покажу́ тобі світ
з вершин і небосхилів
бачити будеш
як місця багато для тебе
покажу́ тебе світові
як таємне найближчим показують
покажу́ світ в тобі
як картину мальовану
де обірвані лінії
де переплети й продовження
де шар за шаром
досвід залишив сліди
покажу́ світ в тобі
де центром свобода позначена…

Так у нас війна і вам цього
не зрозуміти.
Так у нас війна; а ми
питаємося жити.
Так у нас війна,
а ми питаємось радіти.
І нових діток в Україні народити.
Так у нас війна і сердце
від болю плаче.
Так у нас війна і кожний день
прожитий, це нагорода,
подарена від Бога.
Так у нас війна і вам цього
НЕ ЗРОЗУМІТИ.

Витримати баланс,
рими, сенсу, метафор.
Додати бас.
Ти знову життя “коментатор”

Утримати рівновагу,
між почуттями, емоціями, думками.
Розчинити повагу.
Ти заблукав полями.

Створений тобою світ, найкращий,
Заздрість, на це, свою маю.
Позабувши про все,
я його з собою забираю

Я не святий і бути ним не хочу,
Творив я різне у своїм житті.
Був юнаком гуляв і пив до схочу,
І нерви витріпав батькам напевно всі.

Я не задумувавсь про те що буде далі,
Жив одним днем ,веселі ті роки.
Знаходив друзів і втрачав кохання,
Та й друзями нажаль були не всі.

Старався всім завжди в пригоді стати,
І без користі просто по людськи.
А сам коли в халепи попадав я,
Лиш одиниці йшли допомогти.

В кохання вірю, хоч були і зради,
Не пробачав,та й злості не тримав.
Покаже час хто залишився правий,
А я до щастя далі шлях тримав.

Я не жалівсь ніколи на проблеми,
Свій шлях тернистий маю сам пройти.
І подолати сам страхи і слабкість,
Які мені прописані в житті.

Моя родина,це оазис щастя,
Кохана жінка, діти золоті.
Їхні слова дають мені натхнення,
Ставати краще у цьому житті.

Не ношу я хреста, не молюсь на ікону,
Та до церкви не маю бажання ходить.
Не вітайте мене із святами своїми,
І малого мене не просив я хрестить.

Скільки б ви не казали мені про Ісуса,
Все ж рідніші мені Род, Перун і Сварог
Кожен віру свою вибирає по серцю,
Кому рабство як мед, хто свободу знайшов.

Не читав я завіт і молитви у книзі,
Звик з Богами на рівних розмову вести.
Кожен має свій шлях і дороги ті різні,
Хто стоять на колінах,хто у небо глядіть.

Я і в думках не мав ображать вашу віру,
Лиш поваги до віри своєї прошу.
Не примушуйте вірить в єдиного Бога,
Ви насильно принесли релігію цю.

Вам сказали про гріх і як його скупити,
Мене просто учили по совісті жить.
Ви релігію вашу із кров’ю змішали,
І не треба тепер про любов говорить.

не забереш моє Світло
не віддам
не продам
не маєш такої запла́ти
не вкрадеш моє Світло
бо в твоїх погасне руках
не тягнись до Світла мого́
обпече
бійся Світла мого́
твою темряву наскрізь проб’є

Вона мовчала, говорив лиш погляд.
Лиш погляд втомлених,невиспаних очей.
Життя для неї лише сумний спогад,
Немов двобій двух схрещених мечей.

Вона ховала сльози у подушку,
Зжимала тихо пальці у кулак.
Неможна розказать про це подружкам,
Але терпіти вже вона мастак.

Приховуючи біль,сміятись тихо,
Тремтячих рухів заховати суть.
За що дісталось саме їй це лихо?
І сил немає в цьому світі буть.

Утома її крутись і ламає,
Вона не може нікуди втекти.
І завтра її краще не чекає,
І сили вистачає лиш лягти.

У сідлі кінь, де вітер віє,
По дорозі до нагороди моєї,
Шлях тернистий, але не боюсь,
Бо серце моє відвагою повніє.

У дитинстві веселі дні літали,
З книжками й іграшками дружив,
Учасником був у кожній грі,
І своїм талантом вражав.

У підлітковому віці знання шукав,
На олімпіадах перемогу здобував,
Лаври слави на голові вінчали,
Та й відверто до цілі підходив.

Ліцей успішно закінчивши,
До університету вступивши,
Знанням й мудрістю жадаючи сягнути,
Свою мрію в життя втіливши.

І ось я на вершині успіху,
За своїм бажанням йдучи,
Нагороду свою отримав,
Усі труднощі перемігши.

Бо лише віра в себе й мета,
І наполегливість без меж,
Ведуть до нагороди блага,
Які відкривають новий світ.

Так нехай життя кожного
Буде як нагорода,
Де кожен крок до цілі веде,
І доля вірними стежками веде.

Як добре бути вітром
Тихим, спонтанним
Когось колисати в обіймах
Сильним, а часом таким недоречним
І трохи грізним
Як добре бути потрібним
Як добре бути небом
Глибоким, різним
Тим, що не зникне
Тим, до кого погляди
Тим, до кого слова
Як добре бути потрібним
Як добре бути весною
Чуттєвою, ніжною
А часом трохи мінливою
Тою, на кого чекають
Як добре бути
Потрібним…

Обережно змахну я сльози
із обличчя потрібні сили,
Вдих і видих я буду поруч, заспокою,стримався милий.
Я тримаю тебе за руку,
Я співаю тобі якщо треба,
Не кричи не роби мені муку,
Посміхнись, знаю важко та треба.
Заспокоюсь, не панікую і тримаюсь.
Я так втомилась, день за днем
Я тебе лікую, де ж одужання забарилось?
Хто б сказав скільки сил й наснаги
Треба нам щоб усе здолати.
Поважайте будьласка люди
Всіх жінок, що ім’я їм – Мати