Моя застуджена країна...
В багні зав’язла по коліна.
Руки не тягнеш і не просиш,
Дітей зрадливих, голих й босих...

Ти їх на світ цей породила,
В складні часи дала їм силу.
А як самій підмога треба,
То є надія лиш на небо...

Тебе знедолену і хвору
Спихає кожен з свого двору!
Брат дорікає свого брата,
Щоб матір взяв, бо він багатий.

Та вже як сльози неньки хлинуть,
Чи усвідомить він провину?
Чи може виїде з країни,
Щоб засудити плач й руїни?

Його ж не кидала старенька,
Коли хворів, як був маленьким!
Чия ж тоді у нього кров,
Що зрадив батьківський покров?

Моя застуджена країна...
Все так же журиться за сина.
У Бога просить йому долі...
Тож дай їй, Боже, хоч би волі...

Барчук Р
11.02.21

Калина

Гілочка калини - серце Батьківщини,
А її ягідки червоні - наші сміливі люди,
Ми патріоти своєї країни,
Але запах війни супроводжує повсюди...

Калина - це символ отчого краю,
Ніхто не забуде свою домівку,
Я тебе рідна люблю і кохаю,
Пригорну до себе твою голівку...

Україненько, доле моя,
Ми за тебе і в вогонь, і в воду,
У серці звучить пісенька твоя,
І зігріває душу мого народу!

При дорозі похилилася калина,
Сумує за нашу неньку,
Тихо плаче, мов мала дитина...
Все буде добре, моя маленька!

10.02.2023. С.М. Онисенко

Радію, що я виросла в горах,
Що босоніж пройшла тернистії дороги,
В горах пізнала і любов, і страх,
Й з землі піднялася на свої ноги.

В горах вдихала я чарівну тишу
І запахи лісів на повні груди,
В горах сьогодні я живу і пишу,
В горах живуть мої гуцули…Люди.

Боюся часто перетнути ту межу,
Боюся, що я гір не завжди гідна,
Та я Карпатами своїми дорожу,
І думаю, що трішки їм потрібна.

Розправила плечі і гордо пішла
Назустріч своїм вершинам…
В горах я родилась і щастя знайшла,
В горах я надіюсь - загину.

І знайте прокляті упирі із кремля
Вам духу гірського ніяк не зламати,
Бо гори Карпати - Богом дана земля,
А я в них - гуцулка і мати.

Марія Грушак. 23.01.2022р.

Минає час, весна зиму міняє...
І так по колу - все в природі плинне.
Та лиш найбільша мрія України
Вже рік лишається для кожного незмінна.

Бо наша мрія - то одна на всіх,
Єдина, неповторна, заповітна.
Щоб знову мирним було небо голубе,
Щоб знову наша Україна квітла.

Ми мріємо, що скінчиться війна,
І знову радість буде в кожного на серці.
Навкруг замайориться квітами земля,
І знову лілії цвістимуть у озерцях...

І знову щебетанням у діброві
Веселу пісню заспіває соловейко.
Та пісня буде повною любові
До краю рідного, до рідного гніздечка.

І знову повертаються родини
Із чужини до рідного порогу.
Найбільше ж щастя для кожної людини
Відчути серцем - "я їду додому"...

Й дитинство у дітей буде щасливим,
Старенька мама вже не буде плакати повік.
Не буде плакати і наша Україна,
Бо її діти всі будуть живі.

Лиш незабудки зацвітуть весною
Як пам'ять про тяжкі часи війни,
Як пам'ять про наш біль та цінність перемоги,
Як пам'ять про синів, що в битві за свободу полягли...

Спитай дитину: "Що ж таке слова?".
Дитина гордо скаже "мама" й "тато"!
Спитай у пташки, як її маля
Впізнає маму, де пташок багато?

А як трава шепоче із вітрами?
Як квіти просять в сонечка тепла?
Як тихо проситься до хати вечорами
У вікна нічка, що приходить в снах?

І як, маленькі ми, тихенько засинали,
Під колискові ніжні пісеньки.
Ми кожне слово розуміли, хоч й не знали,
Чому ми мали спати, а кіт - ні.

Та й зараз ми без слова рідного - нікуди...
Бо там, де мови нашої нема -
Там є біда, там біль, там є розруха...
Там порожнеча, там нема життя.

Зі словом українським - можна на край світу.
А світ чудово розуміє нашу мову.
Бо хто ж не знає "Червону калину"?
І хто не чув про нашу барвінкову?

І треба, щоби ми не тільки чули,
Але й і говорили, і співали,
Й читали, й думали... Й на всі віки забули
Про мову ворога, який нас убиває.

Пора, дозріли як ніколи.
Хай рідне слово буде зброєю в руках.
Хай допоможе материнська рідна мова
Здолати ворогів на всіх фронтах.

Прийшло літо спекотне, в Україні цвітуть
І волошки, й ромашки, піони...
Всюди чується щебіт наших рідних птахів,
Та співають вони невесело.

Бо ж і пташка страждає, бо бачить вона,
З тяжким серцем з висот споглядає
Понищені села, руїну в містах.
І гніздечка її вже немає...

Але ж літо прийшло, так прийде перемога.
Надіється пташка, що збудує гніздо...
І віримо й ми - що ще трішки і скоро
Здолають герої криваве то зло.

Так буде, це точно! Ми віримо щиро,
Що День перемоги наступить для нас.
І завжди жива буде Україна!
І пташка роститиме своїх пташенят.

Мальви цвітуть біля хати батьків,
Красою й любов'ю манять додому...
Мальви цвітуть попри біль та війну,
Так мамине серце чекає
дитину.

Чекає з війни, з тяжких бід та боїв,
Виглядає кровинку, свою дочку чи сина.
Не знає та мама, чи син ще живий...
Не бачить, чи донечка спала та їла.

Не має спокою ні серце, ні розум,
Та вірить матуся, що дитина жива.
І скоро, вже скоро прийде перемога
Й додому вернеться найрідніше дитя.

Молиться мама за рідну дитину,
Молімося й ми - за героїв своїх.
Молімося щиро й за Україну,
Щоб в мирі на рідній землі ми жили!

Де ще є така дивина на землі ?
Де ще розцвітає така красота?
Спитай у хмаринки, спитай у трави,
Спитай у блакиті, спитай в журавля.

Усі в один голос з любов'ю скажуть -
Лише в Україні багатство таке.
Лише в Україні герої живуть,
Лише в Україні найкраще усе!

Найкраще, найближче і рідне душі,
Що ціни не має та цінується нині
Як повітря, без якого задихаємось ми,
Як для спраглого водички краплина.

Україна! У слові одному
Вся сила і ніжність, теплота і відвага.
Така красота неземна - буде вічна...
Як і вічною буде Україна незламна.

В полях України дозріває пшеничка,
Багате колосся аж хилить додолу...
Збирають під вибух ракетний наш хлібчик
Українські, справжні, сміливі герої.

Герої на фронті та є ще в тилу,
Тепер є герої в полях українських.
І саме вони, попри страх і війну,
Безцінне колосся рятують.

Щоб пахучий хлібець завжди був на столі,
Щоби хліба не бракло сьогодні...
Та попалені зерна так гірко болять,
Ніби спалені працьовиті долоні...

Цінуймо на фронті героїв своїх -
Вони нас рятують від ворога.
Пам'ятаймо й героїв на українських полях-
Вони нас рятують від голоду.

Безцінний наш хліб, безцінний і мир,
Безцінна для нас перемога.
Бо ціною людських героїчних життів
Вистеляється наша свобода .

Для когось Супермен - то еталон героя,
Для когось - Бетмен, Робін Гуд чи й Велетень Максим ...
Та в нашого незламного народу
Є свій нескорений сміливий непокірний син.

То наш солдат, військовий, просто воїн,
То тато чийсь, дідусь, чи просто ще юнак.
То наша слава, наша щира гордість.
То незалежності та неба мирного маяк.

Вони пішли державу боронити,
Дітей своїх і наших, рідних і батьків.
Щоб ми могли під мирним небом жити -
Самі ж втрачали побратимів на війні...

Батьки втрачають сина чи дочку,
І діти тата, хтось втрачає маму...
Щоб ми любили рідних та сім'ю,
Щоби ми мир та спокій цінували ...

Тому не маємо ми права забувати,
Що ми живі - бо там, на фронті, воїн
Не спить, воює, щоби ми змогли
Не втратити те цінне, що ми маєм
І зберегти, як вони нам Україну зберегли.

Уклін військовим, вони справді міць!
То наші воїни, що світлом шлях торують!
Хай буде мирним небо, що за кожним з них стоїть.
Все буде добре! Все буде Україна!