Як гарно пахне скошена отава!..
І попід тином сірий полин.
В краю, де козацька слава
Зростає багатим засівом перлин.
Над обрієм тут блискавки багрові
Під спів горзи схрестять небо край,
Ти з великої народжена любові_
Моя земля-Подільський край.
До мене ти вічно красива,
Вічно юна, хоч вже стара
Ти народжена в легендах сивих
І у піснях поета-пісняра
Ти навіки моя, не позичена.
Для мене назавжди одна
Свята земля, моя Хмельниччина,
Ти була мені Богом дана.

Горджусь, що в Світі є така країна,
Якій себе усього віддаю.
У неї славне ім’я – У к р а ї н а.
Скажи ти також їй своє: «Люблю!».

За винятково чарівну природу,
За благотворний вплив її краси
І за гостинність доброго народу
Свою любов до неї донеси.

28 вересня 2023 р.

Невидима жінка - Україна
захищає всю землю,
Літаки - винищувачі,
потрапляючи на її поле не знищуються

Невидима жінка - Україна
захищає всю землю,
Бойові кораблі,
Потрапляючи на її поле не тонуть

Невидима жінка - Україна
захищає всю землю,
Ворожі ракети,
Потрапляючи на її поле не взриваються

Невидима жінка - Україна
захищає всю землю,
Вороги,
Потрапляючи на її поле вмирають

Не може вмерти Україна,
Її нам в серце всім забили.
Тактом одним стукає в нас,
Гучно звучить цей резонанс.

Б‘ють - лише сили додають,
Цим як метал її кують.
Твердіше і щільніше ми
Стуляємо свої ряди.

Якщо з рядів хтось випадає
Сердець такт б’є, не замовкає.
Гучніше і жорсткіше б‘є,
Тільки сильніше він стає.

Єлей на рани нам цей звук -
Осики кіл він ворогУ,
Звучить металом як по склу,
Жах смерті несучи йому.

Навіки Україна з нами,
Бо поєдналася з сердцями.
Такт унісона їх биття
Наступних поколінь життя.

04-11-2022

Муки зими!
Радість весни!
Стерпимо ми!
Стрінемо ми!
Будемо жити!
Будем любити!
В полі орати,
Лан засівати
Межа до межі
Свої - не чужі!
У море без меж
Вийдемо теж
Човном до човна,
Від вінець - до дна
Вдячні Богу
За перемогу!

Красиво й тихо було вранці,
І начебто війни нема.
У мудрій димці тік Дніпро -
Мовчазно думку навівав.

Він не одну і не одному
Зміг думку нав’язати.
І тоді тишею своєю
Щось намагався розказати.

В ранковому сумбурі він
Думку гоняв навколо себе.
Які красиві береги…
Як боронити вміють землю…

Як він сторіччями змиває
Землі української горе…
Як починаючись в росії,
Впадає потім в Чорне море…

Як не одне сторіччя він
Країну навпіл поділяв.
Не тільки географічно,
А й думки чутно розрізняв.

Ми один з одним спиричались
Ще за часів Хмельницького.
Захід до заходу схилявся,
Схід більше до російського.

І довго притирались ми,
Як чоловік з дружиною.
Сварились ми щодо майбутнього -
Майбутнього та з Україною.

Ми день за днем всі довгі роки
Йшли один одному на зустріч.
Щоб у годину лиходійну
Притиснутись змогли пліч-о-пліч.

Гуртуємось ми у війні
І стаємо все ближче.
Стискаємось один до одного
І до Дніпра щільніше.

Здається стогне вже Дніпро
В обіймах тісних єдності.
Все ближче береги його
Від нашої взаємності.

Не зможе більше розділяти -
Єдина вся країна.
Немає «заходу» і «сходу»,
Є тільки Україна.

11-08-2022

Ні, я ненавиджу війну, -
Худий я мир більше бажаю.
Та як воює вся країна
У мене заздрість викликає.

Не бачу я війскових дій -
Сиджу в глибокому тилу,
Але щоденно відчуваю,
Як воїни всіх бережуть.

Своєю єдністю, завзяттям,
Сміливістю, вмінням своїм
Вони понизити по рангу
Російську армію змогли.

А подивитесь на парламент, -
Без опозиції живе.
Що той парламент - опозиція?
Вже не знайти її ніде.
Єдині всі в своїх бажаннях:
«Країну треба рятувати!
Вже після перемоги ми
Почнемо знов дискутувати!»

А армія чиновників,
Все більше заздрість розбира.
Всі розуміють, що потрібно,
Щоб подолати ворога.
Немає паніки у них,
Усі в бою цілодобово.
Вони безпеку контролюють,
І як працює тил для фронту.

Я підлабузництво засуджую,
І раболепство не терплю,
Але що Президент - Зеленський, -
Заздрість пробуджує мою.
Патріотизмом він своїм
Підняти дух зумів країні,
Весь світ примусив ворошутись
Заради миру в Україні.

Айтішники в війну включились -
Всі громлять сайти ворогА .
Від неприкритої брехні
Простих «лікують» росіян.

І журналісти вже не б’ються
Зараз за новий матеріал,
Єдність свою всім демонструють,
Спокій надаючи словам.

А лікарі - святі то люди, -
Рятують світ без відпочинку -
Поранених, інфарктників,
Вагітних без зупинки…

І волонтери всіх професій
Об’єкти заздрості моєї.
Душевністю світ зігріваєте,
З війною боретесь душею.

Хто протестує в окупації,
Виказуючи це ворогу,
І хто, ховаючись в підвалах,
Сидить на лінії вогню,
Вони всі теж безцінний вклад
До перемоги роблять -
Не здаючись і не вітаючи
На радість ворогу.

Заздрю тому, що в Україні
Велика армія людей,
Що кожен день простими діями
Виборює мир для себе.

Так! Україна вся єдина -
Воює як одна сім’я!!
Заздрю собі я нескінченно,
Що Батьківщина це моя!!!

Що є таке любов до Батьківщини,
Словами дуже важко описати.
Це щось неявне, щось незрозуміле,
Це щось, що можна тільки відчувати.

В очах це туга підлітка, що хоче
Додому повернутися скоріш,
Його бажання вийти у свій двір,
Протест його, що з кожним днем сильніш.

Це біль за місто, де хоч не живеш,
Але дитинство там своє провів.
Це біль від знищення тих місць,
Що пам’ятають відчуття твої.

Це дискомфорт від того, що не вдома,
Не в тому місці, де господарь сам собі,
Від вимушеності кудись бігти
Для того, щоб дітей своїх спасти.

Це повне забуття, нерозуміння:
Як трапилось, і як все відбулось, -
Коли у пам’яті не збереглись події
Між «з дому вийшов» і «попав на фронт».

Це той момент, коли гучне «свої!»
Із незнайомцями єднає,
І їх коли з півслова розумієш,
І оклик цей коли життя спасає.

Це радість, що всередині палає,
За звершення людей, яких не знаєш,
Але приємним словом «наші»
Із гордістю їх називаєш.

Це збудження, печіння це у грУдях,
Коли звучить країни гімн,
Коли підспівуєш його з сльозами,
Бо кожне слово в ньому пережив.

Це вдячність долі коли відчуваєш
За те, що в світі є країна ця,
Яка «моєю» часто називається,
Яка пробуджує усі ці відчуття.

01-09-2022

Матусю рідна,батьку й брате,
Любіть ви землю свою все.
Бо як не стане її ,брате,то будеш плакать,
Плакать сильно й казати "за що мені це?"..
А мати скаже про балади й про слово віддане,
Яке сказать колись хотіла та вже все..

І тільки батько все згадає,
Спитає про мої слова..
Скаже сім'ї він,що вже знає,
Що знав з дитинства ці слова..
Любіть ви землю свою рідну.
За все,що дарує вона,
І пам'ятайте слова вічно,
Які сказала доня вам..

Мені не пощастило - жити у часи,
Що вибухнули жахами війни,
В яких розлука, смерть і руйнування
Є нескінченим фоном існування.

Мені не пощастило - потрапити у місце,
Війна де може вбити ціле місто.
Де з неба горе землю б’є щосили,
Те, що прискорює людей шлях до могили.

Мені не пощастило загубити й загубитися в пітьмі війни,
Себе у сутінках шукати з відчуттям вини.
Не жити довелось, а виживати,
А часом просто довелося існувати.

Та все ж безмежно пощастило у житті,
Бо поєднався із сталевими людьми,
Повітрям з ними дихаю одним,
Щоб ворога в війні перемогти.

Та пощастило жити у країні,
Відверта де любов до Батьківщини,
Де мужність заздрість в світі викликає,
Де щастя волею і єдністю плекають.

І хай країна ця не ідеальна,
Й поки війна в ній йде брутальна,
В часі і місці дуже пощастило
З людьми, які є України сила!

16-12-2022