Це зізнання в коханні,
Ці слова Україні,
Всі молитви на світі –
Моїй Батьківщині.

Не гадала, що правда
Як сильно бути любити
Й не гадала, що правда
Скільки ненависті буде жити.

Руйнування страшні
На нашій землі,
Бо прийшов старший “брат”
Щось там визволять.

Що ж ти хочеш, “брате”, від нас?
Що ти хочеш, “русская власть”?
За Землею прийшли? За Людьми?
Це для вас “станавленье великой страны”?

Так ганебно прийшли
Стільки біди принесли…
Нестерпно боляче мені
Дивитись, рідненька, на тебе ці дні

Ти у вогні, ти палаєш
В цю мить кров’ю стікаєш
Але вірю, усе ти здолаєш
Ти ж уже того ката перемагаєш.

Бо кожен українець з тобою
Віддамо життя за твою волю
В нас серце міцніше за їхню зброю
Душа оповита міццю й любов’ю.

Країно, на мить піднімись
Он там, подивись!
Там ми зло перемагаємо
Сильну націю здобуваємо.

Майорить там відвага, лунають честі звуки
Це ворогів відправляємо на страшнії муки
Бо ще й відголоски 8-ми річної давності не дають нам забути
Хоча і дають розуміння ким саме нам бути.

Видніється світло нашому народу
Україно, ти напевно так не пишалася зроду
Поки увесь світ сіпає від страху
Наші боронять свободи красу.

Багатостраждальна моя Україна
Моя мужня, незламна і вільна,
Нескорена ніким і віками!
Було так і є, і так тому бути!

Я – українка, пишаюсь, це нікому не змінити
По всьому світу буде лунати
Слава Україні, Героям Слава!

Автор: Анна

Чарівні люди – українці,
Заполонили цілий світ,
Щоб вся планета мала змогу,
Пізнати нас, наш дух і міць.

Війна іде – життя триває,
І в цей такий нелегкий час,
Ми завойовуєм медалі
Й доводимо, що кращі в нас.

Працюємо в тилу й на фронті,
Дітей народжуєм, вчимось,
Одружуємося й співаймо,
Хіба ж таких поборе хтось?

Не врахував підступний ворог,
Не ту історію вивчав,
Що жоден справжній українець,
Ніколи тут його не ждав.

Щасливі ми, що українці,
Ми з України, й горді цим,
Нас надихають наші люди,
Наш президент – пишаймось ним.

Автор: Оксана Сердюк

І прийде день. Світанком мовчазним
Розгорне в небі полотно блакитне,
Та намалює білим олівцем на нім
Пухнасті й кучеряві хмарки мирні.

І вкриє ковдрою, як матінка дитя,
Знівечену війною чорну землю.
Почне спочатку поруйноване життя,
Де літнє сонце лиш – буде пекельним.

Залиє рани проливним дощем,
Наче сльозами, вимиє страждання.
Зеленою травою й молодим плющем
Пов’язки накладе на них старанно.

А потім, як художник запальний,
Додасть яскравих квітів у малюнок,
Дітей щасливих голосок дзвінкий,
І в надвечір’ї міста – перший поцілунок.

І пташки вранішні співатимуть в дворі,
І промінь сонячний буде світити в хату,
А день той полоскатиме в добрі
Художні пензлі, й малюватиме завзято!

Розпише райдугами мирний небокрай,
Рясним колоссям зажовтіє поле,
І зашепоче грибниками світлий гай,
І ніжкою пускатиме в воді дитинка кола.

Ти житимеш! Настане ясний день!
Країно моя люба, мила ненько!
І заспіваємо веселих ми пісень
У яблуневому саду, моя рідненька!

Автор: Вікторія Омельченко VictoryЯ