Стіл накритий серед хати,
Сміх гучний лунає,
Це зібралась вся родина
Свято відмічає.

За столом сидять усі покоління Роду,
З’їхалися звідусіль навіть з закордону.
Йдуть розмови за життя, тепла атмосфера,
Тут любов в усіх очах,посмішки веселі.

Рід великий і міцний,
Ось що значить щастя.
Де підтримка і любов,
А не зло і заздрість.

Тут політики нема,що ненависть сіє,
Не доказує ніхто хто що краще вміє.
Лиш єдиний дух сім’ї, взаємоповага,
Старші головні завжди, предкам честь і шана.

Бо із Ірію вони дивляться за нами,
І турбуються коли Рід живе в розладі.
Сила Роду в кожнім є вмійте відчувати,
Кращий захист при житті який можна мати.

Йшла похилена старість,
зітхала,
Притомилась, на лавочку сіла,
Свою молодість враз пригадала,
Адже поряд чиясь гомоніла.

Розвівав вітер коси роками,
Ішла молодість, бігла, спішила,
Тепер блудить у снах берегами,
І ще в пам’яті слід залишила.

Пішла молодість, відгостювала,
Лише згадку про себе лишила,
В вікна старість,ішла,поглядала,
Несподівано двері відкрила.

Зупинилась навпроти, в порозі,
По ногах сквозняком, наче,віє…
Снами бігають ноги ще босі,
Не спішить ніде старість,
не вміє.

17.08.2024.

Всі носять маски так вже повелося,
Справжні емоції давно ховає грим.
І мертва посмішка яка мозолить очі,
Ну а за нею зло й лихі думки.

На кожен день є в гардеробі маска,
Яка прикриє всі недоліки людські.
Під нею сховані страхи и гіркі образи,
А в масці радість для показу всім.

Шкода що маску важко розпізнати,
Вона один в один оригінал.
Та коли вийде маску ту зірвати,
Не хочеш вірити тоді своїм очам.

Вдягнувши маску в вірності клянуться,
Прикривши зради і усю брехню.
А в іншій хочуть бути без корисні,
Хоч мріють мати вигоду свою.

Приходить час і всі злітають маски,
Бо кожна п’єса має епілог.
І от стоїш в кінці життя без маски,
Нема овацій і глядач не той.

Нове місто зустрічає обіймами
Майбутнє видніється на горизонті
Протерті валізи всіх тягарів лишаються
на узбіччі
Відверті погляди зустрічаються з посмішкою
Випадкові дотики – без сум’яття й обурення
Відчуття нагадують пахощі, що сміливо просяться в танець, де грає симфонія
Тонкі пальці в нотатках набирають
вірші – повільно, думки не тікають
Всі роздоріжжя не мають присмаку вибору
В обіймах нового міста
Так ніби зорі сяють яскравіше
Дай мені пензлик й палітру
Я намалюю тебе у вікнах тимчасового дому
Де в тиші чутно твої легкі кроки
Де чутно справжню тебе…

Ти можеш без фільтрів
Я не прошу на світло
Всі приховані кадри
Лише трохи…більше правди
Не для екранів, не для спалахів
Для своїх питань, пауз і відповідей
Ти можеш без фільтрів
з собою
Ти можеш без фону і супроводу
Лишайся по центру, зі своїм голосом
Ти можеш ніжніше
Для болю знайдуться інші
А ти до себе ніжніше
Ти можеш ближче
Камінь за каменем – фортеця збудована
Давай тепер сходи
Відміряю кроками
Ти можеш брати по краплі, долонями
пригорщами
до краплі, до дна
досхочу
Ти можеш вільніше
Метушні повсюди, в поспіху люди
А ти собі вільніше
Ти можеш на світлі без фільтрів
І в темряві без брехні
Ти можеш…тебе такою
вже бачив
І то було не в сні

Що за небо таке синє ,наче чисте,
Що за сонце таке яскраве , неначе гаряче.
Що за день такий чудовий , як радісна пісня,
Що за люди мої рідні , так весело сміються , наче кролики веселі.
Вони , небайдужі , як герої , хвилюються за мене,
Як , коти турбуються за своїх, наче рідних .
Вони , як кролики , весело говорять ,
Як веселка , настрій підіймають .

І так радіють, як від щирого серця,
Бажають миру та добра.
І веселяться , як від радісного дива ,
І цінять , як близьких своїх.
Бачу їх на вулиці , немов як бджоли літають,
І не соромлюсь перед ними , як мила собачка.
Бо вони , моя надія , як пліч-о-пліч,
Наша щира дружба , як природа з красою.

Музика дружби , це наче дивне щастя,
Мелодія душі , як на рідній мові.
Природна дружба , як символ любові,
Віра та надія , символи великої поваги.
Дружня атмосфера , це наче сильний дух,
Як символ єдності , наче героїзм .
Дружба , наче позитив , велика цінність ,
Культура , сильної душі.

І памʼятайте , справжня дружба- це найвища ціна,
Як від щедрості до життя, вона процвітає.
Справжні друзі , вони як ангели , нікого не зрадять,
Вони , як охоронці , можуть допомогти.
Як сильні люди , як рідні брати,
Вони будуть цінувати .
Отже треба , як неначе пташки , голосно кричати:
«Дружбу ніколи не розлити водою»!

Як , памʼятаю , що світ такий сумний,
Як , сльози з-під очей ллються із ведра.
Що , як радісного сонечка , раніше не було,
І злі люди ходять ,як гнів у небесах.

Але , колись , як життя зміниться,
І , як рибки , всі встигнуть посміхатися.
Як закінчуються війни ,
Як зникнуть катастрофи.

Як сонечко , весело радіти буде,
Як діти золоті , будуть гратись з друзями своїми.
Як батьки , немов душею , будуть любити нас,
Як воїни наші, будуть жити, а не вмирати.

Памʼятайте , люди дорогі,
Що , можна все змінити.
І коли , цей світ , як веселка , зміниться найкраще,
І все тоді , буде , як в раю ,добре.

І тоді , можна посміхатися гарніше,
І не думати ні про що.
І світ , неначе так говорить:
«Добрим жити на цьому світі веселіше».

Що робити?

– Ти пам’ятаєш, Соня, як колись давненько,
Ми замінили у вітальні гарнітур.
Тому, що наш сусід, отой Петренко,
Новими меблями хвалився «чересчур».
А потім ми з тобою на стіну придбали плазму,
Бо він уже купив собі таку.
За тим, стиснувши щелепи до спазму,
Збирали гроші на автівку, на нову.
Та зараз він спромігся вже таке вчудити,
Не знаю навіть, що мені тепер робити.
– А що, він знову замінив собі машину?
– Ні, Соня, він замінив собі дружину…

Генетика

В консерваторії, на місце, на вакантне,
Триває конкурс, скоро вже фінал,
У лідерах мужчина імпозантний,
Який зачарував своєю грою зал.
Слух абсолютний, техніка захмарна,
А інструментом володіє , як Орфей!
Експресія і стиль, подача звуку бездоганна,
Ну як не взяти, видно ж – корифей!
Прийшов у кадри, документи оформляти:
– Скажіть, люб’язний друже, прізвище своє.
– Петренко. – Петренко?! Ну, а як вас звати?
Бо, те що я почув, нічого не пояснює!
– Микола – я. Чому ви, пане, здивувались?
– Микола?! А батька, як, шановний музиканте?
– Папашу, Моїсеєм мого звали.
– От, як бувають глибоко приховані таланти!

В школі

Вчитель задає питаня,
В школі на уроці.
Це питання не просте,
Для дівчат і хлопців:
– Картоплин у вас п’ять штук,
А людей – чотири.
Їх потрібно розділити,
Що би всі поїли.
Петю, чи ти скажеш нам,
Рішення задачі?
– Я не знаю. – От біда!
Знов спіткав невдачу!
А Оленка? Може ти,
Вже розгадку знаєш?
– В мене рішення нема.
– Прикро, двійку маєш.
Ну, Абрамчик, ти скажи,
Як їх розділити?
– Треба з тих от картоплин,
Їм пюре зварити.