Джмелику – джмелику
З квітки на квітку
Жовту, червону, блакитну
Малу і велику
Невпинно гудеш
І в холод і в дощ
З ранку до вечора
Краплю нектара
Несеш
Діти твої
Невгамовні малі
Виростуть – може і
Будуть вдячні тобі
А ти – як стане вже
Холодно, осінь
Зтиха кудись
Полетиш
На квітку зів’ялу
Вже почорнілу
Не кольорову
Присядеш
Трохи спочинеш
Й назавжди забудеш
Про них

Джмелику – джмелику
З квітки на квітку
Жовту, червону, блакитну
Малу і велику
Невпинно гудеш
І в холод і в дощ
З ранку до вечора
Краплю нектара
Несеш
Діти твої
Невгамовні малі
Виростуть – може і
Будуть вдячні тобі
А ти – як стане вже
Холодно, осінь
Зтиха кудись
Полетиш
На квітку зів’ялу
Вже почорнілу
Не кольорову
Присядеш
Трохи спочинеш
Й назавжди забудеш
Про них

Злилось усе: предмети, люди, речі,
абстракція , конкретність, меседж, спам…
І віртуальність – як реальність заперечень:
що неможливо тут – все можна там.
Ми змінюємо з радістю себе,
за суттю дня ми приміряєм окуляри,
духовність переходить у земне,
не модна людяність…Сучасні мемуари.

Я вам сказати мушу, друзі,
Що не сліпа і не глуха,
Бо, очевидно, ви в напрузі,
Коли я інша, не така,
Що всіх влаштує, зрУчна, вірна,
Неначе глУпа і тупа.
Та це не так. Сміюсь у вічі.
Ви чуєте? Усе не так.
І лицемірство, і підступність
Я бачу за мільйони верств.
А далі хто? І хто наступний?
Для чого це? Це – ваше все?
Як низько й примітивно гордо
Ви оцінили слово ,,ми”.
Сміюся тихо, бо уголос,
Як кажуть, смак дешевизни.
Живеш, щоб вижити (Дефо).
Тепер корисливість – ,,на гірко”,
А щирість – вже не комільфо.
Тепер улесливість – це модно,
Так треба. Змилуйтесь, навчіть!
Не до душі – для чого ж оди?
Я не така? Чи світ такий?
Та, зрештою, нема нічого!
Що є – пихато – говірке,
Веселе, радісне , крилате,
В як до діла – то пусте.
Я розумію, що змінити
Себе не можу – що там вас …
ШкодА. Життя перехитрити
Непросто. Вічність – без прикрас.

Безхмарний день
всміхнувся сонцем,
Повів стежками, між доріг,
Прийшов мій час,
дорослим хлопцем
Покинув батьківський поріг.

Із чужиною побратався,
Батьки старіли, я ж — мужнів,
Та їх життям не переймався,
Своїм, не думаючи, брів.

Коли по світу наскитався —
Назад вернувся залюбки,
Вже батько сам …
не привітався …
І не подав мені руки.

15.06.2025.
Ганна Зубко

Ну ось уже в Яремче – халат лишила вдома,
Купальник, дощовик і лижі – класика знайома.
Держава – найкращий спонсор відпочинку,
Перевірений партнер, давно уже на ринку.
В ресторані черги – не барись,
Шведська лінія на старті – стережись.
Відпустка на славу, відчуття ніби сон,
Тут тиша навколо, не кричить телефон.
Гори і джерела – ще той антистрес,
До праці готова…
лікар воскрес.

А дні спішать, летять птахами,
Крильми торкаючись землі,
Далека відстань поміж нами,
Але ті спогади живі.

У них сумую, в них блукаю,
Де голос, посмішка твоя,
Співаєш там і я співаю,
З тобою поряд і здаля.

Там сад шкільний,
стежки до гаю,
Розквітла яблуня в вікні,
Твій блиск очей не відшукаю,
Від того боляче мені.

11.06.2025.
Ганна Зубко

Життя все йде, я в нім спішу,
Хоч справедлива — та грішу,
Постійно каюся, молюсь,
Кари небесної боюсь.

А живу просто, не як всі,
Багатство, шик не до душі,
Без лицемірства та злобИ,
Все ж грішна, Господи, прости!

ОбрАз не вмію забувати,
Стараюсь, інколи, прощати,
Цей груз в душі мушу нестИ,
Благаю, Господи, прости!

Жалію бджілку, павука,
До бідних тягнеться рука,
Обман та хитрість не терплЮ
Й грішу, себе не впізнаЮ.

Душа відкрита не для всіх,
І це, напевно, також гріх,
Грішу думками, словом теж,
Моїм гріхам немає меж.

Все до ікон тихо молЮсь,
Як прокидаюся, стелЮсь,
Переді мною всі гріхи,
Благаю, Господи, прости!

Усіх у цю тяжку годину
Благаю, Господи, помилуй!

09.06.2025.
Ганна Зубко

Вже зарожЕвились черешні,
ЗачервонЯться вишні вслід,
І пригадалися колишні,
Старий, із палицею дід.

Колгоспний сад, курінь,
в нім сторож,
Ватага хлопців-дітлахів,
В черешні лізли ті, отож
Їли їх скільки хто хотів.

Озвався пес — гілки тріщали,
З’явився сторож з-за воріт,
Із переляку всі тікали,
Махав дід палицею вслід.

07.06.2025.
Ганна Зубко

Де б не були ми в юності чи у затінку,
Що б не робили: як, коли та де,
Лиш пам’ятай, що кожен вчинок має свої наслідки,
Все зроблене в житті завжди тебе знайде.
Коли по стежці ти ідеш душею чистою
І позитивом все кругом наповнюєш,
Словами ніжними ти світ цей заколисуєш,
Ти щирістю своєю волю Божу сповнюєш.
А коли з серця вусебіч вирує злоба люта,
Й порад зі сторони почути так не хочеться,
Душа немов кайданами окута
І душиться, і від безсилля, корчиться.
Тож пам’ятаймо по життю проходячи,
Живімо так, щоб не жаліти потім в старості.
А кожен вчинок має свої наслідки.
Отож живім своє життя в спокої мирі й радості.