Дивися в небо і з Богами розмовляй,
Вони сім’я твоя,вони тебе почують.
І не жалійсь, не вчись у християн,
А йди вперед знай тебе підстрахують.

Ти не проси за тебе щось робить,
Роби все сам, проси лише підказки.
Бо на тебе завдання Рід поклав,
Ти маєш мудрість передать нащадкам.

Не бійся бути в вирії подій,
Жени думки що ти один зостався.
Бо коли вщухне буря навкруги,
Збагнеш що ти у ній загартувався.

Твої страхи зростають у тобі,
І от ти віриш в те чого немає.
В очах пітьма, в тумані всі думки,
Аж раптом диво темряву долає.

А диво це, твій Рід і всі Боги,
Що не залишать у біді онука.
Ти згадуй їх і прославляй завжди,
У миті радості і у життєвій скруті.

Блудив вітер спустілим двором,
По розбитій зимовій дорозі,
Йшла навспотички жінка
селом,
У сльозах, у риданнях, тривозі.

Гнало горе, кричала душа,
Задихалась, вогнем, мов,горіла,
Її син по дитині страждав,
Тяжка втрата його надломила.

Минув час, у роках відлетів,
“Він лікує”— всі матір втішали,
Залишився той біль, не зітлів,
Дві могили — глибокі дві рани.

Матір змучили горе, роки,
Її старість до ліжка прикута,
На могилах — дерева, квітки,
Німі погляди, слів позолота.

Тихий вітер, відлигло, вода
З-поміж снігу уже виступає,
Невесела погода, хмурна
В день лютневий назад повертає.

17.09.2024.

Не бійтеся проблем, бо це наші уроки
Їх Всесвіт нам дає аби зміцнити дух.
Здолавши перешкоду,здобувши перемогу
Тоді лише збагнеш яка проблеми суть.

Не бійтесь відчуття коли тобі самотньо
Це відпочинку час, в собі навести лад.
Бо тільки сам на сам думки стають прозорі
І в тиші зможеш ти з душею розмовлять.

Ніколи не женись за тим хто йде від тебе
Бо виконав уже він місії свою.
Не гнівайся на світ що він розвів дороги.
Ти маєш далі сам продовжувати гру.

А Всесвіт знає все, що краще і як треба.
Якщо добро робив отримаєш дари.
А як лихе творив все руйнував довкола
Так Всесвіт покарає, відчуєш на собі.

А Всесвіт бачить все, нічого не сховаєш
По совісті живи,впусти у себе світ.
І через якийсь час всміхнешся на одинці
Коли збагнеш нарешті весь Всесвіт у тобі.

світ придумали не ми
ми прийшли
вчасно
нам не світили вогні
ми не чули аплодисментів
ми пробились
крізь загрубілі шари
ми стали на своє місце
світ придумали не ми
ми навіть не були свідками
ми спромоглись в ньому не зникнути
світ придумали не ми
ми точно придумали б інший…

“Ви занадто вже правильна та
Не діліться з всіма добротою”—
Щиро радила сирота,
І слова ті назавжди зі мною.

Тої дівчини добра душа
В інший світ вже давно
відлетіла,
Залишились крилаті слова,
Недоступна далека могила.

03.09.2024.

Вже давно всі згоріли мости,
В різний берег нас хвилі
віднесли,
Говорив-обіцяв гарно ти,
Слова в пам’яті досі, не скресли

Більш не вірю в чиюсь доброту,
Руки небу тепер простягаю,
За наївність, ще ту, молоду,
Довгі роки себе попрікаю.

Протекла вже давно та вода,
Заніміло, мов, серце, не плаче,
Забігала у двір мій біда,
І проскочила мимо удача.

02.09.2024.

Сивина пролягла до чола,
Розтривожилось серце,
забилось,
Значить, старість дорогу
знайшла,
У мій двір їй ворота відкрились.

Не прогоню, пора їй зайти,
Хоча лячно, та мушу змиритись,
Не змінити ніщо, не втекти,
Не зависнути в часі, спинитись.

28.08.2024.

Сьогодні будеш правдою
В центрі, попідтинню
Де двері зачинені
Де лише стіни
Там, де руїни
Сумом на обличчі
Чи втіхою на вустах
Будеш полегшенням чи бажаним звільненням
Сьогодні будеш правдою
Для когось колючим терням
Для когось солодким медом
Оголеним нервом, тонкою струною
Сіллю на незагоєну рану
Бальзамом на змучене тіло
І втомлену душу
Сьогодні будеш правдою
Слово за словом
З мовчання у голос
Білою, чорною
Будеш основним текстом, жирним шрифтом
На нових сторінках
Будеш епіграфом до вже придуманих розділів
Сьогодні будеш правдою
Вчасною чи запізнілою
Будеш прозорою і невідворотною
Першою і не останньою
Приший собі її близько до серця
Буде тобі мірилом справжності

літо розтікається краплями
стікає густими фарбами
літо снує собі павутиння
зніми ще декілька кадрів
з відміткою “Серпень”
літо то бродить, то ллється потоком
гарячково тебе обіймає
накинь собі білу сорочку
літо все ще розпікає землю
ховай свої босі ноги
літо лишається спогадом
з кожного міста
світлинами з дому
літо розливається піснею
один куплет і завершення…

Наївність пішла,
довіра десь зникла,
Уже в окулярів
рожевість зійшла,
Сама із собою,
у спокої, звикла,
Начебто одяг
новий одягла.

Чола, мов, торкнулися
ангела крила,
Став погляд чіткіший
і думка ясна,
Свою, хоч і пізно,
мудрість зустріла,
У пору зимову
прийшла до вікна.

25.08.2024.