На високій горі де гуляють вітри,
Стоїть капище сонячне світле.
Я туди піднімусь і дари принесу,
Хочу Рід і Богів пригостити.

Привітаюсь з Богами і шану віддам,
Хочу з вами сьогодні побути.
А у відповідь вітер обніме мене,
Це Стрибог протягнув мені руки.

Підійду до вогню,що горить тут весь час,
Сяду біля живого багаття,
Він родинним теплом обігріє мене,
Хай горять всі проблеми й нещастя .

Я не буду просити блага для себе,
Хочу просто поради спитати.
Як можливо в цей час об’єднати народ?
Щоб країну з біди врятувати.

Які треба такі підібрати слова?
Щоб з очей пелена поспадала.
Щоб згадали братерство між славних Родів,
А не лаялись хто більше правий.

Не прошу для себе безтурботне життя
Все пройду що на долю припало,
Краще ви захистіть дітлахів від біди,
Щоб продовжили Рід вони далі.

Слава Рідним Богам! Знаю чуєте ви.
Ви підказку дасте що робити.
Як забути нарешті про рабське ярмо,
Та по совісті в рівності жити .

Іди вперед і вір у свої мрії,
Не слухай тих хто каже зупинись
Твоє життя одне таке, єдине,
Ніхто не знає як його прожить.

Іди не бійся, будуть перешкоди
Тебе на міцність випробує світ
Так загартовують думки твої і серце
Щоб ти збагнув призначення свої.

Тільки вперед,назустріч дню новому
Не озирайся у минулий час,
Ти там вже був і виконав завдання
Тепер по переду уже новий етап.

Ти як і всі в житті робив помилки
Та не журись,що час не повернуть.
Як є бажання все змінить на краще
То виправ все в теперішнім часу.

Життя твоє і ти у нім господар
Все буде так,як забажаєш ти
Долай страхи і знищуй перепони,
Ти чарівник у світі мрій своїх.

минає час, що нам його все мало
і літа збігло трохи
ми жадібно ловили
у повітрі його подих
так, ніби мить, і воно зникне
ми в непорушній тиші
мрії вголос промовляли
бо нам все мало тиші
минає час…
і щось у нас минає
немає в тому нашої вини
ми так минуле відпускаєм
минає час…
минаєм ми
і немає в тім біди
нас там майбутнє
вже чекає

Ці люди не Боги, але мають силу,
З природою завжди в дуеті вони,
Мозолисті руки ,засмагле обличчя,
Прості хлібороби ви сонця сини.

Із ранку до ночі, працюють завзято,
Поля обробляють, співають пісні,
Зерном засівають, поорані землі,
Щоб гарні зростали лани золоті.

Ще в давні часи наші предки вважали,
Що хліб запашний, то основа життя,
Про нього співали і вірші складали,
Бо завжди був хліб усьому голова.

Ростити хліба, це велика робота,
Тут треба всю душу з любов’ю вложить.
І хлібом ділитись від щирого серця,
Бо це є нам дар від славетних Богів.

Дивитися страшно на землі спустілі,
І сльози зітре працьовита рука.
Ці землі які годували пів світу.
Тепер почорнілі у вирвах стоять.

Скінчиться війна,заховають всі зброю
Візьмуться ізнову ростити хліба,
Пекти паляниці рум’яні у печі.
Із хлібом і сіллю гостей зустрічать.

Життям ідеш— знаходиш,губиш,
Роки безжально час краде,
Лише себе одну не любиш,
Не люблять інші всі тебе.

Зітру образи, подолаю,
До неба руки простягну,
Благословіння упіймаю
Й далі з молитвою піду.

19.06.2024.

ти є
а в собі сумніваюсь
ти не зникаєш
а я по троху
твої очі до неба
я свої додолу
в твоїх перемішались
радість й печаль
я в своїх
не знаходжу нічого
ти є
думки твої тихі
здається, скоро
будуть кричати
а мої затихли
щось в цьому світі
зникає.. раптово чи вчасно
минає
когось більше немає
ти є…

Один хлопчина заблукав у лісі,
І до темна блукав по між дерев,
Вмирав від спраги, дуже хотів пити,
Втрачав надію про наступний день.

По між дерев ввижались темні тіні,
Сова кричить,холоне в жилах кров,
І темрява стоїть перед очима.
Про хижаків сповна страшних думок.

Згадав молитву з біблії до Бога,
Почав молитись, жалісно просить.
І в стороні почув він тихий голос,
” Кого ти звеш? Хазяїн тут один”.

Тут вийшов дід старий із бородою,
І запитав, чого ти так кричиш?
Та що ти робиш у моєму домі?
Без дозволу не можна тут ходить.

Хлопчина злякано дивився на старого
І запитав у діда хто він є?
Я Лісовик дід відповів сердито,
Оберігаю ліс від злих людей.

Якщо без зла прийшов до мого лісу,
Тоді будь гостем, тебе пригощу.
А якщо наміри,щоб нищити природу.
Вже звідси я тебе не відпущу.

Я просто йшов додому вашим лісом,
Збився з дороги і тепер я тут.
А злих думок не мав в жодному разі.
І дуже хочу я побачити сім’ю.

Той дід всміхнувся, хлопче тобі вірю,
Не бачу злості я в твоїх очах.
Я тебе виведу із лісу, ти не бійся,
Бо на добро я звик добром відповідать.

початок з нуля
наш почався із дна
ми впали туди
куди і словами
не сміли ходити
нам здалось, ми зникли
на тисячу літ
ми прожили кінець
аби знов до початку вернутись
початок з нуля
ми відштовхнулись від дна
ми були готові літати

Помінялося буття, що так змусило змінитись?
Люди роблять стільки зла, навіть страшно уявити.
Доброта риса слабких, тут агресія панує,
А не так як у вовків,сильний слабшого рятує.

Хочеш жити то мовчи, рот відкриєш як спитають.
Роблять з нас усіх рабів, найцінніше відбирають.
Конституцію уже,кожен пише як захоче.
Хоч би був один закон,що на користь для народу.

Вмієш красти “молодець”, буде все що забажаєш,
А захочеш чесно жить, миттю крила поламають.
Маєш ти за все платить,якщо хочеш існувати,
І країну боронить, бо тобі вона як мати.

Той хто владу скуштував, ті про неньку забувають.
Обіцянки що дали, з пам’яті людей стирають.
То вельможі,королі, як іще їх всіх назвати.
Що життям ніби у шахи, можуть партію зіграти.

Та як вміло хто б не грав,скільки гру не планувати.
Завжди знайдеться суперник, що зуміє переграти.
І настане той момент,що прикритися вже нічим.
Королю поставлять Мат і нарешті гра скінчиться.

я лишилась без пам’яті
про тебе
я лишилась твоїм відображенням
без зміни контурів
я лишилась без пам’яті
без натяку
лише старі фото…вони, як свідчення
що ти була
я лишилась без голосу…
так довго мовчати
я лишилась без дотику
так довго шукати
я гадала, що лишилась без тебе
і кожен раз так, ніби крила собі відтинала
нічия…моя боротьба…
я гадала, що лишилась без тебе
а я лишилась без віри
так довго…може, все час…
пробач
я маю тебе у словах, почутих ночами
почутих від тих, хто був з тобою
найближчим
я маю тебе у снах, там вимір один
маю тебе біля себе
маю тебе там, де пам’ять безсила