'ятай слова полеглого Героя,
Що страху в очі дивлячись, не побоявся,
Піти під дуло пістолету.
А ти сидиш оце в теплі, і важко ту так кнопку вже нажати.
Там лише один доторк, один підпис, і ти хоть частинку віддаси поваги їм.
Але це ж так важко???
Чого про це повинні всі прохати!!!
Цк ж повинно бути у крові!!!
Це те про що ми не повинні забуватии, це вартує усіх заслуг і слів.
Але тобі ж так важко нажати кнопку "підписатись"
Бо ти в теплі, і світло є, і є зв'язок та інтернет,
Але в душі у тебе пустота і вирва.
Ти живеш, бо вони там, вже під землею.
Вони також хотіли жити, і будуть в кожном серці серед нас.
Вони померли лише тілом, душею прагнуть боротьби.
Тому живіть, голосуйте і пам'ятайте назавжди.
Герої не вмирають, Герої серед нас.

Olegovna

І воліла б я померти,
аби тільки він мене кохав,
вечорами слухав та ніжно обіймав,
дивився в очі, розуміючи без слів.

Але ти зник — і ніколи не приголубив, не згадав,
не обійняв… І, дивлячись на чиєсь щастя,
заплющуючи очі, уявляю:
дім, сім’я, злагода та щастя…

Чи то так важко було, тату?

софія

І воліла б я померти,
аби тільки він мене кохав,
вечорами слухав та ніжно обіймав,
дивився в очі, розуміючи без слів.

Але ти зник — і ніколи не приголубив, не згадав,
не обійняв… І, дивлячись на чиєсь щастя,
заплющуючи очі, уявляю:
дім, сім’я, злагода та щастя…

Чи то так важко було, тату?
Софія

***
Згодом війна скінчиться
По-новій на цих землях життя почнеться
А поки прокладатимуть собі власний шлях інші
Ти будеш сидіти одна в цілковитій тиші.
Шеремет Аріна

Війна дала про себе знати: Тиша нічна — неначе гроза, Сон опустився на рідні ліса… 24 лютого — спокій і сни, Але вже несуться злії вогні. Росії не спиться — прийшли убивати, Нашу країну в вогні потопати. Гримить навкруги: знову й знову Спокою вже не знайти нікому Пекло зійшло на східні міста, Діти ридають, мати пуста… Азовсталь — до кінця, до межі, Там, де герої — міцні, як ножі. Бетон не витримав, люди — змогли, В темних укриттях серця їх цвіли. Без світла, без води, без тепла — Трималась надія, жива і мала. Та крізь попіл росте, як гроза Наша країна — міцна і свята
Віталіна

Самотність вабить чорно-білими відтінками,
Я розучився бачить інші кольори,
Усміхнені, щасливі – десь на фотознімках ми,
Йшли напролом і не шукаючи обхід гори.

Людини сутність не міняється,
Міняється людини світосприйняття,
Хороше йде, погане залишається,
Розпочинається процес "з середини гниття".

Всі бачать у мені погану, злу людину,
Проте коротка пам'ять щодо того що для них робив,
І ще записують мені це як мою провину
Що я дискримінацію ніколи не любив.

Такий я є, не вам мене міняти.
Любіть себе і насолоджуйтесь зі сторони,
Вам ще не довелось сумний шлях самурая обирати,
Проте, повірте, там дуже скоро будете і ви.

18.10.2025
Баланов Артур

Я мрію повернутись в Україну.
Я знаю, що мені ніхто тут не тримає.
Проте як їхав, знав що там колись загину,
Бо та корупція мене з'їдає.

Я знав, що я загину там і до війни.
Мене з'їдає почуття несправедливості,
Проте не знав, що в Польщі гірше в 100 разів,
Проте без кумовства тут жити більше є можливості.

Я завжди був відвертим сам з собою.
Завжди старавсь чинити справедливо,
Проте не підставлявся іншою щокою,
Я цим і відштовхнув усіх людей, можливо.

Померти в Польщі де тебе ненавидять?
Чи вмерти в Україні через кумовство?
Така дилема у моїй реальності.
Проте і результат з гарантіями на всі 100.

18.10.2025
Баланов Артур

Світанками яркими марить,
Під темною хмарой душа.
Світ листя пожовкле підпалить—
І буде курить не спіша.

Пірнаючи в холод і мряку,
Закинувши в річку гроша,
Неначе бездомна собака—
Тиняється полем душа.

І викурив люльку останню
Змахнувши незгоди крилом
Душа улітає на небо—
А все, що було, тільки сон…
Андрій

Збіги у житті – не випадкові
У обставин є завжди свій сенс
Бачиш, всі вони не загадкові
Просто це – неначе світу жест.

Жест, що ти сприймаєш так, як хочеш
Може благо це, а може ні
Сам себе ти може й заморочиш
Тільки Всесвіт знає всі ходи.
Андрій