Ось і травень прийшов в Україну.
А у кожного лютий в душі...
Травню, подаруй нам надію,
Мирне небо на нашій землі.

Хай буяють діброви й сади,
А на спалених клумбах хай розквітнуть всі квіти.
На подвір'ях зруйнованих хай співають пташки,
І виходять з підвалів скривджені діти.

Травню, хай прийде перемога!
Мир і тиша, і спокій в душі.
Хай вертають герої додому,
До дітей, до батьків, до сім' ї...

Забілів буйний цвіт в яблуневих садах ...
Квіти й трави в городах, біля хати калина...
Травень... Хай скінчиться війна!
Травень... Хай живе Україна!

Так хочеться, щоб зацвіли півонії,
Бузок і маки, ромашки хай цвітуть ...
І запахом весняної симфонії
Щоби пронеслись вітром на передову

До наших хлопців та красунь - дівчат,
Які сьогодні Україну захищають...
Нехай ті пахощі на фронт їм долетять,
Й про рідний дім, сім'ю їм нагадають.

Нехай не буде сумнівів у них-
Сьогодні їх чекає вдома кожна мати.
І Україна чекає теж синів,
І кожен з нас буде до віку пам' ятати

Про їхній подвиг... Хай вертаються живі
І з перемогою додому, де калина,
І маки, і конвалії, й бузок...
І мама й тато, діти і дружина...

Такі волошки - тільки в Україні,
Такі ромашки - в наших лиш полях.
І неба синь - така до болю рідна
І серед куль, і навіть у боях ...

І буде небо мирним, Україно,
І знову оживуть всі села і міста.
Повернуться додому всі родини...
І щедро заколосяться поля.

Переживемо ми гірку сторінку
Розрух, людської розпачі, війни...
І переможуть ката українці -
Непереможні наші захисники.

А ми засіємо квітник навколо хати,
І розцвіте краса у квітниках.
Бо ж треба всіх героїв зустрічати
Із перемогою й з букетом у руках!

Похилився біля хати кущ калини,
Може, через осінь похилився він ...
Та, напевно, то тягар за болі України,
То за втрати дочок і синів ...

То за сім'ї, за родини, за дітей,
Що тікають від лихого ката.
То за гіркі сльози матерів,
То за сум дітей, бо більше нема тата.

Тяжко тій калині звеселяти
Й милувати око, нести радість всім.
Бо ж вона як та печальна мати
Ніби також втратила синів.

Похилились кетяги - коралі,
Так і нас біда не раз хилила до землі.
Але ми і з гордістю вставали
Тій біді на зло...І поки ми живі

Завжди є надія, що нарешті
Все недобре піде в небуття...
Забіліє білий цвіт калини.
Знову буде радість в маминих очах...

Як страшно було, коли діти помирали,
І мама й тато, сестра, бабуся, дід...
Вмирали українці - хліб у них забрали,
Хоч хліба було повно... То був геноцид.

Ні крихти хлібчика дитині не лишили,
Забрали все - ще й свій закон ввели.
Та що їм українці! До зернини
Забрали все - аби ми не жили.

Хтось вижив, все ж, у ті роки голодні,
Ховали крихти в землю з черв'яком...
Та не забудуть, як лежали діти на дорозі,
Бо вже несила підвестися - голод не давав...

Так Україну виморили "люди",
Які й сьогодні наш народ катують.
А ми чомусь про то на 30 літ забули.
Згадали знову - бо ж ворог наш лютує!

Не маємо ми права забувати,
Про тих дітей, що хлібчика просили.
Не маємо ми права пробачати
Тому, хто знищив й нищить Україну.

Хай свічка пам'яті для них завжди палає.
І вічний спомин буде у серцях...
Дай, Боже, щоб наші діти ніколи не знали
Про голод... Дай, Боже, Україні добра!

Поспішає як ніколи
Миколай в родини.
Зустрічайте, вже в дорозі
Мчить по Україні!

Розпочав свою мандрівку
Із передової:
Із Бахмута, із Донецька,
З Харкова, з Херсону...

Подивися Миколай
На своїх героїв...
Зрозумів, що недаремно
Його так чекають!

Його милість, його святість,
Його щедрі руки...
Серце стислось... та усе ж
Лишив подарунки:

Віру щиру в перемогу,
Надію безмежну!
Радість в серці, в душі - спокій...
І помчав до тилу.

А в тилу чекали діти
З батьками сумними..
Та чомусь просить дарунків
Вони не спішили.

Як почув Святий Микола,
Єдине бажання...
Сам заплакав, зрозумів -
Україна незламна!

Діти просять перемоги,
Батьки просять миру.
А всі разом - молять щиро
За воїнів сміливих,

За них просять всі здоров'я,
Щоб тримались, рідні.
Дякують за мирне небо,
За нашу країну...

Посміхнувся Миколай
Розчулено дуже.
Під подушку всім поклав
Віру та надію.

Й обіцянку залишив -
Буде перемога!
І помчав Святий швиденько
З тим словом до Бога!

Точно знав наш Миколай
Ту відповідь Божу.
Буде мир! Бо Україна
Точно переможе!

Щедрий вечір в Україні,
За столом родина...
Колядують і щедрують,
Славлять Бога Сина.

Славлять Бога і згадують
Тих, хто вже не з нами...
Тих, хто хворий, хто загинув,
Хто в чужій державі.

Біль на серці, душа плаче,
Вже і сліз немає.
Ніби ворон чорний кряче
Й душу розриває ...

Тяжкий рік минув та горе
І в новому році
Не лишає Україну
На кожному кроці ...

Гинуть хлопці за країну,
Вмирають малята...
Мама сина не зустріне,
А дитина тата.

Страшно стало у нас всюди,
Бо біда гуляє,
Там, де наші щирі люди,
Де ворог пускає

Свої кулі і ракети,
Свої брудні руки.
Сіє страх, печаль в горе,
Сіє тяжкі муки....

Та ми живі, не здаємось,
Плачемо та знову
Посміхаємося й дитину
Вчимо колискову.

Ми крізь сльози молимося,
Крізь сльози сміємось.
Ми навчились не здаватись -
Отак в живемо...

Та сьогодні - колядуймо
Й Господа просімо,
Щоб зміцнив нас в нашій вірі,
Щоб зміцнив в надії.

Хай любов все буде з нами
І Господня ласка!
Хай здоров'ям обдарує
Водичка йорданська.

Обдарує всіх воїнів
І кожну родину!
Захистить від ворогів
Нашу Україну!

Що нам "завтра" всім принесе -
То ніхто не знає.
То ж сьогодні всі живімо!
Христос ся хрещає!

І з'єднали всі землі в одну Батьківщину,
Стали разом докупи, плече до плеча.
Бо любили свою непокірну дорогу Україну,
Що страждала роками - від вогню, від брехні, від меча.

Бо роками її ворог нищив як тільки лиш міг,
То ненависть та заздрість не давали спокійно дивитись
На ту землю, яку так народ наш любив,
За яку йшли у бій, віддали життя українці...

І пройшли вже роки та наш ворог став більше зухвалий,
Ще більше ненависті й злоби, ще більше біди.
То не просто вже ворог, то справжній підступний лукавий,
Що п'є нашу кров, забирає життя у людей...

Та він не здолає народ, що так сильно стоїть
Один за одного - у полі, де кулі літають,
Де хлопці й дівчата за соборність своєї землі
Красу свою й молодість в битвах за волю втрачають.

Той кат не зуміє здолати батьків та дітей,
Які моляться нині за воїнів та перемогу.
Бо ми - то є світло, ми правда, ми сонячний день,
Вони ж - то є ніч і в пітьму їм майбутня дорога.

Тримаймося разом, єднаймось у правді своїй.
Борімося там, де ми можемо, ми сильна велика родина.
Ми не впали тоді, ми гордо піднялися з колін.
Сьогодні ми боремось за майбутнє дітей й Україну.

Україна стоїть! Українці єдині сьогодні,
Бо в єдності - сила, а в силі - перемога і міць.
Тримаємо стрій! І молимось щиро до Бога,
Щоби нам Україну сьогодні й назавжди зберіг!

Минає час, весну міняє зиму...
І так по колу - все в природі плинне.
Та тільки наша заповітна мрія
Вже рік лишається для кожного незмінна.

Бо наша мрія - то одна на всіх,
Єдина, неповторна, заповітна.
Щоб знову мирним було небо голубе,
Щоб знову квітла наша Україна.

Ми мріємо, що скінчиться війна,
І знову радість буде в кожного у серці.
Навкруг замайориться квітами земля,
І знову лілії цвістимуть у озерцях...

І знову щебетанням у діброві
Веселу пісню заспіває соловейко.
Та пісня буде повною любові
До краю рідного, до рідного гніздечка.

І знову повертаються родини
Із чужини до рідного порогу.
Найбільше ж щастя для кожної людини
Відчути серцем - "я їду додому"...

Й дитинство у дітей буде щасливим,
Старенька мама вже не буде плакати повік.
Не буде плакати і наша Україна,
Бо її діти всі будуть живі.

Лиш незабудки зацвітуть весною
Як пам'ять про тяжкі часи кривавої війни...
Як пам'ять про страшну ціну свободи,
Як пам'ять про синів, що в битвах полягли.

Лютий - остання зупинка зими,
Зими, що триває вже рік і на серці так важко!
Бо в пам'яті - біль, і тривоги, і сльози гіркі
За зламані долі, за втрачену мамину ласку.

За тата, який вже ніколи не прийде додому,
За сина чи дочку, що більше не знатимуть щастя,
За маму, яка не обійме вже сина ніколи,
За кожного, хто з рідними й друзями навік попрощався ...

Наш ворог лютує, а з ним - і зима без кінця,
Вона ніби каменем серце навіки закрила.
Забули ми вже, як то гарно квітує весна
І барвами як вимальовує осінь грайлива.

Усе ми забули, здається, але ж то не так,
Бо тихо ми мріємо, що найкраще у нас все ще буде.
Ще цвітом рожевим та білим буятиме сад,
Ще світлим, щасливим і радісним стане наш будень.

Ще трішки і проліски наші проводять зиму
Й лелеки додому повернуться у рідне гніздечко,
Вони ж так чекають, що рідну нестримну весну
Зустрінуть удома, хоч дорога додому й далека.

Бо вдома - найкраще, попри страх перед "завтра" й майбутнім,
Та віримо ми, що зима наша йде до кінця.
І дуже всі хочемо, щоб закінчились всі втрати болючі,
Та мріємо щиро, щоби закінчилась війна.

Ніщо на землі не є вічним, лиш віра у Бога,
А з нею - надія, яка в душі не згаса.
Все буде в нас добре і буде у нас перемога!
І буде в нас мир! І буде в нас справжня весна!