Яка та Правда.

Всі просять правди,всі її бажають,
Але не ту яка бува гірка.
А хочуть ту, що в вухах аж співає,
Що ллється з вуст і радує серця.

Яка ж та правда треба розібратись,
Як догадатися де правда, де брехня.
По телевізору нам кажуть достовірне,
Ну а по факту, куплені слова.

Всі хочуть правди, тільки не про себе,
Бо що про себе,то все маячня.
Свої недоліки помітити так важко,
Про інших правда все від А до Я.

Чи може правду кажуть депутати,
Які у очі дурять свій народ.
Всі обіцяють ,з ними буде краще,
І на дебатах справжній патріот.

Щоб відшукати правду в цьому світі,
Треба довіритись лише своїм очам.
Не вірити в усе що кажуть люди,
Дивись довкола, все перевіряй.

Не будь як всі, май завжди свою думку,
Не бійся правди, і жени брехню,
І пам’ятай неправда хоч солодша,
А правда має пробу і ціну.

кроками, кроками
обираєш себе
йди, не озирайся…

сходами, сходами
вузькими коридорами
не розминувся з болем
лікуйся сенсами…

втратами, втратами
вирва зсередини
зцілюйся дотиком…

хвилями, хвилями
холодом, відчаєм
до берега- дому
тримайся за когось…

правдою, правдою
кулями- помсти
цілься прицільно…

голосом, голосом
крізь стіни бетонні
щоб відгукнулося
щоб незабулося…

тернами, тернами
незагоєні рани
вмивайся любов’ю…

доля долею
за свободу борються
проявом….

В житті мало таких людей буває,
Таких світлих , добрих немов, як рибки.
Що, немов , як рідні , для мене люди,
Які , немов , як Бог , великі герої .

Можна з ними зустрічатись,
І гуляти з ними всюди.
Вони для мене , ще радість і сміх,
Немов , як сонечко , красиві.

Як , кролики , з усмішками своїми ,
Зі своєю добротою.
Що разом допомагають,
Незважаючи ні на кого .

Вони завжди,підтримують мене,як рідненькі,у різних ситуаціях,
Як бджоли , кличуть на вулицю мене,
Щоб разом погуляти , як рибка пливе.
Щоб разом , під яскравим сонцем , на березі Дніпра сидіти,
Щоб разом , немов , як шоколадку солодку ,зʼїсти.

Друзі – це скарб, що завжди з нами,
Поруч у радості і в біді.
З ними життя стає яскравішим,
Бо справжня дружба вічна і міцна.

є щось в цьому світі незмінне
від ока людського заховане
щось, що раптом виривається
на поверхню
є щось в цьому світі легке і нетлінне
що крила за спиною малює
щось тверде, як граніт
що піднімає з важкого падіння
є щось в цьому світі так нам потрібне
більше, ніж написані букви
і сказані вголос слова
і “щось”, то є любов до Життя…

Люблю я місто Запоріжжя
Де виріс я, гулять ходив
Із батьком на рибалку їздив
І щук великих я ловив
А річка Дніпро, така велика
Від берегів вже відійшла
Там, де колись звучала пісня,
І травкою вже заросла.

Серед сосен, в тіні старих,
Де юність моя мрії плела,
Збиралися ми, друзі в сміх,
Під небом синім, що нас зберіг.
А вечорами, коли світало,
Крізь вулички лунали слова,
Місто моє, ти — серця палко,
Твоїм ритмом живу я знову.

На площі, де весняний цвіт,
Звучать мелодії весни,
В обіймах твоїх, немов у мріях,
Відчуваю я тепла хвилі.
І кожен камінь, кожен дім
Зберігає спогади мої,
Серце моє, ти — вічний дім,
В тобі я завжди, в тобі я живу.

Люблю я місто Запоріжжя,
Де сміх і сльози, де мрії співають,
Де кожен день, як нове відкриття,
І пам’ять в серці ніколи не зникає.
Твої вулиці — моя доля,
Твоя краса — мій вічний шлях,
Запоріжжя, ти — моя гордість,
З тобою я завжди, з тобою я в вічність.

Добро

Добра ніколи не буває забагато,
А злу завжди чогось не вистача.
Хтось у коханні хоче все собі забрати,
А інший, навпаки дарує почуття.

Один спокійно робить свою справу,
А другий щось зробив і вже кричить.
У третього усе життя заради слави,
Четвертий, хоч герой, але мовчить.

Для когось, жінка одноразова пригода,
Хтось одружився й цілий вік живе.
Одному власний син поперек горла,
Дитя не рідне – іншим, як своє.

Якась вдова кладе усе, що має,
А багатій, ще й може відібрати.
Є ті, кому завжди грошей не вистачає,
А хтось, останні намагається віддати.

Одні живуть в краю, що їм належить,
А другі – претендують на цей край.
Когось чуже страждання не бентежить,
Комусь своє життя пожертвувать не жаль.

Хтось біль одного, наче свій переживає,
А іншим біль мільйонів не болить.
Усі прогнози на майбутнє мають,
Але ніхто не знає, що буде за мить.

У Бога істину потрібно нам шукати,
Диявол нас завжди брехнею зустріча.
Добра ніколи не буває забагато,
А злу, завжди чогось не вистача.

Будемо лікуватись далі

– Ну що ж, шановна пані, ви цілком здорова!
– Як це здорова!? Та я до вас 15 років вже ходжу!
– Ну знаєте, якщо вже так пішла наша розмова,
Дізнались ми, що чоловік то ваш – банкрут!
– І що із того? Люди ми не бідні,
Дозволити собі спроможні майже все.
У нас зостались заощадження солідні…
– Так, так! А я ж дивлюсь, що щось в аналізах не те!

Боксер

Я вийшов в ринг і дав по яйцям,
Але не вцілив навіть в них,
Стискав в кулак щосили пальці,
Намітив вдарити під дих.
І знизу думав аперкотом,
І джебом цілився у ніс,
Стікав уже десятим потом,
Зубами люто капу гриз.
Бив правою у ліве вухо,
Бив зліва в корпус під ребро,
Та де там, всюди було глухо!
Усюди результат – «зеро».
А потім я відчув зненацька,
Як він мене в щелепу б‘є,
І зрозумів, що бокс не цяцька,
Що бокс, напевно, не моє…

Я інший хочу придумати цей світ,
Де кожен день — це радість, не забуття,
Де мрії б’ють, мов зірки, в небесах,
Де любов панує, а не злість і страх.

Де календар не знає сліз і горя,
Де мир, як пісня, лине в кожну хору,
Де українці, як одна велика сім’я,
Допомагають, в серцях живе надія.

У світі, де доброта — це не мить,
А справжня сила, що може все змінить,
Де кожен радіє успіхам інших,
Де щирість — це ключ до сердець всіх тих.

Я мрію про ранки, що світлом горять,
Де кожен сусід — це друг, а не ворог,
Де в серцях небайдужість, мов сонце,
І кожен, хто потребує, не залишиться в тінь.

Нехай наші мрії, як птахи, летять,
Нехай доброта, мов річка, не спинять,
Де Україна — це край, де панує мир,
А надія в душах, як вічний мотив.

Я інший хочу придумати цей світ,
Де разом ми зможем все подолати,
Де кожен з нас, як зірка, сяє,
І в серцях любов, як вічність, палає.

Верёвка

Ты истинно правильный немец, голубоглазый блондин,
А я для тебя иноземец, с глазами цвета маслин,
Повезло, если череп твой верен и челюсти угол не сбит,
Но я за себя не уверен, я сразу по виду – семит.
Твой нос как у статуи римской – красивый, с горбинкой, прямой,
Как лучший образчик арийства, во всем безупречный, а мой?
Осанка твоя и сложение, достойны украсить портрет,
А вот у меня, к сожалению, подобных параметров нет.
Молочную белую кожу, затянет мундирный гламур,
Мою, но немного попозже, натянут на абажур,
Раскроят на клатч и перчатки, обложку на фотоальбом,
Которые ты без оглядки, подаришь супруге потом.
Я здесь в окружении таких же, несчастных созданий, как сам,
Просчитан, промерен, пострижен, и прибран к холодным рукам.
В твоем неживом зазеркалье, всё цену имеет и вес,
Такое знавали едва ли, ни дьявол, ни, демон, ни бес.
Отдельно горой чемоданы, отдельно – ремни и пенсне,
Все в дело пойдёт непрестанно, всё нужно великой стране.
Мосты и зубные коронки, из ртов изумлённых – долой,
И вместе с деньгами в сторонку, учтённые строго тобой.
Волос наших тоннами кто-то, тугие матрасы набьёт,
Навяжет носков для пилотов, верёвок хороших совёт…
Ты имя имеешь и звание, я лишь номерок на руке,
Ты можешь убить без раскаянья, а я – умереть налегке.
Уходишь ты вечером строго, чтоб снова прийти по утру,
А я в виде дыма густого, уйду навсегда сквозь трубу…
Уйду, но вернусь чёрным пеплом, просыпавшись сквозь небеса,
И свежим подхваченный ветром, забью твои рот и глаза,
Ты вкус распознав в одночасье, поймёшь, предаваясь слезам,
Что за извращённое счастье, придётся платить по счетам.
И я наконец упокоюсь, с росою под землю уйду,
А после, однажды весною, красивым цветком проросту,
Я знаю, что в толще верёвки, тобой заготовленной впрок,
На той, что повиснешь ты ловко, найдётся и мой волосок.