Ніхто так уважно не стежить за вами,
Як люди яким ви вже не до душі.
Ті люди які за життя краще знають,
А в гучнім застіллі вони мудреці.

Вони як історики,чи літописці,
І ваше життя по секундам у них.
Завжди порадіють за ваші невдачі,
А посмішки ваші отрута для них.

Ці люди в розмові, оратори слова,
Нема в світі тем ,щоб не знали вони.
Наука,політика,війни й кохання,
Про все це із матом пояснять вони.

З такими людьми завжди дружба цікава,
Коли за столом, то повага і лад.
А як розійшлися у сторони різні,
То можна і брудом тепер поливать.

Ці люди не винні такий їх характер,
Від чорних думок по чорніла їх кров.
Навіщо робити життя яскравішим,
Як можна кричати що інші багно.

В оточенні кожного є такі люди,
Які від токсичності ніби чумні.
І їх не повернеш на світлу стежину,
Бо в пляшці і злобі застрягли вони .

Ні, не тому я вирішив піти
І не тому я все залишив
Щоб знову опинитися на дні
Я вже там був і це не тішить.

Біль не вщуха .Кипить, горить,палає ,
Старі, на серці, рани розриває ,
Думки блукають у вогні.
Немає спокою мені, через минуле.

Я все програв, проґавив щастя.
З минулого немає вороття .
Ніщо не змусить мене знову,
Стежиною слизькою в забуття.

Ні ,не тому спинити хочу час.
І не тому, так сильно хочу жити-
За мить з коханою віддав життя,
Продав я душу на погибель.

Хотів би я залишити цей світ ,
Але пройти цей шлях я мушу .
Крізь радість , сльози , біль від втрат,
Через не хочу і не можу.

Я мушу бачити цей жах.
Закарбувати у клітинах мозку.
Віднести молитви в своїх руках ,
До Бога ! А потім вмерти , чи воскрести.

Дивитись хочу не здалля ,
А близько –близько ,просто в очі .
Любить , як матір любить немовля
Радіти вдень , не спати ночі.

Мені життя ,на жаль ,не жаль,
Хоча воно лиш раз дається.
Крокують поруч гордість, заздрість , і обман.
Та може це мені лише здається.

А може помилково я вважав себе за особистість виняткову?
Та як подивлюсь навкруги,
То знаю точно , ні не помилково.

І не тому ,дивлюсь на світ цинічно,
Плету зі слів мереживо рясне.
І все частіше давить щось у грудях.
Що дня на вибір – грішне чи святе.

І вже давно , важливе й неважливе ,перетворилося на неможливе і можливе.
Широкий шлях веде на манівці,
А проста путь вже поросла травою.

Ні, не тому…

20.04.2025

Життям знов день
потратився, покинув,
Годинник стрілками
по кругу знов пробіг,
Вернутись вітер
зможе у долину,
Лише не день
минулий на поріг.

Піде й наступний,
інший без зупину,
Стрілки годинника
у ритмі пробіжать,
В них приголубить
вітер горобину,
Птахи у небо
вИсоко злетять.

Години в днях…
дні із годин… роки у сумі…
Важкий у когось
видався багаж,
Хтось з легкістю пройшовся
з ним, хтось в втомі,
Такий він, різний,
особистий час.

15.04.2025.
Ганна Зубко

В дорозі

Дихає в спину життя середина,
Там половина і там половина.
Стежка вузесенька через каміння,
І не важливі тут гроші та вміння .
Тут не можливо відкласти на потім,
А потім збирати і кровʼю і потом .
Тут надважливо лишити все зайве,
І в серці тримати тільки нагальне.
Найголовніше не втратити душу!
І не казати « Роблю так бо мушу».
Ти – вільна людина , ти – Бога дитя .
Ніколи не слухай вороже виття .
Бо середина – це тільки початок ,
Нехай все під гору і вже не світанок.
На небо зійти , то є шлях не простий.
В дорозі , відомо стає хто є ти.
Підштовхує в спину –
«Біжи бо не встигнеш».
Пришвидшує час і вкорочує дні .
Тут вже не потрібно тікати від долі ,
Спинись , відпочинь і далі іди.

10.04.2025

Не бійся темряви, що давить на плечі,
Не зупиняйся, хоч як би боліло.
Життя загартовує душу й доречі,
Справжня відвага росте через діло.

Кожен удар – це не кінець дороги,
Це лише крок до великої мети.
Хто піднімається знову з тривоги,
Той свою долю здатен вести.

Вітер ламає слабкі перепони,
Але не зрушить твердий граніт.
Стій, мов скеля, тримай оборону,
І пам’ятай: ти сильніший за світ!

Світ кидає виклики – знову, щодня,
Штовхає у прірву, стискає залізом.
Але ти – не зламаєшся, ні, не дарма,
Бо сила твоя – наче буря і грімом.

Ти впав? Піднімайся, стирай пил з лиця,
Розправ свої крила, вдихни на повні.
В твоєму серці – вогонь без кінця,
Що світ не загасить ні бурею, ні кров’ю.

Не слухай, хто скаже: «Ти впасти приречений»,
Їх голоси – то лише шум без імен.
Ти сильніший за світ, ти непереможений,
Бо ти – це доля, кута у вогні!

Кожен удар – це не привід здаватись,
Це ще один шанс стати краще, ніж був.
Життя навчить або падати, або триматись,
Але сильні – завжди йдуть напролом.

Кожен удар – то урок, а не кара,
Шрам не стирає, а пам’ять дає.
Хто не зламається – той не згорає,
Той знає ціну і правді, й собі.

і втрати,
Кожна поразка – це досвід, не кінець.
Головне – знову навчитись вставати,
Бо переможець – не той, хто без ран, а хто йде до кінця!

Не ховайся від болю, не бійся стіни,
Що стискає життя в холодних обіймах.
Хай важко, хай тисне безвихідь зими,
Але в тобі вогонь, що з попелу здіймавсь.

Ти зараз без права на крок у світ,
Та свобода – не тільки кордони.
Бо хто піднімається, падавши знов,
Той сильніший за будь-які зони.

Ти знайдеш свій шлях, ти здобудеш своє,
Крізь труднощі й дні без спокою.
Не ховайся від болю – він кличе вперед,
Щоб вийти сильнішим до бою!

В серці палає вогонь незламний,
Дух борця — він завжди незламний.
Від пітних тренувань до бою останнього,
Він не зупиниться, не впаде, не згине.

Сила у волі, у вірі в себе,
Бореться з кожною долею, що кидає в небо.
І навіть коли здається, що все пропало,
Дух борця не здається — він встає і йде далі.

Немає перешкод, не страшні шторми,
Бо в душі горить бажання йти вперед.
Ти борець, і твоя сила — в терпінні,
Не згасне твій вогонь, не згасне твоя міць.

Життя — це бій, а ти — в ньому герой,
Дух борця — це шлях до перемоги, до свободи.
І навіть коли темно, коли не видно шляху,
Ти йдеш, бо всередині ти знаєш — це твоя суть.

До бою йду, серце палає вогнем,
Немає страху, я сам собі — переможець.
Не зупинить мене ні біль, ні шлях тернистий,
Я — воїн, і переді мною лише мета, ясна і чиста.

Моя воля — це меч, а рішучість — броня,
Я йду до бою, бо немає для мене дороги назад.
Кожен крок — це боротьба, кожен подих — це сила,
Мій дух не скориться, поки не здобуду перемогу.

Бо я народжений для бою, я вибір свій зробив,
Моя міць в серці, і в руках моя віра.
Кожна рана — це шрам на шляху до слави,
Я не здамся, поки не досягну мети, не досягну вершини.

До бою! Бій за мрію, бій за себе,
Бо в кожному з нас живе той дух, що не здається.
Тож вперед, до бою, без страху і вагань,
Бо справжній воїн знає — це його шлях, це його життя!