Потертий шкіряний костюм,
І фари світять не яскраво.
Та в грудях стукає двигун
Іскра в душі все запускає.

Пробіг великий вже пройшов,
Тріщить вся рама і шарніри.
І ходова за всі часи,
Розбита на життя стежинах.

Фільтри забиті за роки,
Від цигарок , смолистих газів.
Все ж кашляє та йде вперед,
Машина має працювати.

Систему паливну також,
З роками нищать хімікати.
По шлангах ллється етанол,
Жене по крові тільки яди.

І кожен день із року в рік,
Виходить на маршрут машина.
Такий уже життєвий цикл,
Система так тебе створила.

І раз на рік на капремонт,
Відпустять трохи відпочити.
Та на техогляд заженуть,
Щоб знати чи ще маєш сили.

Отак проходить все життя,
Здоров’я й час віддав за статки.
А далі списаний як брухт.
Тупик немає більше траси.

В зимові грози заглядаю,
У завірюхи в літній час,
Свій календар життя листаю,
Де, в основному, все про нас.

Там сльози в весну,
в осінь сльози
Губила, сіяла журба,
Там погляд твій,
що лід, морози,
І моя посмішка сумна.

Тваринний страх,німа тривога…
Той трепет серця ще не вщух,
Хоча не та уже дорога
І не здригається мій слух.

15.05.2025.
Ганна Зубко

Розхвилювався Буг широкий,
Густіші верби, мов, сплелись,
Немолодий вік, одинокий,
Іде, похнюпившись, кудись.

Але куди — того не знає,
Бреде у холоді, жарі,
Горби, долини все долає,
То десь внизу він, то вгорі.

Вслід вітер дме, то заганяє
В свої обійми, у жаркі,
А вік іде, роки збирає,
Як лід холодні і крихкі.

13.05.2025.
Ганна Зубко

Розхвилювався Буг широкий,
Густіші верби, мов, сплелись,
Немолодий вік, одинокий,
Іде, похнюпившись, кудись.

Але куди — того не знає,
Бреде у холоді, жарі,
Горби, долини все долає,
То десь внизу він, то вгорі.

Вслід вітер дме, то заганяє
В свої обійми, у жаркі,
А вік все йде, роки збирає,
Як лід холодні і крихкі.

13.05.2025.
Ганна Зубко

Розхвилювався Буг широкий,
Густіші верби, мов, сплелись,
Немолодий вік, одинокий,
Іде, похнюпившись, кудись.

Але куди — того не знає,
Бреде у холоді, жарі,
Горби, долини, все долає,
То десь внизу він, то вгорі.

Вслід вітер дме, то заганяє
В свої обійми, у жаркі,
А вік все йде, роки збирає,
Як лід холодні і крихкі.

13.05.2025.
Ганна Зубко

Не пригадаю перший дзвоник,
Запам’ятався випускний,
Перед очима шкільний дворик,
Привітний, гомінкий.

Навпроти скверик, на перерви
Манив у листопад,
Роки дитинства мого, де ви ?
Вернути б вас назад.

За парту сісти…крейда, дошка…
Таблиця множення… вірші…
Співи (баян, а чи гармошка),
Серйозні, від душі.

Форма шкільна,у косах стрічки..
Скромний,із книгами,портфель..
Місток, дорога біля річки…
Час з пам’яті не стер.

Приходять в сни минулі дні
Веселі та сумні,
Не сниться школа, жаль, мені,
Не сняться вчителі.

10.05.2025.
Ганна Зубко

Якщо є сумніви — це завжди НІ,
Думай менше, так простіше у житті.
Такий собі — маркер небезпеки,
Щоб потім не ловити хейти і фідбеки.

Не знаю як правильно, з чого почати?
Щоб мене почули народи країн.
Не будьте глухими,сліпими,німими,
Не дайте початись глобальній війні.

Хіба ви не бачите цього терору?
Де сіють ненависть при помочі СМІ.
Релігії, мови, етнічні різниці,
І це лиш частина,як нас розділить.

Не видимий ворог плете свої сіті,
Він схожий на рак з безліччю метастаз.
Безжально іде від країни в країну,
Щоб з часом всім світом йому панувать.

Він ніби хірург робить розріз в суспільстві,
Його інструментів,безмежний набір.
Спочатку наркоз,запускає він фейки,
Щоб люди не бачили море крові.

А потім красиво опише про цілі,
Що ніби він справжній спаситель землі.
І люди повірять бо їхня свідомість,
Набита брехнею за довгі роки.

Та справжньої цілі ніхто не озвучить,
Бо люди для них,це як пішки у грі.
Забудьте свободу і все що ви чули,
Повага відсутня, закони сліпі.

І що Демократія вже лише слово,
Її нищить в світі тотальний режим.
Щоб люди забули про єдність суспільства.
А жили в страху, як худоба в хліві.

Не треба нам вірити кожному слову,
Що в світі народи якісь не такі.
Вони усі люди під небом під сонцем,
Що мріють прожити без сліз і війни.

Відкрийте вже очі, довкола погляньте,
Що в світі повальний іде геноцид.
Винищують цілі народи відкрито,
А інші мовчать, не стосується їх.

Але ж зрозумійте,якщо промовчати,
То зло те прийде і у ваші хати.
І знайде причину,щоб вас покарати,
Бо ви не підходите в світовий стрій.

Ніхто так уважно не стежить за вами,
Як люди яким ви вже не до душі.
Ті люди які за життя краще знають,
А в гучнім застіллі вони мудреці.

Вони як історики,чи літописці,
І ваше життя по секундам у них.
Завжди порадіють за ваші невдачі,
А посмішки ваші отрута для них.

Ці люди в розмові, оратори слова,
Нема в світі тем ,щоб не знали вони.
Наука,політика,війни й кохання,
Про все це із матом пояснять вони.

З такими людьми завжди дружба цікава,
Коли за столом, то повага і лад.
А як розійшлися у сторони різні,
То можна і брудом тепер поливать.

Ці люди не винні такий їх характер,
Від чорних думок по чорніла їх кров.
Навіщо робити життя яскравішим,
Як можна кричати що інші багно.

В оточенні кожного є такі люди,
Які від токсичності ніби чумні.
І їх не повернеш на світлу стежину,
Бо в пляшці і злобі застрягли вони .

Ні, не тому я вирішив піти
І не тому я все залишив
Щоб знову опинитися на дні
Я вже там був і це не тішить.

Біль не вщуха .Кипить, горить,палає ,
Старі, на серці, рани розриває ,
Думки блукають у вогні.
Немає спокою мені, через минуле.

Я все програв, проґавив щастя.
З минулого немає вороття .
Ніщо не змусить мене знову,
Стежиною слизькою в забуття.

Ні ,не тому спинити хочу час.
І не тому, так сильно хочу жити-
За мить з коханою віддав життя,
Продав я душу на погибель.

Хотів би я залишити цей світ ,
Але пройти цей шлях я мушу .
Крізь радість , сльози , біль від втрат,
Через не хочу і не можу.

Я мушу бачити цей жах.
Закарбувати у клітинах мозку.
Віднести молитви в своїх руках ,
До Бога ! А потім вмерти , чи воскрести.

Дивитись хочу не здалля ,
А близько –близько ,просто в очі .
Любить , як матір любить немовля
Радіти вдень , не спати ночі.

Мені життя ,на жаль ,не жаль,
Хоча воно лиш раз дається.
Крокують поруч гордість, заздрість , і обман.
Та може це мені лише здається.

А може помилково я вважав себе за особистість виняткову?
Та як подивлюсь навкруги,
То знаю точно , ні не помилково.

І не тому ,дивлюсь на світ цинічно,
Плету зі слів мереживо рясне.
І все частіше давить щось у грудях.
Що дня на вибір – грішне чи святе.

І вже давно , важливе й неважливе ,перетворилося на неможливе і можливе.
Широкий шлях веде на манівці,
А проста путь вже поросла травою.

Ні, не тому…

20.04.2025