Не велика різниця

У затінку під корчмою,
П’ють горілку кумів двоє,
По маленьку цмулять чарку,
І комфортно, і не жарко,
Аж тут раптом із-за рогу,
Гроб виносять на дорогу,
А за ним народу сила –
Проводжають до могили.
– Хто це, куме, Ви впізнали?
– Так! Це Федір Шестипалий,
Той, що жив, отам за яром,
Ох і ласий був котяра!
Пив як кінь, курив безбожно,
А жінок мав, другу кожну!
Але, бачиш, дострибався,
Хоч і крепкий, а зламався!..
Лиш хильнули дві чарчини,
Знов юрба за гробом плине,
Знов небіжчик у труні,
– Куме, Ви впізнали, ні?
– То це ж Федора сусід,
Олександр Семидід.
Був він праведний, як ангел,
На обійсті смикав штангу,
Не курив, не пив одвіку,
Чесним знався чоловіком,
І мав все життя жону,
Від весілля лиш одну.
– Тю, це ж треба, отакої!
Все життя прожив з одною!
І не пив, і не курив,
І залізо ворушив,
А різниці, по фіналу,
Лиш на пів години стало!..
Ну ж мо, куме, наливайте,
Час даремно не втрачайте!

За пів ціни

День осінній догоряє,
Пада сніг вже на поріг,
Весь кагал листа складає,
Комерсанту, зі своїх:
«Ми нещасні сірі миші,
Злидні подушили нас,
Є одна надія лише,
Благодійнику, на Вас!
Чи не міг би, пан торговець,
Бідним нам, подарувати,
Шість вагонів із вугіллям,
Безкоштовно, без оплати?»
«За даремно, я не можу,
(Бачать відповідь вони),
Але браттям допоможу,
Відпущу за пів ціни.»
Що ж, погодилась громада,
«Б’ють-тікай, дають-бери»,
І замовила зі складу,
Із шести вагонів, три…
Не отримавши оплати,
Ні замовлення на решту,
Бізнесмен той, правди ради,
Шле з питаннями депешу.
А кагал відповідає:
«Пан придумав щось, чи як?
І на думку нам спадає,
Що закритий вже контракт.
Ви нам як пропонували –
Шість вагонів – пів ціни,
З цього ми порахували,
Що за дарма буде три.
Їх отримали, всі повні,
Дуже вчасно, бо зима,
А на інших три, шановний,
В нас претензій геть нема!»

Три роки горя, сліз і крові,
Коли кінець ніхто не знає.
Країна рветься із неволі,
Народ надії не втрачає.

Змішались всі думки до купи,
Де правда,де брехня не ясно,
Все в що ми вірили спочатку,
Тепер уже не актуальне.

Немов у грі на виживання,
Одні тікають інші ловлять
І брат озлобився на брата,
Бо той у барі, той в окопі.

У військомати заганяють,
На ВЛК везуть в машині.
Але ж везуть не можновладців,
А тиж хто чесно гнули спини.

Одвічні лайки йдуть за мову,
Яка народ і розділила.
Ми всі із різних регіонів,
Але країна ми єдина.

Коли прийшли війська ворожі,
Тоді вся нація повстала.
За землі рідні і свободу,
Біда у мить всіх об’єднала.

А зараз чути “ухилянти”,
У СЗЧ пішов хлопчина,
Одразу їм клеймо злочинець,
А хто спитав , у чім причина?

Ну а причина не в військових,
І не в цивільному народі.
Вони всі люблять рідну неньку,
Своєю щирою любов’ю.

Причина десь в пітьмі сховалась,
І не показує обличчя,
Та намір злий на думці має,
Позбавить волі Українців.

Я не стала тобою, ти мною,
Не змінила різниця в роках,
У терпінні ішла, із журбою,
В невідомість вів мене шлях.

Протилежності доля з’єднала,
Помилилась, чи наспіх взяла,
Заманила, в покірність загнала,
Мої руки в твої віддала.

Не сіяло вже сонце для мене,
Не дзвенів більше в голосі сміх,
Потускніла трава, все зелене,
Тягарем сум у душу заліг.

Всі роки ті пройшли, відлетіли,
І сліда не лишилось від них,
Новим цвітом стежки забіліли,
Дні, неначе, у рамках нових.

09.01.2025.
Ганна Зубко

Піснями день
подобалось вітати,
Радіти цвітові
весняному в садах,
Усіх, усе любов’ю обіймати,
І небо, й хвилі в тихих берегах.

У душу смуток доля поселила,
Та закрутила буднями сім’ї,
Моя вся ніжність
в них осиротіла,
І всі роки посивіли мої.

Мороз по вікнах
погляд свій кидає,
Старанно віхола
стежини замела,
А старість згадує,
в минулому шукає
Ті почуття, мелодії, слова.

Знайшовши їх, сумуючи, радіє,
Та сподівань, надії в них нема,
Немов той день,
що заходом жевріє,
Всіма забута, кинута, одна.

03.01.2025.
Ганна Зубко

Написано на підставі
абсолютно реальних подій

Один мій знайомий
На каві гадав
З першого разу
Нічого не вийшло
Другий – нічого не дав
Він брав і кашу
Пробував на кефірі
Безрезультатно
Ніщо вже не діє
Чашка з-під кави
Стоїть на столі
А думка бентежно ширяє
Може – хто знає
Підкаже мені
Що би такого узяти
Аби достаменно
Майбутнє своє
Вгадати

Музика древніх народів
Звичайно що це цікаво
Послухати і подивитись
Як воно все звучало
Тисячі років
Пролетіло мабуть
А інструменти і музика
І тепер – звучать і живуть
Парубок на Ютубі
Такий молоденький
Паличками по струнах б’є
Швидку таку і бурхливу
Мелодію виграє
І звучитть все так
Гарно, ритмічно
Наче свіжа водичка
У поточку несеться
Веселкою віддає
А то полинуть звуки
Ніжно так сумно
І майже повільно
Як кожуть тепер
Медитативно
У титрах написано
То персидський сантур
Цікаво – а що воно є
Подивився уважно, послухав
Щось надто знайоме таке
Рядами натягнуті струни
Навперехрест по чотири
Щось і форма така
Наче на цьому сантурі
У сісідів недавно
На весіллі весело
Грали
О ! – то це ж наші
Цимбали

Мам, зізнаюсь, вже інша, не та,
Добротою що наскрізь світилась,
Мам, я гірша, цинічна і зла,
Навіть злом за зло розплатилась.

Зникла ніжність, мам, утекла,
На неправду я знов розгнівилась,
В мене злоба, мам, увійшла,
Я ж на світ не такою родилась.

Вас усіх, мам, люблю через раз,
А чи, може, зовсім розлюбила,
Бачу, мам, стіна поміж нас
І забрати її вже несила.

Жаль, мам, зник, усі почуття,
Я, неначе, переродилась,
Мам, скажи, де моя доброта? —
До ікон мати тихо молилась.

02.01.2025.
Ганна Зубко

Не на страви голодна, напої,
А голодна на ніжні слова,
Все просила колись їх у долі,
Обіцяла вона й не дала.

Між пісень так хотілось літати,
В справжній посмішці на устах,
Лише в сумі вдавалось співати,
Наодинці, у снах.

Подалася в жінки й посмутніла,
Закрутилась у буднях сім’ї,
В яких ніжність моя
все черствіла,
І роки всі сивіли мої.

Жаль себе,
тих років мені шкода,
Не дала їм того, що могла,
Уже старість,
де вільна, свобода,
Та голодна… на добрі слова.

Їх ніхто у мій бік не посіє,
Не чекаю, надії нема,
Потихеньку всередині тліє,
Вигорає душі доброта.

03.01.2025.
Ганна Зубко

“Мам, я відчуваю, що змінилась,
Мене дратує щось і злить”. —
Невміло дівчинка хрестилась
У цю важку для неї мить.

“Мам, я попрощалась
з добротою,
У чорний список занесла,
Та стала гордою і злою,
У егоїстку перейшла.

Мам, я усвідомила, спинилась,
І доброту свою знайшла,
Щоб тільки ти не засмутилась,
Мааам”… І покотилася сльоза.

З граніту мати посміхалась,
Мов дослухалася до слів,
Дочка в помилках зізнавалась,
Вслухався вітер, шелестів.

02.01.2025.
Ганна Зубко