Мій світ надто вільний,
Бо я в ньому сильна.
Мій подих надійний,
Бо я завжди спокійна.
Я йду собі тихо
Повз перешкоди.
Я бачу, де лихо,
Що не вб’є насолоду

Тільки в своєму світі ти будеш почуватись як риба в воді. Ти розправиш свої крила, здійсниш свої мрії та засяєш яскравіше за сонечко. Я в тебе вірю!

Сьогодні програла,
Але це тільки раз.
Бо я завжди вставала,
Не слухала всіх фраз.
Я відчиню собі усі двері,
Навіть якщо їх нема.
Напишу своє ім’я на папері,
Який сховаю в туман.

Мій світ надто сильний,
Я тут королева.
Лиш разом зі мною
Долетить він до неба.
Хто, як не я, його
Зможе тримати?
Тільки моя рука
Не здатна втрачати

В мені міцний стержень
Він щодня сильніше стає.
Я готова до звершень
До кінця поборюсь за своє.
Я не замовкну, бо це не можливо.
Я не розмокну у світі, де злива.
Мій голос лунатиме всюди –
Хай його почують люди

Тихо в домі,всі заснули,
З підвіконня кіт мурчить.
Тільки з кухні чути стуки,
Хазяйнує Домовик.

Він погляне на порядок,
Щоб було все на місцях.
І припаси перевірить,
Треба мати всюди лад.

Перевірить спокій в хаті,
Аби міцно спали всі.
Буде ніч він чатувати,
Дарувати сни ясні.

Тихо пройде по домівці,
Перевірить всі кути.
Щоб ніяке зло нечисте,
Не сховалось у пітьмі.

Так до ранку він чатує,
Береже свою сім’ю.
Дітям казку шепче в ушко,
Нема ходу Бабаю.

І нічого він не просить,
Хоче злагоди в Роду,
Та почути тепле слово,
Домовик тебе люблю.

Він невидимий господар,
Що прожив не один вік.
Виростив всі покоління,
Шана тобі Домовик.

По всіх містах поставили Менори
А як же Дідух? Символ рідних свят.
Перемінили значення і дати,
А людям байдуже, напевно треба так.

Але ж отак з байдужості народу,
Нам підмінили істину святу.
Що ми слов’яни, ми онуки Богів,
Ми любим працю і свою землю.

А далі волю силоміць зламали,
Бо вже забули єдність, дружній дух.
Нас розділяли чварами й брехнею,
Щоб не побачили у чім проблеми суть.

Немає Віри,Волі і Єднання,
Народ покірний,кожен за себе.
Тепер вже час і землі забирати,
Хто ж заперечить,влада може все.

Народу кажуть, це усе на благо,
Що Демократія, покращення життя.
Та як подивишся кругом,то розумієш,
Відкрити рота, дозволу спитай

Байдужим бути легко і безпечно,
Живи покірно,будь сліпий,німий.
І втратиш все історію й країну,
Та вільний будеш в мріях і у сні.

Патріотів не любить держава,
Для держави вони вороги.
Хто говорить про волю народу,
Може зникнути вмить на завжди.

Якщо йдеш ти окремо від строю,
У якому ти мав крокувать.
То діагноз тобі ” божевільний”
І усюди ти ніби чужак.

Все ти бачиш довкола , свідомо,
І система для тебе чужа.
Ти не віриш в релігії слово,
Яке робить із тебе раба.

Прокидається кожен окремо,
Хтось раніше, кому треба час.
От свідомо ти бачиш проблеми,
Хоча вчили на них не зважать.

Що на свято ти можеш не пити,
Не у випивці суть усіх свят.
Алкоголь він лише для покори,
Щоб свідомість людей убивать.

Став свідомим, добийся до інших,
Буде важко вести крізь пітьму.
Не одразу тебе зрозуміють,
Не підтримають думку твою.

Ти пройдеш крізь насмішки у очі,
Крізь цькування і лайки гучні.
Головне не звертай з свого шляху,
Ти свідомий у діях своїх.

Гарна жінка йде по полю.
За спиною крила.
У військових обладунках
І співає щиро.

Пісня та кругом лунає,
Дає дух і сили.
Аби землі захищали,
Ворога скрізь били.

Ти Богиня Перемоги,
Захисниця Слава.
Тебе предки шанували,
В поміч закликали.

Я Перуницю, Магуру,
Хочу попросити.
Щоб закрила наших хлопців,
В цій смертельній битві.

Крилами бий Мати Слава,
Піднімай дух Роду.
Щоб згадали що слов’яни,
Не живуть в покорі.

Щоб на землі України,
Прийшов мир і спокій.
Слава Славі й Україні,
Згинь проклятий ворог.

Жовтень місяць відступає,
На підході листопад.
Давнє свято час згадати,
Що не можна забувать.

Ніч славетна і магічна,
Що стирає грань світів.
Коли предки йдуть у гості,
До усіх своїх Родів.

Так що треба не гуляти,
А навести в домі лад.
Гарно вимитись сім’єю,
Чистими гостей стрічать.

Гарний стіл накритий в домі,
Фрукти овочі кругом.
Час сідати за вечерю,
Всіх згадати хто пішов.

Запалити в домі свічку,
І поставить на вікні.
Щоб вогонь світив дорогу,
Коли предки в гості йшли.

Ніч чаклунства й ворожіння,
Час поради запитать.
Про кохання і достаток
Як здоров’я гарне мать.

Мудрий Велес, Бог природи
Дар і шана тобі скрізь.
Дякую за зустріч з Родом,
В твою Велесову Ніч.

Не женіться за минулим,
Це історія уже.
Як раніше вже не буде,
Краще створюйте нове.

Все міняється довкола,
В ногу з часом іде світ.
Так і Віра наших предків,
Теж на місці не стоїть.

Годі спорів між собою,
Хто є справжній Рідновір.
Як раніше вже не буде,
Віра в кожного в душі.

Про Богів не сперечайтесь
Хто могутніший із них.
Всіх шануйте й пам’ятайте
Ми один великий Рід.

І не треба скрізь кричати
Як було в часи Русі.
Слід традиції від предків
У наш час перенести.

Та не думайте що Боги,
Залишились як колись.
Їхня мудрість і повчання,
В інтернеті розійшлись.

Час другий і вік новітній,
Щоб про Віру більше знали.
Треба щоб знання прадавні,
Із прогресом об’єднали.

Із шкільного двору я вірші почав писати,
Ці пісні — мої охоронці, ніби зірки крилаті.
Вони звучать у серці, в душі моїй цвітуть,
Любов і радість у серці своєму знайдуть.

І знову шкільні уроки, мов мудрості скарбниці,
Ми знання здобували, як чисті джерела-криниці.
І шкільні оцінки, мов зірки в небі сяють,
Знання, мов крила, до успіху нас піднімають.

Ось настали ті дні і прийшли ті години,
Час змін, контрольних, іспитів невпинних.
Вчитель сміялась, хоч строго дивилась,
Мов у казці, до наших зусиль захоплення з’явилось.

У класі, мов команда, ми разом працювали,
Ділились на групи, мов команди тримали.
Серйозно творили, як велика родина,
Де дружба — основа, де кожен людина.

Та не бракувало сварок, як у буремному морі,
Іноді й бійки, мов грози у суперечок горі.
Та дружба завжди, мов сонце, зігріває,
Щастя, мов дощ, наш клас поливає.

Дівчата у волейбол грали, мов веселі загони,
М’яч у небі літав, мов маленькі пташині дзвони.
Хлопці у футболі, мов богатирі славні,
І м’ячем володіли, мов герої незламні.

І останній дзвоник, як пісня, для всіх пролунав,
Шкільні роки, мов літак, у висотах пропав.
Залишилися лише спогади яскраві,
Про школу, про клас, про любов незрівнянну.

Цю пісню присвячую я усім,
Хто цінує друзів і кожен щасливий день.
Бо радість, мов квітка, в наших серцях зростає,
І зі школи починається успіх, що вічно триває.

Все не вірю, що я вже зима,
Все здається — далеке ще літо,
Їх не стало, років тих, нема,
До години, хвилини прожито.

Душа рветься до літа доріг,
В порошнечі, в’язкому болоті,
У хатину сільську — оберіг,
В щебіт ластівок, що на дроті.

До світанків всіх тих, вечорів,
В ті стежки споришеві у росах,
В мамин двір,
що весь мальвами цвів,
Де дитиною бігала боса.

Так, шкодую, що я вже зима,
Що не бути вже літом —
це знаю,
Доказ того — моя сивина,
Не соромлюсь яку, не ховаю.

28.08.2024.
Ганна Зубко

Все не вірю, що я вже зима,
Все здається — далеке ще літо,
Їх не стало, років тих, нема,
До години, хвилини прожито.

Душа рветься до літа доріг,
В порошнечі, в’язкому болоті,
У хатину сільську — оберіг,
В щебіт ластівок, що на дроті.

До світанків всіх тих, вечорів,
В ті стежки споришеві у росах,
В мамин двір,
що весь мальвами цьвів,
Де дитиною бігала боса.

Так, шкодую, що я вже зима,
Що не бути вже літом —
це знаю,
Доказ того — моя сивина,
Не соромлюсь яку, не ховаю.

28.08.2024.
Ганна Зубко