У темряві світу, де хаос панує,
Де вітер сумнівів у душу віє,
Єдина річ, що твердо триває,
Це наші думки – наша стихія.

Ми не владні над бурями часу,
Не спинимо хвилі чи грім уночі,
Але серед бурі, в годину негоди,
Контроль над думками – це наш ключ.

Світ може ламати, світ може зрадить,
Руйнувати мости і палити мрії,
Але лиш нам визначати межі,
Де страхи стираються в зоряні шляхи.

Якщо ми візьмемо думки у долоні,
Як глину, що форму дає майстер,
То зможемо з попелу й болю створити
Нове майбутнє – яскраве, незгасне.

Не ланцюги нас тримають у клітці,
Не темрява ззовні гасить вогонь,
А тільки ми – володарі розуму,
Будуємо рай або власний полон.

Тож пам’ятай: у вирі подій,
Де світ нестабільний і змінний, як вітер,
Єдине, що в тебе завжди під контролем, –
Це думка твоя. Ти її володар і лідер.

Успіх—це шлях, не просто мить,
Це кожен крок, що треба пройти.
Безліч дій, що лягають в ряди,
Без зупинок, без права спинить.

Вперед, крізь сумніви, біль і страх,
У правильний бік, без зайвих розваг.
Бо доля шанує не тих, хто чека,
А тих, хто без втоми іде до мети.

Терпіння і праця—це золото днів,
Вогонь у серці — це справжній мотив.
Не завтра, не потім, а тут і тепер,
Йди, поки мрія твоя ще не вмер.

Кожен світанок — це шанс, це сигнал,
Що знову настав для злету фінал.
Та фініш — ілюзія, кличе лиш мить,
А шлях твій триває, допоки горить.

Краще зламаним стати в жорстокій борні,
Ніж безславно згасати в страху і тіні.
Краще вгору злетіти, хай навіть в вогні,
Ніж тікати й молити про милість у тліні.

Хай мечі розсікають, хай вітер реве,
Хай упав, але чесним лишився навіки.
Бо хто зрадив себе – той ніколи не жив,
Він лиш привид безсилий у темному віці.

Я не стану шукати порятунок в пітьмі,
Коли ворог без честі ступає на землю.
Краще впасти з мечем, із вогнем у грудях,
Ніж втікати й втопитися в соромі темнім.

Життя не раз зламає дурня,
Розтопче гордість, спалить шлях.
Його у темряву запхне,
Залишить сам-на-сам у страх.

Він буде битись, буде нити,
Клясти той світ, що б’є під дих.
Та кожен удар—не кінець, а мито
За розум, сильний, не сліпий.

Життя не вчить словами м’яко,
Воно кричить крізь біль і кров.
Тому, хто не навчився зразу,
Воно повторить знов і знов.

Та хто нарешті зрозуміє,
Що світ не винен, винен сам,
Той стане сильним і зуміє
Іти крізь бурі, попри хлам.

Бо дурня бити будуть довго,
А мудрий винесе урок.
Життя навчить — та не словами,
А через біль, удар і крок.

Жовте поле,синє небо,лісосмуга в далині,
Цей пейзаж перед очима на яву і у ві сні.
Синє море, гострі гори,що торкаються
хмарин,
І зелені полонини розтяглися навкруги.

А іще степи безкраї,де свобода і вітри,
Де козацький дух і слава оселились на віки.
Також є ліси й діброви ,ріки й темні болота.
Всі прикраси із природи Україна здобула.

Ніби скульптор і художник, той ліпив,
той малював.
Бо куди не глянеш оком всюди досконалий шарм.
Ця країна ніби казка, як цвітний колейдоскоп .
Завжди вміє здивувати в який бік би не пішов.

А найбільший скарб в країні,це український народ ,
Працьовитий і веселий,в думках кожен патріот.
Можуть битись між собою,просто так і за дарма,
Та коли прийде халепа, встануть разом як стіна.

Україну не любити,може той хто тут не був,
Хто не бігав тут босоніж,не купався у ставку.
І куди б в цей час буремний не закинуло життя,
Все ж коріння батьківщини не можливо обірвать.

Моя дорога і єдина матусю,
Для тебе слова я складаю в цю пісню.
Ти ангел мій світлий, ти промінь ясний,
Твоя доброта — мов весняні сни.

Дитинство моє ти руками плекала,
Від болю, від горя завжди захищала.
У світі жорстокім, у темряві днів
Твій голос спокій мій у серці беріг.

Як часто без слів розуміла мене,
Як ніжно торкалась, знімала усе:
Тривоги, печалі, сумніви, страх…
Ти мудрість моя, ти мій світлий шлях.

Ти руки не шкодуєш, працюєш щодня,
Щоб дім наш був сповнений світлом й теплом.
Нехай же втома тебе не торкнеться,
Нехай в твоєму серці любов не минеться!

Хай доля тобі тільки щастя дарує,
Хай радість у кожному дні хай панує!
Нехай у очах твоїх світиться сміх,
Бо, мамо, для мене ти скарб найбільший із всіх!

Я вдячний за ласку, за мудрість твою,
За те, що в житті я любов цю несу.
Матусю, рідненька, прийми цей уклін,
Я твій, я назавжди, і ти в мене — дім.

Скільки я падав — та знову піднявся,
Скільки ламало — та все ж не зломався.
Рани глибокі, шрами в душі,
Та я не здаюся, хоч як не свищі.

Скільки ще вдарять, щоб знову спіткнувся?
Скільки ще бур, щоб назад повернувся?
Та я не той, хто від болю тікає,
Кожен мій шрам – то лиш сила палає.

Я упаду ще не раз, це я знаю,
Життя не дарує легких перспектив.
Та кожен мій крок – це нова моя зброя,
А кожен провал – це майбутній мій зліт!

Тож хай розбиває, хай буря ламає,
Хай вітер збиває мене до землі,
Та поки в очах моїх іскра палає,
Я буду вставати. Я буду іти!

Я впевнений, бо йду крізь бурі,
Бо не боюся впасти знов,
Бо у вогні, у дикій хурі
Знаходжу силу, а не кров.

Я впевнений, бо сам творю
Свій шлях, свої важкі дороги,
Бо знаю: страх лишить зорю
Там, де могла б горіти змога.

Бо кожен вибір – то не крок,
А шанс, що в серці проростає,
І навіть біль – не слід тривог,
А пам’ять, що мене тримає.

Я впевнений, бо знаю ціну
Свого падіння і вершин,
Бо крізь туман, крізь заметілі
Я йду вперед – і не один.

Я впевнений, бо йду крізь бурі,
Бо не боюся впасти знов,
Бо у вогні, у дикій хурі
Знаходжу силу, а не кров.

Я впевнений, бо сам творю
Свій шлях, свої важкі дороги,
Бо знаю: страх лишить зорю
Там, де могла б горіти змога.

Бо кожен вибір – то не крок,
А шанс, що в серці проростає,
І навіть біль – не слід тривог,
А пам’ять, що мене тримає.

Я впевнений, бо знаю ціну
Свого падіння і вершин,
Бо крізь туман, крізь заметілі
Я йду вперед – і не один.

Непотрібні батьку ми були,
Поки він молодим ходив.
А тепер старий – згадав про всіх,
Та хто ж назад поверне дні?

Мати вірила йому завжди,
Любила, берегла, чекала.
Та чи знала, що для нього
Ми – лиш тінь, що промайнула?..

Я доріс і сам збагнув:
Бачити нас він не хотів.
Бо якби у серці мав любов –
То знайшов би тисячу шляхів.

Мати й досі батька любить,
Хоч її любов він губить.
Ось такий він – чоловік,
Що життя розбив навік.

Діда з бабою любив,
Та до них не поспішав.
Зараз би обійняти їх,
Та вже пізно… Вже їх нема.

Тож якщо мрієш досягти –
Не марнуй, не відкладай.
Життя не дасть назад пройти,
Лише вперед… Лише тримай!