Якби больно не звучало
Приходиться з'їжджати
Свої всіх друзів, тих братів
Нажаль прийдеться покидати

Я буду цілу ніч плакати
Та буду я усе гадати
А може краще б я лишився..
Та пізно про це обсуждати.

У мене будуть сльози на очах
Коли прийдеться залишати
Але буду все я знати
Коли і де приліт відбувся..
Та біля чієї хати.

Я розумію, що Європа - це не дім!
Я розумію, що мій дім - це ціль!
Тому прийдеться покидати
Справді, вибачай солдате!

Не буде у нас
Ні добра і ні миру!
Поки ми разом..
Не здолаєм цю гниду!

Поки ми будем в Європі лежати
В Україні будуть,
Дальше..
Все розкрадати..

Але ми не будем..
Ніколи казати!
Що ми у Європі
А ви в повній жопі

Ми будемо вам
По цей час помагати..
Щоб в Україні не плакала
Старенька мати!

Щоб в Україні
Нарешті відкрили кордони
Щоб батько з ріднею могли
Побудувати хороми

Щоб дідо з бабою
Раділи життю
А не чекати свою
Міліпіздричну пенсію..

Щоб всі в Україні
Дотримувались правил
Тих всіх законів, тих депутатів
Але щоб депутати, працювали лиш гідно
Без ніяких боргів.. Без ніяких бруківок!

Щоб всі старіки
Жили щасливо
Типу без економій
Без того мотиву

На кінець хочу сказати
Що наша країна - це як ніяк, рідна мати..
Хоча важко сказати, що дальше чекати
Будем лише.. кулаки ці тримати!

На календарі двадцять четверте
А в голові слово - війна
Та ні, мої кохані, милі
Сьогодні святого нашого Різдва.

І ми їмо вареники, ласуєм й смакуємо
Ці колядки різдвяні в голос шануємо
Але забуваєм про наших солдатів
Яким на передку, не до куті, краще б кілька гранатів.

Запитавши у них
- "Що там святкуєте?"
Ні, втрати бійців..
Наших, рідних рахуємо..

Поки одні пампухи доїдають
Інші..
Шматок хліба
На трьох розділяють

Але кажуть гаразд, ми стоїмо
Але якже важко бійцям
Нашим тим..
З ТРо..

Поки дальше ТЦк людей забирає
Той головний, вже третю віллу купляє
Ні, не в Бахмуті, не в Запоріжжі
А в Закарпатті, десь там на границі.

Нехай все купляють
Нехай все будують
Після перемоги
Заберем й подаруєм!

Поки вояки, наші доми захищають
Ми під свічкою, кисіль доливаєм
Але ми пам'ятаємо вояки про вас!
Так не так часто, як хотілось б вам.

Ми розуміємо
Що вам там, всім важко!
Але ми зробимо все!
Щоб подолати цю рашку!

Місячні ночі, серпневий зорепад,
Споришем вкрита стежина,
Вишитий рушник, вишневий сад,
Біля хати червона калина-

Все це моя Україна...

Аромат любистку, рути-м'яти,
Під осінь на дротах ластівки,
Найкрасивіші у світі дівчата
І славні хлопці-козаки -

Все це моя Україна...

Мамина над світом лине колискова,
В золотих пшеницях червоні маки,
Наймелодійніша у світі мова
І... хлопці... на війні в час атаки...

Все це моя Україна...

Вставай народе тверезіти час прийшов,
Щоб ворога з зовні перемогти,
Потрібно ворога в собі подолати,
Вставай народе тверезіти час прийшов.

Вставай народе тверезіти час прийшов,
Тверезими очима на світ ти поглянь,
На людей, лани, та ріки широкі,
Вставай народе тверезіти час прийшов.

Вставай народе тверезіти час прийшов,
Невже не знаєш як собі допомогти міг
За час цей для всіх важкий час коли гул ракет інші звуки замінив падав, але піднімався знову,
Вставай народе тверезіти час прийшов.

Лежиш, розпатраний у полі,
Посеред тіл розідраних на клапті,
Хотів ти людям вільним дати волі
І одягти у свої рабські лапті

Тепер докльовує лиш ворон
Смердюче падло, що від тебе залишилось.
Тепер увесь світ проклинає хором
Паскудну землю де ти народилось.

Чим думав ти, коли сюди припхався?
Бажав ти слави визволителя напевно,
Щоб світ увесь тебе жахався
Та здох безславно ти й даремно

Та ще й за що? За карлика дурного,
За "ціль велику", за отєчесвто своє
Чекає твоя доля і на нього
Недокраїна, звідки виліз ти, згниє

Лежиш, розпатраний у полі,
Життя твого паскудного ще декілька секунд лишилось
Не підкорить народ, що втіленням є волі,
Тому, що все життя у рабстві лиш було й катам корилось

У вишиванці гордо йду по цілім світі
І мовою вкраїнською я розмовляю,
І сонечко мені всміхаються в зеніті,
І краю рідного я не забуваю.
Хліб на вишиванім рушникові
І пісня, що до серця прилягала,
І краєвиди мої українські, чудові,
І стежина, що мене у світ повела-
Все мати з нитками вплела у вишиванку.
Відчуваю в ній ласку і душі тепло,
І ранок без війни у серпанку,
І те, як добре з мамою було...

Бринить сльоза... З батьківського порогу
Відлітає у вирій моє пташеня.
Лети, мій сину, хай усі тривоги
Тебе оминають щодня.
Лети... Ти виріс уже мій синочку,
Став дорослим з сильними крильми.
В дарунок мною вишиту сорочку
З собою у світи далекі візьми
,
Бо вишиванка-то символ
Батьківщини
І дзеркало народної душі,
Прадідів заповіт, в колисці купані хвилини,
Світло і тривога у вірші.

Я країн об'їздила багато,
Та поверталася щораз назад,
Де калина росте біля хати
І навесні цвіте вишневий сад,
Де всміхаються хвилі Дніпра,
На Хрещатику караокі каштани,
Де стоїть в задумі Чернеча гора,
Пробивається сонце крізь сітчасті тумани.
Маки червоні, барвінок хрещатий,
Осінь багата, пахуча весна.
Найкращий художник не зміг би змалюватм
Ту красу, що Богом Україні дана.

Я з тих країв, де прохолодою
Туман скидають з крила журавлі,
Де лист пожовклий нагородою
Падає на втомлені груди землі.
Я з тих країв, де ховається вітер
В тиші тополь, що в небеса ростуть,
Де очі закривають пелюстками квіти,
Спиваючи іскристу росу.
Я з тих країв, я з того саду,
Де пісня солов'я джерельцем б' є,
Де Поділля під любові зорепадом
З веселки теплу воду п'є...