Все не вірю, що я вже зима,
Все здається — далеке ще літо,
Їх не стало, років тих, нема,
До години, хвилини прожито.

Душа рветься до літа доріг,
В порошнечі, в’язкому болоті,
У хатину сільську — оберіг,
В щебіт ластівок, що на дроті.

До світанків всіх тих, вечорів,
В ті стежки споришеві у росах,
В мамин двір,
що весь мальвами цвів,
Де дитиною бігала боса.

Так, шкодую, що я вже зима,
Що не бути вже літом —
це знаю,
Доказ того — моя сивина,
Не соромлюсь яку, не ховаю.

28.08.2024.
Ганна Зубко

Все не вірю, що я вже зима,
Все здається — далеке ще літо,
Їх не стало, років тих, нема,
До години, хвилини прожито.

Душа рветься до літа доріг,
В порошнечі, в’язкому болоті,
У хатину сільську — оберіг,
В щебіт ластівок, що на дроті.

До світанків всіх тих, вечорів,
В ті стежки споришеві у росах,
В мамин двір,
що весь мальвами цьвів,
Де дитиною бігала боса.

Так, шкодую, що я вже зима,
Що не бути вже літом —
це знаю,
Доказ того — моя сивина,
Не соромлюсь яку, не ховаю.

28.08.2024.
Ганна Зубко

Прийди до мене, в сни мої,
Разом згадаємо пісні,
Сплетемо посмішки й думки
І заспіваєм залюбки.

Повернем спогади у сміх,
У твій, чарівніший, не гріх,
Поглянем в очі, як тоді,
Хоч не птахи, не солов’ї,
Та разом пісню заведем,
Від душ неспокій відведем.

Плеча торкнешся, я — руки,
На мить поринем в ті роки,
Прийди до мене, в сни мої,
Пусті без тебе і сумні.

Твій голос чути, справжній сміх,
Й у сні побачитись — не гріх,
Чи постарів уже, чи ні?
Яким ти явишся мені?

А я змінилася, не та,
Вся білосніжна голова,
Та ти прийди і упізнай,
Обов’язково завітай.

Пізнаєш миттю, час летить,
Душа надіється, щемить,
І заспіваєм, як колись.
Я не прощаюся, приснись.

28.11.2024.
Ганна Зубко

Так хочеться
повірити комусь,
Найближчим всім,
а чи, хоча б, одному,
Знов в пережитому
копатися берусь,
В несправедливому
і злому.

Тепер все ясно,
як у божий день,
Тоді ж було
неначе у тумані,
Зів’яла посмішка,
не стало і пісень,
Затиснула біда
в свої долоні.

Одна серед вовків,
довкола ліс,
Наче поглинув,
вибратись несила,
Високим дубом
біль мій зріс,
Образа мітку залишила.

10.11.2024.
Ганна Зубко

Завжди крізь мене ти дивився,
Немов в пусту, чужу стіну,
А як же тішився, гордився,
Придбавши молодість мою!

Сімейне рабство
в чверть століття —
Своє минуле так назву,
Розчарування і жахіття,
Не засумую, не сплакну.

01.11.2024.
Ганна Зубко

Завжди крізь мене ти дивився, Немов в пусту, чужу стіну,
А як же тішився, гордився,
Придбавши молодість мою!

Сімейне рабство
в чверть століття —
Своє минуле так назву,
Розчарування і жахіття,
Не засумую, не сплакну.

01.11.2024.
Ганна Зубко

Я сьогодні не сплю я сьогодні один
В голові народилось ще декілька рим
Я розсіююсь в собі немов сірий дим
А навколо війна без вагомих причин

Я ні в чому сьогодні собі не клянусь
Здалека на минулі роки озирнусь
Наодинці з собою в цю ніч залишаюсь
І у собі самому сьогодні покаюсь

Поруч вітер і ніч я сьогодні один
Залишаю на роздуми декілька рим
Я розсіююсь в собі немов сірий дим
А навколо війна без вагомих причин

Пам’ятаю, як зірка упала,
І бажання удвох загадали,
Те, чомусь, забобоном вважала,
Тому парою так і не стали.

Собі вибрав далеку дорогу,
А я тут, майже, поряд від дому,
До шкільного вдивляюсь
порогу,
Наче в класі ми ще випускному.

Тебе бачила, знову наснився,
Все русявий, а я все сивію,
Молодим, як тоді, залишився,
За обох нас живу і старію.

Ганна Зубко
13.10.2024.

Життя життя роки минають
У душах вогнища палають
У вирій мрії відлітають
Чорти чортами поганяють
Та вперто люди в життя грають
Життя на біс не проживемо
Завжди чогось чи когось ждемо
Життя реальність а не демо
Життя життя у ньому суть
Одні приходять інші йдуть
Одні над іншими панують
Ті змарнували ті цінують
Життя життя важкі уроки
В житті відміряно нам роки
Життя то святість і пороки
І так живем на зло вітрам
Хтось любить дім хтось любить храм
Роки шалено проминають
У вирій мрії відлітають
У душах вогнища палають
Чорти чортами поганяють…

А хмари дощ і сльози сіль
І радість мир – образа біль
Зима морози заметіль
І тільки щастя наша ціль

Душа то плаче то сміється
Ріка життя пливе і ллється
Відчуй свободу все минеться
Написане лиш не зітреться

Вдивлявшись в новий горизонт
У нові дні у майбуття
Ще непомітна залишилась
Вся простота цього життя

І ми на рівні відчуттів
Інстинктом мислення і слів
Не розміняли свої душі
На те що світ цей заповів