Я тебе бачу. Я тебе чую
Тебе помічаю
Голодний і спраглий
Трохи чужинець
Тобі би десь притулитись
Де дім колись був, там каміння
Лишилися стіни терпіння
Де дім колись був, там чорна земля
Лишився фундамент свободи
Я тебе бачу. Я тебе чую
Прокричав про абсурдність світу цього
Загубив календар. Перекреслив всі дні
Є довге “сьогодні”
А “потім ” заховав у кишеню…

а ти малюєш білим
іншу реальність
де більше вцілілих
де слів правдивих
більше у сто крат
людей, не онімілих
від болю і втрат
а ти малюєш білим
іншу епоху
під новим фокусом
сьогодні малюєш білим
а колір будеш давати потроху

Ніколи я не гнався за грошима,
Все що я мав, був радий і тому.
Не марив я і про мільйонні статки,
Хотів міцну і люблячу сім’ю.

Не хочу я маєтку на гектари,
Паркан високий,ніби у тюрмі.
Я хочу хатку і садок духмяний,
А в хаті затишок і повно теплоти.

Нема в бажаннях влади, ані слави,
Вони з’їдають людяність ущент.
Я хочу лиш поваги, щоб вітались,
А не бажали у прокльонах смерть.

Люблю країну щиро без сарказму,
Бажаю процвітання, всюди мир.
І щоб при владі став такий господар,
Який без вигоди,беріг її й цінив.

А ще бажаю дітям тільки щастя,
Щоб бачили проблеми незначні.
І з кожним днем ставали лиш мудріше,
Щоб краще мене виросли вони.

Широкий стіл, поряд стілець,
Стою навколішки, малюю,
Як завжди, в лівій олівець —
Батько лінійкою лупцює.

На праву руку перейшла,
Найкраще в класі малювала,
Хвалили й почерк… Вік жила,
Все ж ліву більше напрягала.

Така родилась і помру,
Бабуня геть була лівшою,
Тепер дефектом не назву,
Дуже соромилась малою.

03.06.2024.

В дитинстві брат
вчив малювати,
Любима справа то була,
Бабуня — хрестик вишивати,
Свій дар мені передала.

Ще научала жито жати,
У праву руку й серп взяла,
Привчала мама прибирати,
Всім помічницею була.

На ту слухняність
та старанність
Батько уваги не звертав,
Лиш на дорослу
милосердність —
Нездужав, косу в руки дав.

З дровами теж
навчив справлятись,
Шрам від серпа, сокири, вил…
Назад воліла б повертатись,
Гадаю, вистачило б сил.

Росою, вдосвіта косила,
З трав виганяла цвіркунів,
Вмивалась потом, все спішила,
Будильник на межі дзвенів.

Життя вертілось на два боки,
Та все змінилось, відійшло,
Нема з городом більш мороки —
Давно покинуте село.

01.06.2024.

Мене запитав син, чи також в дитинстві,
Мені не давали в комп’ютера грать?
Я лиш посміхнувся, поглянув на нього,
І так захотілось дитинство згадати.

Та як пояснити цьому поколінню,
Що ми не сиділи у день по хатах.
Не мали ми гаджетів, модних Айфонів,
Але мали друзів не на сторінках.

Ми з раннього ранку й до поки стемніє,
На вулиці грали, ганяли м’яча.
Купалися в річці, до лісу ходили,
Цей світ ми вивчали без Гугла порад.

Не мали комп’ютера і ноутбуків,
Не знали Макдональдс і суші смачні,
Ми їли черешні і яблука спілі,
А ще будували з гілля шалаші.

Проходять часи і прогрес не на місці,
І ігри інакші у наших дітей.
Я дякую син за твоє запитання,
Мене повернув ти в дитинство моє.

Народжений я на цих землях прекрасних,
Де свіже повітря з дитинства вдихав,
Свої перші кроки зробив на цих землях,
Всім серцем на віки її покохав.

Люблю свою землю за гарну природу,
За темні,багаті дарами ліси,
За ріки глибокі, за море і гори,
Ніде не зустрінеш такої краси

Народ працьовитий, і мова співоча,
Поля від колосся стоять золоті.
Я тут народився і тут я спочину,
Не зможу я жити на чужині.

Хоч зараз війна і народ душить влада,
Це все закінчиться,настане кінець.
Не може свавілля завжди панувати,
Колись у народу урветься терпець.

Судити когось не маю я права,
Хто землі й країну весь час продає,
Я знаю існує найвища управа.
Що судить на совість і грошей не бере.

Світло гасне в кожній хаті,
Настає вже темна ніч.
Тільки я не хочу спати,
Думки різні в голові.

Я лежу дивлюся в стелю,
І міркую як я жив.
Чи нікого не образив?
Скільки я добра зробив?

Що про мене скажуть діти,
Коли виростуть вони?
Чи виховував як треба?
Чи усіх теплом зігрів?

Сон не йде як не стараюсь,
Тихо встану, одягнусь,
І піду я прогуляюсь,
Під зірками я пройдусь.

Тиха вулиця зустріне,
Без машин і метушні.
Місяць вийшов із-за хмари,
Освітив все навкруги.

Сивий місяць і я сивий,
Не повернеш ті роки.
Коли юний і веселий,
По цих вулицях ходив.

От дивлюся вже світає,
Стріну ранню я зорю.
Сплять тумани над рікою,
Ранню тишу я люблю.

Щоб знайти в житті баланс,
І усе складалось,
Ти у себе зазирни,
Наведи порядок.

Зазирни і подивись скільки маєш бруду,
Що зібрав ти за роки,від лихого люду,
Тут і заздрість і гординя, мішана з брехнею,
А приходиш ти у світ з чистою душею.

Гарно гарно подивись,
По усім куточкам,
Скрізь ревізію зроби,
Викинь всю просрочку.

Сам у себе запитай,що тобі цінніше?
Чи життя, чи капітал, роби вибір швидше.
Бо з дитинства марив ти більше заробити.
Ну а далі час минув, і коли вже жити?

Заздрість із життя жени,
місця щоб не мала,
Все знаходиться в тобі,
Чого ти бажаєш.

Об’єднати у собі темряву і світло,
І любити кожну мить, щоб прожити гідно.
Ти ревізію роби сам собі частіше,
Заміняй старі думки на світогляд ширший.

Над вогнем поставлю і тепло відчую,
Полум’я немов гіпноз мене зачарує.
Тріск багаття заспокоїть,дим окута тіло,
Сила батюшки вогню дасть мені надію.

Попрошу спалити все,що мені мішало,
Що від заздрості у спину люди наказали.
Що шептали і робили темними ночами,
Все назад дим віднесе,що мені бажали.

Ще підкину дров в багаття,щоб було яскраво
І вогонь здіймався в небо ніби на Купала.
Та про захист попрошу для сім’ї своєї,
Щоб стіною із вогню захищав оселі.

Піднесу вогню дари , вкину у багаття,
Щоб прогнав він ворогів,що несуть нещастя,
Щоб горіло все у них,спокою не знали,
Жаркі іскри день і ніч очі випікали.

На останок попрошу вогняну стихію,
Зігрівала щоб серця,кожної людини,
Кожну душу очищала від усього злого,
І теплом добра й любові запалала знову.