Звідки йде війна, чому люди гинуть,
Чому кров текла, навіщо страждання?
Ми шукаємо відповіді, у серці туга,
Давайте зупинимо це лихо, цю війну безглузду.

Нехай знову зацвітають поля й лани,
Нехай діти сміються, не знаючи страху,
Ми шукаємо мир, ми шукаємо єднання,
Давайте закінчимо війну, нехай мир в нас пробудиться.

Серце б’ється в такт поклику до миру,
Нехай любов переможе ворожнечу,
Давайте разом віддамо свої серця,
Давайте закінчимо війну, нехай мир у нас народиться.

Сьогодні ми разом, рука об руку,
Співаємо пісню про любов і єднання,
Давайте віддамо свою силу для миру,
Давайте закінчимо війну, нехай мир нашим крилом обійма.

Отча хата завжди буде чекати,
Як рідна мати свого дитя.
Вона благає її не забувати,
Від неї почалось твоє життя.
Самотні мальви прихилились до землі,
Вони сумують за тобою,
Розцвівши пишно навесні,
Наповнились любов’ю та журбою.
Гніздо лелече ще не опустіло.
Сім’я лелек — єдина матері відрада.
Серце старенькій від болю защеміло,
Та не зневірилось тебе ще виглядати.
Поки не пізно, навідайся до неї,
Не відцурайся любої хатини.
Привітайся з рідною землею,
Ще раз поглянь в материнські очі сині.
У пам’яті твоїй залишиться домівка рідна,
Лелечий клекіт, цвіт рожевих мальв.
І материнська душа мудра й світла,
Ще вигляне голубкою із далі.
25.09.2018

Не відцураюсь Роду й Батьківщини,
в якій я народилась та живу.
Додому птахом із чужих країв прилину,
бо тут я пам’ять свою бережу.
Ніхто не зможе подолати мій народ,
який століттями виборював свободу.
Підіймаючи знамена та клейноди,
йшов у бій, ворогів долаючи в походах.
Було все: поразки й перемоги;
знищували віру, мову і культуру.
Та кожен раз ми знаходили дорогу
з ненависних залізних мурів.
Історія таврована болем і кров’ю,
жага до волі закладена у генетичних кодах.
Шаблями двоголового орла обезголовим.
Ми вистоїмо у будь-яких незгодах!
24.02.2024

Мальовнича країна ти бажала всім миру,
Що була годувальниця довгі роки.
Тепер стала щитом для Європи і світу,
Зупиняєш ведмедя що на сказ захворів.

Ти довірлива й ніжна була свого часу,
І повірила казкам брехливих держав.
Віддала свою зброю,щоб не братись за неї,
Бо війна із фашизмом тобі важко далась.

Обіцяли тобі повний захист й повагу,
“Можеш ти відпочити,годі з тебе смертей”.
А самі в кулуарах темні плани складали,
Як у рабство загнати,працьовитих людей.

Твої землі родючі не давали покою,
І любов до свободи, гріла сильно їм кров.
Тому ті хто кричали про братні народи,
Ніби рой сарани налетіли кругом.

Та не взмозі було вільний дух залякати,
І на захист держави весь піднявся народ.
Щоб звіринець ведмедя і орлів двоголових
Заколоти тризубом за все скоєне зло.

Очі як барвінки,
не горда хода.
Блакитне море
без кінця в очах.
В золоті волосся,
на вигляд юна.
Любе говорити
без кінця.
Вишиванка лише одна,
срібна шпилька в волоссі.
На вигляд дорога,
не буде снимать з горя
навіть якщо її поб’є сивина.
Золоте волосся,
блакитний окен.
Дівчина юна,
жовта блакитна краса.

У вирі бурхливого життя, де вітер вільний шукає шлях,
Злітаймо, мов райдуга в небутті, ми сильні, бо ми все здолаємо,
На величній землі України, де воля сяє яскравим пломенем,
Стежимо за мріями вільними, наповненими світлом та золотим.

Славетний народ вийшов із праху, нескорений, мужній та великий,
Серця вогнем палають патріотизмом, як спраглою душею горять,
Йдемо в край ідеалів святкових, до зірок на небесному своді,
І здолаємо будь-які горизонти, ведучи українців до світанку вольні.

Нащадки славних козаків минулого, з їхньою силою та гордістю,
Крізь століття виткана доля віками, ткана терпінням і вірою,
Засвічуєм вогник святого пламеню, в серцях народу несе вогонь,
Бо ми сильні, ми рід забувати не змогли, в найтяжчу годину понесем.

Україно мати, міцна й горда, ти, як чарівна красуня у світлих снах,
Твої поля, мов море, хвилясте й сповите буйної трави, як живий океан,
Ти жінка-рідниця, милосердна й мудра, земле славна і дорога,
Твій народ сильний, як дуби могутні, в грудях своїх несе твою славу.

Ні шторми, ні бурі не здолають духу, вогонь твоєї любові й віри,
Ростемо на твоїй землі, як сильні дуби, здіймаємо свої корони ввись,
І співатимемо пісню патріотизму, як соловейко весняний в полі,
Бо ми сильні, віра у майбутнє наше, ніколи не втратимо, не порушимо.

Так хай лунає звільнена пісня слави, між горами і річками твоїми вільними,
І збереже нас віра у тебе, Україно, жива й могутня, мов зоряна спрага,
Бо ми сильні, бо ми все здолаємо, у світлі прагнень і мрій височинних,
З любов’ю й вірою в серці української землі, ми знову воскреснемо могутніми.

Моя земля. Тут все живе живіше,
тут пахне хлібом, яблуком в саду,
ти моє серце й душу тішиш,
до тебе грудьми необачно припаду.

Моя земля. Тебе не раз ламали,
терзали, били, рвали на шматки…
та ти не впала, ти таки не впала,
стоїш і ще стоятимеш віки.

Моя земля. Тебе я не покину,
залишу тут усе своє життя.
Ти хоч маленька частка України,
та у ТОБІ весь сенс мого буття.