Земля прославлена віками,
Що весь час б’ється за свободу.
Попала в руки окупантів,
Що знищують її без зброї.

Народ ввели в таку оману,
Не розбереш тепер де правда.
Клянуться в вірності державі,
А от якій не допитатись.

Коли вже з’явиться в країні,
Хто землі ці всім серцем любить,
Що не продасть її за гроші,
Народу вірним стане другом.

Щоб наче Святослав Хоробрий,
Гнав каганат з Кабміну й Ради,
Які засіли там Ордою,
І тягнуть із людей останнє .

Щоб як Сірко із козаками,
Оберігав свої кордони.
Ім’я його боявся ворог,
Не йшов би з думкою лихою.

Весь час не може не щастити,
І прийде патріот з народу,
Та покладе кінець свавіллю,
Що створений рукою злою.

розсипані мрії в тумані
на міліметри ближче до неба
віднесені вітром бажання
тихо летять в загадкові місця
любові слова, що звучать, як молитва
вростають в чужі серця
теплі обійми в холодні дощі
лишаються прихистком
від негоди
від всіх буревіїв життя….

і щось в тобі змінилось
я й не помітив коли
ти раніше так не дивилась…
мені так лише снилось
і щось в тобі перемінилось
я так, ніби перетнув новий меридіан
і щось в тобі змінилось
що я й осягнути не міг
і дивний стан по тілу пробіг
і щось в тобі змінилось
і я поруч таким залишатись не зміг

Хтось шукає когось світами
Хтось когось про любов благає
Хтось в стражданні сенс життя має
Хтось без когось себе не уявляє
Хтось когось відкидає
Хтось спрагу в людині має
Хтось відчайдушно в пошуках ідеалів
Хтось нарешті втомився
Хтось світами світ в комусь шукає
А ти?
Ти набудься з собою
На всіх глибинах
Аби потім не тонути в чужих

На високій горі де гуляють вітри,
Стоїть капище сонячне світле.
Я туди піднімусь і дари принесу,
Хочу Рід і Богів пригостити.

Привітаюсь з Богами і шану віддам,
Хочу з вами сьогодні побути.
А у відповідь вітер обніме мене,
Це Стрибог протягнув мені руки.

Підійду до вогню,що горить тут весь час,
Сяду біля живого багаття,
Він родинним теплом обігріє мене,
Хай горять всі проблеми й нещастя .

Я не буду просити блага для себе,
Хочу просто поради спитати.
Як можливо в цей час об’єднати народ?
Щоб країну з біди врятувати.

Які треба такі підібрати слова?
Щоб з очей пелена поспадала.
Щоб згадали братерство між славних Родів,
А не лаялись хто більше правий.

Не прошу для себе безтурботне життя
Все пройду що на долю припало,
Краще ви захистіть дітлахів від біди,
Щоб продовжили Рід вони далі.

Слава Рідним Богам! Знаю чуєте ви.
Ви підказку дасте що робити.
Як забути нарешті про рабське ярмо,
Та по совісті в рівності жити .

Іди вперед і вір у свої мрії,
Не слухай тих хто каже зупинись
Твоє життя одне таке, єдине,
Ніхто не знає як його прожить.

Іди не бійся, будуть перешкоди
Тебе на міцність випробує світ
Так загартовують думки твої і серце
Щоб ти збагнув призначення свої.

Тільки вперед,назустріч дню новому
Не озирайся у минулий час,
Ти там вже був і виконав завдання
Тепер по переду уже новий етап.

Ти як і всі в житті робив помилки
Та не журись,що час не повернуть.
Як є бажання все змінить на краще
То виправ все в теперішнім часу.

Життя твоє і ти у нім господар
Все буде так,як забажаєш ти
Долай страхи і знищуй перепони,
Ти чарівник у світі мрій своїх.

минає час, що нам його все мало
і літа збігло трохи
ми жадібно ловили
у повітрі його подих
так, ніби мить, і воно зникне
ми в непорушній тиші
мрії вголос промовляли
бо нам все мало тиші
минає час…
і щось у нас минає
немає в тому нашої вини
ми так минуле відпускаєм
минає час…
минаєм ми
і немає в тім біди
нас там майбутнє
вже чекає

Ці люди не Боги, але мають силу,
З природою завжди в дуеті вони,
Мозолисті руки ,засмагле обличчя,
Прості хлібороби ви сонця сини.

Із ранку до ночі, працюють завзято,
Поля обробляють, співають пісні,
Зерном засівають, поорані землі,
Щоб гарні зростали лани золоті.

Ще в давні часи наші предки вважали,
Що хліб запашний, то основа життя,
Про нього співали і вірші складали,
Бо завжди був хліб усьому голова.

Ростити хліба, це велика робота,
Тут треба всю душу з любов’ю вложить.
І хлібом ділитись від щирого серця,
Бо це є нам дар від славетних Богів.

Дивитися страшно на землі спустілі,
І сльози зітре працьовита рука.
Ці землі які годували пів світу.
Тепер почорнілі у вирвах стоять.

Скінчиться війна,заховають всі зброю
Візьмуться ізнову ростити хліба,
Пекти паляниці рум’яні у печі.
Із хлібом і сіллю гостей зустрічать.

Життям ідеш— знаходиш,губиш,
Роки безжально час краде,
Лише себе одну не любиш,
Не люблять інші всі тебе.

Зітру образи, подолаю,
До неба руки простягну,
Благословіння упіймаю
Й далі з молитвою піду.

19.06.2024.

ти є
а в собі сумніваюсь
ти не зникаєш
а я по троху
твої очі до неба
я свої додолу
в твоїх перемішались
радість й печаль
я в своїх
не знаходжу нічого
ти є
думки твої тихі
здається, скоро
будуть кричати
а мої затихли
щось в цьому світі
зникає.. раптово чи вчасно
минає
когось більше немає
ти є…