Ой. літайте голуби,
Мир несіть і щастя,
Жайвір в небі голубім
Хай дзвенить піснями.

Щоб не куль ми чули свист,
Не гуркіт гармати,
А як соловей артист
Уміє співати.

Щоб не мін ми урожай,
А хліба збирали,
Мирним буде хай наш край,
Війни всі щезали.

2020 р.

ДЕРЖАВНІСТЬ

Державність, Україна, гідність, воля,
Соборність, суверенність, ненька й ми,
Спіткала нас усіх чому́сь недоля,
Але ми залишаємось людьми.

Державність нашу прагне ворог вбити,
Удари нищівні він завдає,
Та ми взяли́ся Господа молити,
Бо нарід, наче воду, крівцю ллє.

Державність не дамо ми розтоптати,
За неї гине кращий неньки цвіт,
Що взявся нашу неньку рятувати,
І ро́бить це багато довгих літ.

Державність, незалежність, Україна,
Найкращий в світі український стяг,
І герб, що сяє сонцем, й солов’їна,
І кожен крок до звершення звитяг.

Державність наша буде вічно жити,
І ворогу не знищити її.
Не перестанем ненечку любити,
Ми сті́ни захищаємо свої́.

Державність, Україна і свобода,
Вкраїнська пісня й слово, що дзвенить,
За всі страждання буде нагорода –
Звитягою вона в нас зазвучить.

15.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1043727

Під небом синім,наче море,
Де жовте поле спіє в хліб,
Живе народ, що боре горе,
А в серці палить давній гнів.

Патріот — не просто слово.
Це писня крові, це меч і щит.
Вони — основа, віра й мова,
Що крізь століття знов звучить.

Вони стояли там, де буря,
Де землю вороги палили.
Вони творили мир, культуру
І честь свою понад усе любили.

Іх кличе гімн, що лине в гори,
Іх зводить пісня степова.
Для них священні рідні зорі,
Іх захищають батьківські слова.

Бо Україна — їхні крила,
Це кров гаряча у серцях.
Її свобода — їхні крила,
Її любов — то вічний шлях.

Патріоти — світоч нашої долі,
Несуть на плечах майбуття.
Хай буде мир у вільному полі,
Хай розцвітає там життя!

Люблю тебе, моя земля чудова,
Де степ безкрайній, сонця щедрий цвіт,
Де мрії й спогади, як пісня колискова,
Живуть у серці, наче дивосвіт.

Люблю той вітер, що пшениці гладить,
І річки тишу в сяйві раннйх зір,
І шум гаїв, що душу ніжно ранить,
Як спогад чистий про дитинства мир.

Твої поля — мов океан свободи,
Де праця щира дихає теплом,
Де кожна квітка — свідок насолоди,
Де кожна пташка — обійма крилом.

Мій рідний край, тебе в думках тримаю,
Як найдорожчий скарб, як оберіг.
І де б не був, душею відчуваю,
Що ти — любов, яка йде на поріг.

О рідна земле, в сяйві сонця й пісні,
Де колоситься хліб, де степ, поля, гаї.
Твій голос в серці, твої води прісні,
Ти — мій початок, де співають соловї.

Тут вітер грає на дніпровських хвилях,
Тут пісня лине в синь небес ясну.
Тут кожна тріщина, що у старих могилах,
Охороняє память, давнину страшну.

Ти в кожній квітці, в кожному промінні,
В калиновім намисті ранніх літ,
Ти — сила духу, ти — міцне коріння,
Що проростає крізь роки й граніт.

Любити тебе — жити кожну мить,
Шануючи свободи стяг високий,
Бо твоя правда, як зоря блищить,
Веде вперед, у день новий, широкий.

Україно, мати, сповнена тепла,
Мій оберіг і мрій незгасна частка,
Любов до тебе — світла і свята.
Моя земля, безмежна і прекрасна.

СУЦІЛЬНІ ПИТАННЯ

Чи Україна вже не Україна?
Чи націю вкраїнцями не звуть?
Чи мова в нас уже не солов’їна?
Чи в Україні українці не живуть?

Чи в нас нема вкраїнської культури?
Чи пісня українська не звучить?
Чи хто ми є – у світі вже забули?
Чи неньку перестали ми любить?

Чи слово українське в нас не лине?
Чи вишиванки в нас уже катма́?
Чи нарід за Вкраїну в нас не гине?
Чи сво́го вже нічо́го в нас нема?

Чи в нас нема соборної держави?
Чи символи державні вже не ті?
Чи ми не кажем: «УКРАЇНІ СЛАВА!»?
Чи хліб і зе́млі в нас не золоті?

Чи звичаїв свої́х ми відцурались?
Чи ми зреклись вкраїнського всього́?
Чи ми чужим на вірність присягались?
Чого́ так з нами? Поясніть. Чого́?

Чи наша вже земля не українська?
Чи символів вкраїнських в нас нема?
Чи може Україна вже жидівська?
За що вони так з нами усіма?

Чи в нас нема обрядів споконвічних?
Чи нехтуєм традиціями ми?
За що над нами глум оцей публічний?
Чи перестали бути ми людьми?

Чому́? Скажіть! Чому́ це допустили?
Чому́ нас топчуть із усіх боків?
Чи не вкраїнці на землі́ цій жи́ли
Впродовж усіх століть, усіх віків?

16.12.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 1001204

ПЕРЕЙМЕНУВАЛИ?

Чи УКРАЇНУ перейменували,
Що нам менору вже подарували?
То ж на МАЙДАНІ вже горить яскраво,
Але не пише: «УКРАЇНІ СЛАВА!».

І в Чернівцях, й в Одесі ясно сві́тить…
На що жидюра в Україні мітить?
Скажіть мені навіщо це й для чо́го?
Чи стало їм вже мало кра́ю сво́го?

За що таке знущання вже над нами?
За що цей глум і ці бруднії плями?
Невже керовник вже не пам’ятає,
Яку країну світу представляє?

За що цей глум над нами, українці?
Невже не ситі горя ми по вінці?
Невже вбивають назву УКРАЇНА
І через це руйнують наші сті́ни?

Чому́? Скажіть! Чи щось не розумію?
Навіщо влаштували цю затію?
Чи нас уже продали з потрохами
Й тепер нас іменують всіх жидами?

Я – УКРАЇНКА й тризуб хочу бачить!
Невже заплющать очі й це пробачать?
Проснись, народе, рідної ВКРАЇНИ –
Забрати хочуть те, що в нас є цінне!

Так ось чому́ кричав: «Ми їх зробили!»…
Жиди Вкраїну вже заполонили,
І ба́йдуже їм наше, УКРАЇНСЬКЕ,
То й пхають нам огидне те чужинське.

В народу наче очі у тумані –
Палахкотить менора на майдані,
Якщо вона вже в серці УКРАЇНИ
Замість хреста й червоної калини.

15.12.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 1000910

Коли йде дощ спливає все смiття
та плине потайки до океану,
отак вiйна, чекая небуття,
виносить на поверхню все погане,
або прекрасне в нашiй самотi,
чи пошуках наявного та сенсу,
i поряд з тим, що розтинає серце
знаходить риси вiчної краси.
Бо краще не буває спiвчуття,
що рани гоїть нашого буття.

06.06.25

А ти хочеш дожити до миру?
І не згадувать слово “війна”…
Обійняти рідну людину,
що вернулась із пекла жива…

То притисни руку до серця,
візьми душу свою у кулак,
промовляй: “Моя воля воскресне!
Україна живе!”
Тільки так.
(2023 р.) ©Ірина Вірна

невдовзi почнеться життя –
таке кольорове, барвисте,
веснянки блакитне намисто,
розсипано льодом на шлях,
та ночi холоднi, як зле
та чорне смiття на узбiччi,
Украйна ховає обличчя,
щоб дiти не бачили це
змарнiле дзеркало вiйни
та рани на рiдному полi –
я знаю, що це її доля
до вiку нової весни.

15.04.2023