В просту пірнути,ближчу зелень,
Поміж простих людей пройтись
Як доброти торкнутись зерен —
Бажання вЕстиме кудись.

Туди, вперед, все далі й далі,
Де вітер в очі зазирне,
Уже без сліз і без печалі
Та даль чекатиме мене.

30.05.2025.
Ганна Зубко

Чудовий слід в земнім житті
Залишив після себе, сину.
Лиш дуже сумно на душі й самотньо
мов в осінню днину.
Я в небо свої очі підійму
З надією зустріти
Чудову посмішку твою,
Що так давала жити.
Чарівні очі голубі,
Наповнені любов’ю
Й душевну пісню у садку
Проспівану з тобою.
Та все дарма……
І вже немає радості п’янкої.
Застигла в серці пустота
Розлуки із тобою.
Той біль що в грудях так щемить
Не в силі пережити.
Його я Богу віддаю.
Я вчуся з болем жити.

Для чого на світі з’явилася влада?
Чому за для неї втрачають людське?
Які її функції,тільки відверто?
Щоб не для піару,а на благо людей.

Чому так в суспільстві з давна повелося,
Що влада безкарна,все може вона?
Хіба ж не народ дав їй в руки закони,
І може не слід їй про це забувать.

Чому поліцейські,судді,прокурори,
Як тільки у крісла вмостились свої.
Забувши присягу що дали народу,
Ведуть себе так ніби Боги вони.

Залякані очі , лиш погляд з під лоба,
Бояться про владу у слух говорить.
Та там такі ж люди із плоті і крові,
Що просто забули з народу вони.

А може цю владу створили навмисно,
Щоб можна було винуватити іх?
Простіше кричати про не компетентність,
Чим стати й почати самому робить.

Ми будемо жити в страху і покорі,
Тягнути ярмо крізь роки і життя.
Допоки свідомо прийде розуміння,
Що влада це ми, що це наша земля.

Так що ж таке влада,хто може сказати?
У кожного відповідь буде своя.
А на мою думку,це сильний наркотик,
Залежність від неї ламає життя.

Віє вітер вже на захід,
На ту річку і село,
Де колись жив дід мій, прадід,
І кріпацтво де було.

Берег панство засадило,
Все родило там, цвіло,
Ним життя моє бродило,
Молодим як ще було.

І ті груші досі родять,
Біля річки, нагорі,
Гнуть роки їх, бурі трощать,
А вони стоять старі.

В’ється берег кривобокий,
Плине річка крізь місток,
Її велич — хрест високий,
На камінні, де горбок.

23.05.2025.
Ганна Зубко

Чудовий слід в земнім житті
Залишив після себе, сину.
Лиш дуже сумно на душі й самотньо
мов в осінню днину.
Я в небо свої очі підійму
З надією зустріти
Чудову посмішку твою,
Що так давала жити.
Чарівні очі голубі,
Наповнені любов’ю
Й душевну пісню у садку
Проспівану з тобою.
Та все дарма……
І вже немає радості п’янкої.
Застигла в серці пустота
Розлуки із тобою.
Той біль що в грудях так щемить
Не в силі пережити.
Його я Богу віддаю.
Чудовий слід в земнім житті
Залишив після себе, сину.
Лиш дуже сумно на душі й самотньо
мов в осінню днину.
Я в небо свої очі підійму
З надією зустріти
Чудову посмішку твою,
Що так давала жити.
Чарівні очі голубі,
Наповнені любов’ю
Й душевну пісню у садку
Проспівану з тобою.
Та все дарма……
І вже немає радості п’янкої.
Застигла в серці пустота
Розлуки із тобою.
Той біль що в грудях так щемить
Не в силі пережити.
Його я Богу віддаю.
Я вчуся з болем жити.

Моє земне життя –
Стежина в один бік.
І все його тепло
У пам’яті повік.
І вечори й світанки,
Улюблений дарунок,
Обійми ніжні мами
І юності цілунок,
Весни п’янкої коси
І рум’янці духмяні,
Такі бадьорі роси
І вогники жаданні.
І круговерть весільний
В таночку аж до ранку.
Сімейний шлях у парі
З світанку – аж до ганку.
І щебетання діток
Дзвіночками у серці.
Садочок, школа, зрілість –
Життя немов озерце.
Так струменить по долі
Невидимо в за осінь.
Вже відцвіли тополі
І посивіли коси.
Вже мудрості морщинки
Усе чоло покрили.
Усмішки дочки й сина
Давали жити силу.
Усю свою науку
Стараюсь передати…
І дочекатись внуків ….
Своє тепло віддати…
І за усе прожите
Подякувати долі
Й життя своє згадати
Немов волошки в полі.
З любов’ю подивитись
На весь земний свій слід.
І Богу помолитись
За свій щасливий рід.

Час не лікує –
Він пливе, мов вихор, пливе у вічність
стрімко, мов струмочком.
Час не лікує –
Тільки бальзамує криваві рани
туги за синочком.
Час не лікує –
А серденько плаче, криваві сльози
очі обпікають.
Час не лікує –
А душа ридає, лише в молитві
серце відкриваю.
Час не лікує –
А молитва лине ввись небесну
до самого Бога.
Час не лікує –
А думки шепочуть, щоб Богу милая
була моя дорога.
Час не лікує –
Ми усі це знаєм. Не завжди нам
приходиться радіти.
Але щоби приходити до РАЮ,
Повинні бути щирі ми,
як діти.

Любов Колодій

Сльоза солона
по лиці стікала
І тихо падала
краплинкою додолу.
А мати сина
в полі виглядала,
– Коли повернеться
синочок мій додому?
Моя кровинко,
ти моє серденько,
Синочок любий,
ласкою зігрітий.
Ти став на захист
нашої країни,
Бо тут живуть
іще маленькі діти.
Ішов у бій ти
лицарем відважним.
Просив у Бога
сили і надії,
Щоби розквітла
наша Україна,
Щоби збулися всі
юначі мрії.
А Господь Бог
дивився в чисте серце
І дарував тобі
безмежну віру.
Надію дав:
Воскресне Україна
За те, що Богу
ти її довірив!

Любов Колодій

… Заплющу очі –
й в небо піднімуся думками,
щоб синочка там зустріти.
Заплющу очі –
Й ніжно усміхнусь.
Згадаю час, коли були малі ще діти.
Заплющу очі –
А роки ідуть.
І ось мій син у юність вже полинув.
Заплющу очі –
Він подався в світ.
Поріг своєї хати він покинув.
Заплющу очі –
Вічність і життя…
Переплітаються стежки й дороги.
Заплющу очі –
А душа болить.
І з серця вже не викинеш тривоги.
Заплющу очі –
А війна бреде,
І дух її неначе спопеляє.
Заплющу очі –
А життя іде,
І долю кращу люд увесь чекає.
Заплющу очі –
Й думку в небеса я відпускаю,
хай пізнає Бога.
Заплющу очі –
й лицарів добра зустріну там,
небесна їх дорога.
Заплющу очі –
А уста тремтять.
– О Боже милий, як їх тут багато.
Заплющу очі –
В відблисках тепла Ти їх прийми.
Ти ж їх небесний Тато.
Заплющу очі –
І яскравий цвіт
Вже огортає вільну Україну.
Заплющу очі –
І душі політ відчує
Міць і силу до загину.
Заплющу очі –
Й Господа любов усі пізнають,
Хто Христа приймає.
Заплющу очі –
Й Діва пресвята
Усіх нас Омофором покриває.

… Заплющу очі –
й в небо піднімуся думками,
щоб синочка там зустріти.
Заплющу очі –
Й ніжно усміхнусь.
Згадаю час, коли були малі ще діти.
Заплющу очі –
А роки ідуть.
І ось мій син у юність вже полинув.
Заплющу очі –
Він подався в світ.
Поріг своєї хати він покинув.
Заплющу очі –
Вічність і життя…
Переплітаються стежки й дороги.
Заплющу очі –
А душа болить.
І з серця вже не викинеш тривоги.
Заплющу очі –
А війна бреде,
І дух її неначе спопеляє.
Заплющу очі –
А життя іде,
І долю кращу люд увесь чекає.
Заплющу очі –
Й думку в небеса я відпускаю,
хай пізнає Бога.
Заплющу очі –
й лицарів добра зустріну там,
небесна їх дорога.
Заплющу очі –
А уста тремтять.
– О Боже милий, як їх тут багато.
Заплющу очі –
В відблисках тепла Ти їх прийми.
Ти ж їх небесний Тато.
Заплющу очі –
І яскравий цвіт
Вже огортає вільну Україну.
Заплющу очі –
І душі політ відчує
Міць і силу до загину.
Заплющу очі –
Й Господа любов усі пізнають,
Хто Христа приймає.
Заплющу очі –
Й Діва пресвята
Усіх нас Омофором покриває.