Не бійтеся проблем, бо це наші уроки
Їх Всесвіт нам дає аби зміцнити дух.
Здолавши перешкоду,здобувши перемогу
Тоді лише збагнеш яка проблеми суть.

Не бійтесь відчуття коли тобі самотньо
Це відпочинку час, в собі навести лад.
Бо тільки сам на сам думки стають прозорі
І в тиші зможеш ти з душею розмовлять.

Ніколи не женись за тим хто йде від тебе
Бо виконав уже він місії свою.
Не гнівайся на світ що він розвів дороги.
Ти маєш далі сам продовжувати гру.

А Всесвіт знає все, що краще і як треба.
Якщо добро робив отримаєш дари.
А як лихе творив все руйнував довкола
Так Всесвіт покарає, відчуєш на собі.

А Всесвіт бачить все, нічого не сховаєш
По совісті живи,впусти у себе світ.
І через якийсь час всміхнешся на одинці
Коли збагнеш нарешті весь Всесвіт у тобі.

світ придумали не ми
ми прийшли
вчасно
нам не світили вогні
ми не чули аплодисментів
ми пробились
крізь загрубілі шари
ми стали на своє місце
світ придумали не ми
ми навіть не були свідками
ми спромоглись в ньому не зникнути
світ придумали не ми
ми точно придумали б інший…

“Ви занадто вже правильна та
Не діліться з всіма добротою”—
Щиро радила сирота,
І слова ті назавжди зі мною.

Тої дівчини добра душа
В інший світ вже давно
відлетіла,
Залишились крилаті слова,
Недоступна далека могила.

03.09.2024.

Вже давно всі згоріли мости,
В різний берег нас хвилі
віднесли,
Говорив-обіцяв гарно ти,
Слова в пам’яті досі, не скресли

Більш не вірю в чиюсь доброту,
Руки небу тепер простягаю,
За наївність, ще ту, молоду,
Довгі роки себе попрікаю.

Протекла вже давно та вода,
Заніміло, мов, серце, не плаче,
Забігала у двір мій біда,
І проскочила мимо удача.

02.09.2024.

Сивина пролягла до чола,
Розтривожилось серце,
забилось,
Значить, старість дорогу
знайшла,
У мій двір їй ворота відкрились.

Не прогоню, пора їй зайти,
Хоча лячно, та мушу змиритись,
Не змінити ніщо, не втекти,
Не зависнути в часі, спинитись.

28.08.2024.

Сьогодні будеш правдою
В центрі, попідтинню
Де двері зачинені
Де лише стіни
Там, де руїни
Сумом на обличчі
Чи втіхою на вустах
Будеш полегшенням чи бажаним звільненням
Сьогодні будеш правдою
Для когось колючим терням
Для когось солодким медом
Оголеним нервом, тонкою струною
Сіллю на незагоєну рану
Бальзамом на змучене тіло
І втомлену душу
Сьогодні будеш правдою
Слово за словом
З мовчання у голос
Білою, чорною
Будеш основним текстом, жирним шрифтом
На нових сторінках
Будеш епіграфом до вже придуманих розділів
Сьогодні будеш правдою
Вчасною чи запізнілою
Будеш прозорою і невідворотною
Першою і не останньою
Приший собі її близько до серця
Буде тобі мірилом справжності

літо розтікається краплями
стікає густими фарбами
літо снує собі павутиння
зніми ще декілька кадрів
з відміткою “Серпень”
літо то бродить, то ллється потоком
гарячково тебе обіймає
накинь собі білу сорочку
літо все ще розпікає землю
ховай свої босі ноги
літо лишається спогадом
з кожного міста
світлинами з дому
літо розливається піснею
один куплет і завершення…

Наївність пішла,
довіра десь зникла,
Уже в окулярів
рожевість зійшла,
Сама із собою,
у спокої, звикла,
Начебто одяг
новий одягла.

Чола, мов, торкнулися
ангела крила,
Став погляд чіткіший
і думка ясна,
Свою, хоч і пізно,
мудрість зустріла,
У пору зимову
прийшла до вікна.

25.08.2024.

Стіл накритий серед хати,
Сміх гучний лунає,
Це зібралась вся родина
Свято відмічає.

За столом сидять усі покоління Роду,
З’їхалися звідусіль навіть з закордону.
Йдуть розмови за життя, тепла атмосфера,
Тут любов в усіх очах,посмішки веселі.

Рід великий і міцний,
Ось що значить щастя.
Де підтримка і любов,
А не зло і заздрість.

Тут політики нема,що ненависть сіє,
Не доказує ніхто хто що краще вміє.
Лиш єдиний дух сім’ї, взаємоповага,
Старші головні завжди, предкам честь і шана.

Бо із Ірію вони дивляться за нами,
І турбуються коли Рід живе в розладі.
Сила Роду в кожнім є вмійте відчувати,
Кращий захист при житті який можна мати.

Йшла похилена старість,
зітхала,
Притомилась, на лавочку сіла,
Свою молодість враз пригадала,
Адже поряд чиясь гомоніла.

Розвівав вітер коси роками,
Ішла молодість, бігла, спішила,
Тепер блудить у снах берегами,
І ще в пам’яті слід залишила.

Пішла молодість, відгостювала,
Лише згадку про себе лишила,
В вікна старість,ішла,поглядала,
Несподівано двері відкрила.

Зупинилась навпроти, в порозі,
По ногах сквозняком, наче,віє…
Снами бігають ноги ще босі,
Не спішить ніде старість,
не вміє.

17.08.2024.