Ми стоїмо, як стіни, незламні й тверді,
Україна — це душа, що не зламається від смерті.
Ми боремось за кожен метр, за кожну нашу землю,
А ворог намагається погасити наш вогонь, та не вийде йому!

Вони говорять, що вони — визволителі,
Та кожен день їхні руки в крові, їхні очі — бездушні.
Вони б’ють по містах, по домівках, по дітях,
І забувають, що від страху не народжується свобода, а тільки біль і руїна.

Зазомбовані слова, що відривають душу від тіла,
Але правда не вмирає, бо у нас вона — безсмертна.
Ми чуємо їхні брехливі мантри, їхній холодний сміх,
Але вони не знають, що Україна — це не тільки земля, це вогонь в серці кожного з нас!

Ми відновимо все, що вони зруйнували,
Наша віра — це сила, яка буде рухати нас до кінця.
Не зламає нас жоден снаряд, не злякає жодна смерть,
Бо Україна — це народ, це любов і боротьба, це дух, що не зупиниться.

Вони можуть знищувати, але не здолають нас,
Бо в наших руках — нескорений меч і шепіт вітру.
Ми піднімемось, і земля від наших кроків зазвучить,
Бо ми — Україна, ми будемо боротись до останнього подиху, до останнього биття серця!

Тобі є за що битись, не гай ані дня,
Це більше, ніж доля – це честь і земля.
Виходь із комфорту, не будь осторонь,
Бо ворог вже поруч – він нищить вогонь.

Він нищить будинки, пісні і слова,
Йому не важлива твоя колиска жива.
Безжальний до всього, що серцю болить,
Тож дій, щоб не втратити, час не стоїть!

Не дай йому кроку на рідну межу,
Веди за собою, тримайся, прошу.
Це наша земля, це наш вільний світ –
І хай наша воля палає, як щит!

“Ми — серед вас”

Ми за будь-яку ціну, без страху й жалю,
Боронитимем дім у вогні і в бою.
Наша воля, як криця, не зломлена грізно,
Не скорилась вітрам, не зігнулась безслізно.

Ми тримаєм кордони, ми пильні, як ніч,
Ми — той голос, що грімко крізь темряву кличе.
Ми — той вогник у серці, що світить незгас,
Ми за кожного станем, ми — серед вас.

За свободу і правду, за рідних, за край,
За майбутнє, що квітне, мов сонячний рай.
Ми ідемо крізь бурі, крізь морок і час,
Пам’ятай, хто ми є. Ми — серед вас.

Коли земля в вогні й тремтить,
Коли народ за волю гине,
Немає місця тим, хто звик
Різати правду, мов руїни.

Коли з прицілу ворог б’є,
Коли за правду кров лягає,
Як звати тих, хто краде щит?
Тих, хто солдата продає?

Колаборант, злочинець, щур —
У них є вибір: зрада, муки.
А в нас є вибір: меч чи шнур,
Щоб не підняли більше руки.

Бо це не помста, не гнівний крик,
А суд за кров, що впала в землю.
Немає в ньому слів «пробач»,
Є тільки правда і жерделя.

Хтось скаже: «В Європі так не можна»,
Хтось скаже: «Жорстоко, дикість, жах!»
Але війна – це вирок кожний
Тим, хто країну зрадив в прах.

Прийде весна. Прийде свобода.
І підем далі в новий день.
Та поки – суд. Народ. Нагода.
І мотузок. І правди тінь.

Ми – не земля, не просто люди,
Ми – дух, що крізь віки горить.
Нас не зламали бурі, блуди,
Нас не змогли вони скорить.

Ми – нація, що кров’ю пише
Свою історію в віках.
Щоранку сонце вище, вище,
Й ми підіймаємось у шлях.

Наш голос – в пісні журавлиній,
У стуках серця крізь роки.
Ми вільні, сильні, неподільні,
Ми – Україна на віки!

У наших жилах – вільний дух,
У наших серцях – незламна сила.
Ми не схиляли гордих рук,
Бо наша правда – мов вітрила.

Вона веде крізь бурі, грім,
Крізь ніч і темряву сторічну.
Ми встанем, скинем рабський гніт,
Бо код нації – це вічність.

Це слово, що не обірветься,
Це віра, що не відцвіте.
Хай що б там сталося – у серці
Воно, як вогнище, росте.

Ми – спадкоємці славних предків,
Несемо правду в майбуття.
І поки є у жилах предків
Цей код – не зникне й наше я!

У жилах наших – кров героїв,
У серці – спогад давніх літ.
Ми нація, що крізь облогу
Йде вільним кроком у світанковий світ.

Ми – голос предків, гук століть,
Що меч тримали міцно в жилах.
Де ворог йшов – там плинна мить
Лилася кров’ю на могилах.

Та не скорив нас темний час,
Не стер нас морок, не зламали.
Коли вогонь зайнявся в нас –
Ми з попелу, як фенікс, встали!

Ми вийшли в бій – не на колінах,
Не з острахом, а з вірним словом.
Наш дух міцніший за руїни,
За їхні танки, за їхнє “знову”.

І знов вітри свободи дують,
І прапор рветься в небеса!
Вони не знають, що воюють
З народом, що не згас, не згас!

Бо Україна – це сила,
Що не скувати в ланцюги.
І кожен воїн – наші крила,
І кожна мати – оберіг.

Ми виграєм, бо ми єдині,
Бо правда поруч із мечем.
Бо Україна не загине,
Бо в кожнім серці б’є вогнем!

Переможців в душі не зламають,
Вони крізь негоду вогнем проривають.
Хоч доля кидає у темряву й гнів,
Вони не здаються, не гнуться до слів.

Їх доля – це битва, їх шлях – це війна,
Та віра у серці палає, жива.
Коли все згорає, коли все тремтить,
Вони піднімаються, йдуть, як граніт.

Не страх їх веде, не розпач, не біль,
Вогонь у очах їх сильніший за штиль.
Вони не питають, як важко іти,
Бо знають: лиш сильні здатні зростить.

Тож хай вітер злоби, хай буря реве,
Залізо кується у полум’я гне.
А дух переможця не вбити, не стерти –
Він вічно нестиме свободу у серці!

Китаїв — серце Київське

У Китаєві тінь монастиря,
Давні стіни, що вік не зламав,
Тут історія тихо шепоче,
Як у лугах тихо пісня лунає.

Серед дубів, під небом ясним,
Він мовчить, але завжди живий,
Китаїв — рідне, древнє місце,
Де дух часу спокійно звучить.

Тут ріка Либідь м’яко пливе,
Відлуння старовини не згасло,
І монахи у тіні акацій
Відчувають спокій — вічну красу.

Китаїв, як серце Київське,
Де кожен камінь має свою мову,
Тут живе історія, свята і тиха,
І відлуння вітру шепоче “життя”.

Посилала донечка таткові малюнок
Той, де зобразила себе і його,
А іще рідненьку люблячу матусю,
Для нього старалась рідного свого.

Від того тепліше на душі хай стане,
Хай відчує здалеку велику любов,
Що його чекають донька та кохана,
Захищає ж землю, як справжній герой.

Ми з тобою, рідний кожен день думками,
Просимо Всевишнього в щирих молитвах,
Щоб ворожі кулі тебе обминали.
Повертайся швидше додому, до нас.

2016 р.