Без сумніву, буде завтра,
Точно воно прИйде,
Ззовні буде бурхливим,
Всередині буде мирним.

Не буде кінця світу,
Не вб’є його битий туз, -
Туз, ззовні що дуже погрозливий,
Всередині боягуз.

Щурами загине армія,
За флейтою що його йде,
Яка лоском ззовні блищить,
Всередині вся гниє.

Прославлять в тим завтра героїв,
Що армію ту здолали.
Героїв, що ззовні прості,
Всередині наче із сталі.

І квітнути буде життям
У мирному завтра країна,
Ззовні яка синьо-жовта,
Всередині сильна і вільна.

20-12-2022

Це дуже важко зрозуміти,
Наповнює як Україна
Середину душі людини.

Торкнешся тільки, і крізь очі,
Наче то є очі дівочі,
Тече і камень душІ точить.

Як діамант сльоза стікає,
Наче її хтось добуває.
Любов’ю душу вивертає.

Болем, немов печаль родинна,
Бідою, що усіх єдина,
Виплескується Україна.

Це дуже важко зрозуміти,
Не розуму це лабіринти,
Душі це несвідомі квіти…

І в цьому єдність є країни,
В нас, мов до матері в дитини,
По край любов до Батьківщини.

02-01-2023

Немає місця в Україні,
Де не лунала би тривога,
Яке б в війні не потерпало,
Де не було би війни горя.

Немає вулиці в країні,
Де не зустрілись би військові,
І там, де пісня українська
Не викликала б в людей сльози.

Немає місця в Україні
Де не стрекоче генератор,
Як символ спротиву країни,
Яка бажає працювати.

Немає цвинтаря такого,
Війна з яким би не зіткнулась,
Де не лунав би гімн країни,
Землі б коліно не торкнулось.

Немає місця в Україні,
Свого героя що не знає,
І де відвертість вшанування
Сльозою серце не вражає.

Мольби немає в Україні,
Той, душу що не вивертає,
Яка не переходить в крик,
Мир Україні не вблагає.

Немає місця в Україні,
Того, що на війну не встало,
Місця, яке горе одне
З країною б не поєднало…

17-01-2023

Акровірш

Патріотизм - любов до Батьківщини!

Похилила голівку моя Україна,
А гіркі сльози котяться з очей,
Тихенько, з червоною калиною гомоніла,
Рідна матінка не доспала ноче́й.
І, скільки ще будемо страждати?
Ох, гинуть невинні люди,
Тебе, єдину, захищають солдати,
лИцарі незламні, проженуть іуду!
З дитячих сердець, хай йде все погане,
Мирне небо і сонце, завжди будуть з нами!
-
Лихі часи подолаємо, тільки б бути ра́зом,
Юроди́вим ніколи не пробачимо!
Біль зали́шиться крижаним снігопадом,
О, Всевишній, багатьох вже не побачимо...
Вбивці, палачі, окупанти... Свою Батьківщину не зрадимо!

До́ні і сини́ - справжні патріоти,
Обіймають свою неньку, плачуть від скорботи.

Батьківщина - мальовнича і свята,
А скільки в ній ласки, доброти і тепла,
Ти бережи її, не віддавай нікому!
тЬмяний світ від горя й біди, відчуваю втому,
Коли буде воля, на нашій Вкраїні?
Іноді страх переповнює груди,
Вітчизна-мати в нас - одна і єдина,
Щаслива вона, щасливі і люди!
мИ помолимося Богу, за Україну милу,
Нехай в серці живуть Віра і Надія,
жИти в мирі - здійсниться наша мрія!

30.05.2023. С.М. Онисенко

Тепер я знаю, що таке свобода,
Вона в простесеньких речах.
Спокійний ранок, кава, гості,
Дні без тривог, без страху у серцях!

Свобода - мати поруч друзів,
Живих батьків, здоровья, сон.
Не боячись йти по дорозі,
І не тікати закордон!

Тоді, коли не плаче мати ,
Тримаючи від нелюдей чуже дитя.
Свобода - прокидатись не в окопі,
Не бачити в країні кровопролиття!

Вона в словах, що кажеш ти спокійно,
В думках, які з'являються в віршах.
У праві вибирати мову вільно,
Незламну боротьбу вести на аркушах.

Свобода - це так мало й так багато,
Та річ, яку знецінювали ми.
Не помічаючи її в буденності пихато,
Наше відношення змінилося із подихом війни!

©_Alex.aaa_virshi_

24 лютого 2022-го
Усі українці запам'ятають надовго,
Як сусід наш обдовбаний
Націлив ракети з гармат.
Тим ранком весь люд був шокований,
Ніхто не міг уявити як так?

Ви зайшли так нахабно із зброєю,
Почали свою правду нести
Про бендеревців тут невідомих нам;
Як ви хочете всіх нас "спасти"!

Пам'ятаєм ми вас ще з чотирнадцятого,
Як окраїни зайняли в мить.
Як життя почали пропадати,
Як наш прапор перестав майорить!

І от зараз прийшли знов відняти
Свободу і щастя, майбутнє людське,
Вас ніколи не зможем прийняти,
І в історії не раз згадають про це!

За всі дії безжальні і люті,
За той біль, що посіяли тут.
За розбиті серця у тривозі,
За ваш вислів: "Русский мир будет тут!"

Ви бездушні й жорстокі істоти,
Ви не знаєте, як вільно жить?
Боягузи, маньяки і "мертві спільноти",
І таким ж хочете нашу країну заполонить.

Але інші ми , такими і будемо,
Захист наша ненька мала завжди!
Свою свободу усі ми боронимо,
І ніколи рабам нас не скорить!

Наші хлопці й дівчата хоробрі
Свої душі готові віддати,
Бачать кожен день ваші дії недобрі,
У руках тримаючи автомати!

Наші люди незламні і щирі,
Ображати себе не дадуть!
Наші дітки будуть вільні, щасливі,
Поки ваші тіла на пагорбі зараз пташки клюють!

©_Alex.aaa_virshi_

Весеннее утро и серый туман;
Вокруг тишина, но сердце знает - обман!
Ведь скоро услышаться звуки сирен,
За ними последует много потерь!
Здесь люди уж месяц не видели свет,
Здесь мамы с детьми не увидят рассвет...

И где-то вдали вдруг услышится крик
Отца над могилой дочери, которая спит.
Он будет просить, он будет кричать,
Он будет весь свет за нее проклинать!
Но только девченку уже не вернуть,
И воздуха чистого ей не вдохнуть...

Там где-то в дворах среди детских площадок,
Стоит одинокий небрежный пустырь.
Сидит там мальчишка, голодный и вялый,
Напротив могилы мамы своей.
Пришел ненадолго он, и недавно
Принес ей родной банку консерв.

Не может смириться мальчишка упрямо,
Что мамы уж месяц нет, рядом сев.
Приходит с надеждой, с надеждой на чудо,
Что вновь он увидит родные глаза.
Что вдруг закричит: " Родной мой'
Сынуля! Иди обниму! Ведь я рядом, жива!"

Но знает герой наш не бывать тут такому...
Увидел уж много, не хватит слов, чтоб передать:
Все зверства, все крики и стоны,
Из-за тех, кто пришел нас " спасать"!
Скажите " герои, воины мира",
А дети, а женщины, а старики?
Причиной что стало их погребенье?

Я знаю ответ ваш довольно простой,
Мол, это приказ; мол, долг же такой!
Отчасти, возможно, приказ есть приказ,
Но только, вот сука, в голове, что у вас?
Пришли воевать вы в чужие края,
Пришли мародерить, насиловать, грабить?

И после этого ждете признания
Наград и цветов полны ожиданья?
Получите их, но только в гробу!
Венок принесет вам каждый из люда!
Хотели уничтожить вы нашу страну,
Да только не сможете, не хватит вам духа!

Мы - Украина! Мы вольный народ!
За вами идти никогда мы не будем!
Где ж это видано, чтоб за бараном шел волк?
По-моему тут очевидно как будет!

Просто послушайте и зазубрите,
Чтоб все поколения запомнили ваши:
Тем, кто ступил сюда, не будет спасенья!
Каждый ответит за свои тут деянья!

©_Alex.aaa_virshi_

💙💛💙💛💙💛💙💛💙💛💙💛💙💛
*** *** ***
Розкішна і чарівна моя Україна,
Дорогоцінна і казкова, мов та перлина,
Наймиліша, квітуча ненька-Батьківщина,
Ми українці - одна велика і щира родина!

Так хочу миру для України, радість і свято,
Щоб діти були щасливі й багаті,
І ніхто не зазіхав на родючі зе́млі,
Добро і злагода були в кожній оселі!

Не хочу пострілів, руйнувань, вбивств,
Криків, болі, сліз, страшних насильств...
Хочеться спокою, сонячного тепла,
Пити воду із чистого і прозорого джерела.

Щоб знову люди жили і не боялись,
Раділи кожному дню, сміялись,
У діточок були рідні мама і тато,
В кожній сім'ї було справжнє свято.

Свято, яке всі так чекають - ПЕРЕМОГА,
Щоб людські серця не щимила тривога,
Всім було затишно, тепло і тихо,
Хай зникнуть вороги і вороже лихо!

10.05.2023. Simple Infinity
(С.М. Онисенко)

А у неба очі - сині-сині,
Як волошки сині у житах.
Таке небо - тільки в Україні,
Кращого у світі більш нема!

А у неба очі сині-сині,
Ніби море синє в вишині.
То спокійне, часом і тужливе
Як від літньої бурхливої грози.

А у неба очі - сині-сині,
Як краплини ранньої роси.
Мов фіалки, ніби в павутинні,
Заховали ніжні пелюстки.

А у неба очі- сині-сині,
Як барвінок ніжно- голубий,
Стелить рівну голубу стежину
По уквітчаній і змореній землі.

А у неба сині-сині очі!
Сині очі з відблиском сльози.
Як же воно, рідне наше, хоче
Щоби більш не було в нас війни!

А у мого неба очі сині-сині!
Будуть і такими повсякчас!
Буде мир і буде Україна,
Розійдуться хмари і для нас .'

Посіяла мама квітник на городі,
Казали ж бо люди: "Ви квіти садіть!"
Посіяла білі, рожеві, червоні...
Та й сіла тихенько собі на поріг.

Згадала минулу весну з гіркотою,
Як син мов герой пішов на війну.
Як плакало серце від пекучого болю,
Як очі не стримали материнську сльозу.

Казав, як ішов, що вернеться до хати,
Бо мусить іти: "Як не я, хто ж тоді!?"
Казав найдорожчій: "Щовечора птахом
Мене ти побачиш, рідненька, в вікні.

А ще я прилину до квітів пахучих,
Які ти так любиш садить навесні.
Посій ти для мене свої чорнобривці -
Тоді я вже точно вернуся з війни!"

Вже й друга весна, а синочок далеко,
Та мама чекає і сіє квітник.
Вернулись додому і наші лелеки,
А син ще воює, бо ворог не спить...

І вже чорнобривці в землі проростають,
Зажурена мама сидить у вікні,
Щовечора птаху рідненьку чекає,
Ховає тривогу глибоко в душі.

Ми сіємо квіти, бо ж то красота!
І око радіє ту красу споглядати.
Та мамині квіти - то символ життя!
Ті квіти, як мама, не втомляться сина чекати .