Все так сухо,дивно, в'яло
Щось як велетенське море
Серденько моє забрало
І налило в душу горе

Плач не плач і сміх не сміх
Хочеться піти від всіх
У місця де людське око
Не зиркнуло ненароком

Там де гарно та прекарсно
Голоси де пташиннІ
Там де сонце красно гасне
Тихо й затишно мені

Де змінивши сонце місяць,
А надвечір навпаки
Де не чути як літають
Велетенські літаки

Де лиш чути,прибій моря
Чайчин голосистий крик
Там ніхто не знає горя
Кожен жити мирно звик
Анонім

Я не кохаю тебе,я люблю твою тінь
Я кохаю фантом,в серці лиш заметіль
В мозок кров не іде,серце вже не стучить
Як колись стукотіло,варто лиш поглядіть

Я не виграю вже, всі скарби на цім світі
Я їх втратив і навіть своїм оком не кліпнув
Але ні були ночі як я кліпав частенько
Бо були мокрі очі і життя було мертвим

Я тоді був мов місяць,що сіяє у небі
Тебе всі наче й бачать та ти нікому не треба
Ти мов скалочка,гілочка,-ти маленька заноза
Ти для всіх тих людей- пяте колесо до воза

Хоч тепер ти для мене залишилась лиш тінью
Та я ще кожен день,про тебе та й мрію
І з фантомом твоїм вже так більше не класно
Як колись було так,коли ми були разом
Анонім

Я піду туди, де скрізь є гори
І знайду я серед них троянду
Ту, яку шукаю дуже довго
Про яку я думаю ночами
І мені не треба інших квітів
Крім цієї червоної троянди
Що у горах палає наче мрія
І на мене наводить свої чари
І мої очі тепер немов в тумані
Я сліпо йду шукати цю красу
Хоча не розумію де шукати
Але я вірю, що я її знайду
Знайду її, бо серце мене кличе
Й веде мене в незвідані краї
Де серед сірих гір одна єдина
Червона квітка – володарка цих гір
Навколо неї якийсь медовий запах
І трошки ноток червоного вина
Гірські птахи оберігають її спокій
Щоб ця троянда і день і ніч цвіла
Тому я йду у пошуках троянди
Вона тепер моя єдина мрія
Хочу хоч трохи подивитися на неї
Але собі її забрати я не смію
Вона назавжди залишиться гірською
Єдиний діамант серед каміння
Єдина квітка, яка до себе кличе
Гірська троянда – безцінна і велична

Віталій Татленко

Ти зник, як дим, ні "прощай", ні "прийду",
Ні крику, ні кроку — лиш порожній слід у саду.

Мама шепче вночі: "Він живий, я це знаю",
І молиться знов, весь дім завмирає.

Я не знаю, хто правий, хто лишив, хто забрав,
Та без тебе цей світ — розбитий став.
Я б віддав усе і бога молю,
Щоб обняти тебе ще раз,і сказати люблю.

Раніше на час не звертали уваги,а зараз лише спогади як разом лего складали,
цей час згорів мов свічка одна
ви знайте що мій тато мужній і сильний як бетонна стіна.

Ти зник, але віра тримає,
Бо батько мій — сила, що не вмирає.
І навіть у тьмі, де тріщить бетон,
Я шепочу в небо, тату, тримай наш фронт!

Ти не хотів стояти в сторонці
пішов на війну,стояв у окопі ,вже форма брудна та берці в болоті,але серце ще чисте мов вода у колодці.

Живемо де весь світ лихий,не вірять вони що ти ще живий.

Візьму твої речі, щоб відчути твій дотик,
Та холод і тиша замикають ці кроки.

Не хочу я,гучних промов,хочу щоб ти до хати прийшов,і сказав,любі я з вами я в дома знов
Великий Денис Валентинович

У Києві відкрилася персональна виставка Олександра Мурашка – видатного представника українського модернізму, художника європейського рівня.
Експозиція "Олександр Мурашко. Кольорові модуляції" присвячена 150-річчю від дня народження митця й стане його першою персональною виставкою за останню чверть століття.
Виставка працюватиме з 18 жовтня 2025 року до 26 січня 2026-го у Національному художньому музеї України (вул. Михайла Грушевського, 6).

Олександр Мурашко першим в Україні пішов шляхом новаторських експериментів, узявши від імпресіоністів ескізність, від арт нуво – широкий пензль, а від Іллі Рєпіна – основи реалізму.

Український художник був вбитий червневої ночі 1919 року неподалік від власного будинку на Лук'янівці пострілом у потилицю. Він був на порозі нових звершень. Йому було лише 43 роки…

Вбивають кращих
всюди і завжди,
вбивають гігантів –
яскравих, відважних…
Але повертається
геній до нас,
адже сьогодні –
це його час!

Юрій Гундарєв

Четвертий рік уже війна
В Україні не стихає
І всю Європу лиш одна
Україна щільно захищає

Але якщо чесно, то в ЄС
Мало кого оце хвилює
Бо не відчули ще той стрес
Як ворог дім його руйнує

ЕС парламент до тепер
Все рішає що зробити
І вже три роки недопер
Як Україну всю звільнити

Ведуть засідання щоразу
Як боротись з ворогами
Піари роблять для показу
Як тяжко чешуть язиками

А США, ну як завжди
Робить вид що помагає
І обіцяють, тільки жди…
А допомоги все немає!

І переговори кожен раз
Трамп назначає, як професор
Вже й підказує спецназ
А він не второпав: хто агресор?

Європа, НАТО, разом з ООН
Побоялися в війну вступати
Але воювати краще всім разом
То не прийдеться відступати

Ну хоч дайте зброю Україні
Вона вже просить цілий світ
Щоб розбила кубла всі зміїні
Що приповзли до нас з боліт

Бо якщо не дай-то Боже
Україна зараз не встоїть
То вам ніщо вже не поможе
Болотне падло все вас з’їсть

Тоді у світ і прийде смута
І вже не буде вороття
За правду вб’є ніби отрута
Будеш рабом усе життя

Але ж цьому уже не бути
У нас не буде жоден цар
І путін зможе це відчути
Коли Москву захопить жар

В крові будуть всі болота
Їх не спасе і укриття
Відповість вся та сволота
За всі знищені життя

Ігор Лівак

Біль чи жаль, а може, навіть буря
люта —
Ти все це відчуваєш у душі,
Коли всі зраджують тобі, І ти думаєш, гадаєш:
«Чи може, винен я? Чи ні?»
Та треба думати про себе!
Твоє життя — в твоїх руках!
Ніхто його не виправить за тебе, І силу маєш ти! Ти зможеш!
Ось що треба мати у душі, А біль — мене! — і все забудеш!
А життя не буде,
Якщо будеш руки опускать!
Оце і все, що треба знать!!

І.Рошан

Друг чи ні – я вже не знаю.
Коли ти потрібен так мені,
Коли я так згораю в самоті…
Де ж вони в такі скрутні часи?
А їх немає!
I ніколи не було – це лиш обман, Який мене чекає.
Та коли вони нуждалися в
мені –
Хіба я не підтримував в ті дні?
А коли я залишився в біді, Всі одразу й забули про ті дні.
Та хіба я винен, що лишивсь на самоті?
Та ні, друг?
А чи потрібен він мені,
Коли я сам рятуюсь із пітьми?
Оце вже ні! Я кращ залишусь в самоті!!
І.Рошан

Тривожність – ось, що зараз сидить в мені,
Коли настали тяжкі дні
В Україні, де пахли маки на весні.
Усе забрало й понесло російське військо й ППО.
Чи винні люди, що постраждали від війни?
Чому? Розкажіть мені, чому ви вторглися в наші мирні дні?!
Болить мені, і я не знаю, чи зможу спати уночі,
Коли вони, падлюки, ракетами по
всій землі…
Так важко нам! Та ми сильніші!
Не зламати нас — і той дух у нашій крові!
Ми — вільні люди. Вільніших нас
く
нема й не буде!
І.Рошан

Блукаючи вздовж доріг,
віднайти свою життєву ціль всередині себе він має бажання.
Бути почутим серед сотень людей,
котрі його за «свого» не сприймають.
Кричить голосно у своїй кімнаті чи тихо мовчить серед великого натовпу —
різниці, на жаль, немає,
адже вони за «свого» не сприймають.
Юрій Подорожний (Yurii Podorozhnyi)