Ти Людина! І це є найвище звання,
Що дається як в світ цей прийшли.
І завдання твоє,через довгі роки,
Це звання крізь життя пронести.

Пам’ятай про батьків,їхній вік поважай,
Бо це Рід твій, коріння твоє.
Як казали волхви у славетні часи,
“Із коріння росте деревце”.

Не біжи за грошми,бідним руку давай,
Бо не знаєш що буде з тобою.
Зараз ти на коні,завтра вже на землі,
Доля так може грати з тобою.

Тіло теж не трави, ясний розум щоб був,
Бо здоровий дух в сильному тілі.
І щоб Рід твій і далі міцнів, процвітав,
Треба щоб були гени міцними .

Залишайся Людиною,ціле життя,
Ти тримай в голові це як мантру,
Не важливо який заклад ти закінчив,
“Виховання”,Найвище навчання.

Ви зла і втомлена людина,
Яку гнітить і хилить тінь.
Яку болить бита країна
Що не встала іще з колін.
А ваш язик обпух з роботи
Бо все ля-ля-ля-ля-ля-ля.
У кого є які турботи,
Чия ота,чи ця земля.
Кому співати і служити,
Кому молитись,кому ні.
А кому жити,чи не жити
Ви теж рішаєте самі.
Ви злі бо злими вас зробили.
І темні сили вас взяли,
Вони вам душу полонили
і розум ваш відібрали.

Ви зла і втомлена людина,
Яку гнітить і хилить тінь.
Яку болить бита країна
Що не встала іще з колін.
А ваш язик обпух з роботи
Бо все ля-ля-ля-ля-ля-ля.
У кого є які турботи,
Чия ота,чи ця земля.
Кому співати і служити,
Кому молитись,кому ні.
А кому жити,чи не жити
Ви теж рішаєте самі.
Ви злі бо злими вас зробили.
І темні сили вас взяли,
Вони вам душу полонили
і розум ваш відібрали.

Вже підходить тихий вечір
Над селом, над містом.
І на небі запалали зірочки
Мов іскри.

Не квапливо із за хмари
Вийшов красень місяць.
Світло він дарує людям
Шлях додому світить.

Все стихає і сіріє,
Сонце вже сідає.
І тепер богиня ночі,
Спати люд вкладає.

Чур оселі береже,
теплом зігріває,
Лада стежить за дітьми,
Гарних снів бажає.

А із неба пильно стежать,
Перун із Сварогом.
Щоб ніякий лютий ворог,
Не створив лихого.

Щоб під захистом Богів,
До зорі ясної,
Тихо спали їх онуки
І знімали втому.

Скам’янілі серця і ненависть в очах,
Люди стали немов одержимі.
Кожен хоче свою правоту доказать,
А про єдність забули понині.

Вже повага до старших тепер не в ціні
Про традиції Роду забули.
Молодь мудрість тепер з інтернету бере
Не цікаво навчання бабусі.

За комп’ютером хочуть усі працювать
В кабінеті у кріслі сидіти.
А земля заростає густим бур’яном,
Можна ж все закордоном купити.

Допомога в біді,стало також табу,
Діє принцип “моя хата з краю”.
Де ж поділися ті без корисні часи,
Коли люди ділилися останнім.

Охололи серця,заздрість гасить усе,
Чути докори, сварки,образи.
Час прокинутись люди, і іскру знайти
Щоб любов’ю серця запалали.

Я сам виріс в селі й пам’ятаю,
Як у них ще кипіло життя.
Коли ще до схід сонця доярки
Йшли на ферми надої збирать.

Як весь день за селом біля лісу,
Мов жуки там гули трактори.
А під вечір з далекого лугу,
корів стадо женуть пастухи.

Пам’ятаю на лавках бабусі,
Про новини розмови ведуть.
Також стежать як хлопці й дівчата,
Танцювати до клубу ідуть.

Те життя було тихе,спокійне,
І ніхто уявити не міг.
Звідки знайдуться у світі вандали,
Що захочуть село розвалить.

Тепер з ферм залишились руїни,
Ніби їх розбомбили в війну.
І поля поросли бур’янами ,
Де колосся росло ячменю.

І по вулицях вітер гуляє,
Де колись було чуть сміх дітей.
Через двір покосились хатини,
Що без вікон стоять, без дверей.

Та я вірю що села відродять,
Бо село це країни душа.
Тут з дитинства навчають любити,
Землю, працю ,і свій рідний край.

Маленька хатина стоїть біля лісу,
На самій околиці бабця живе.
Ту бабцю в селі називають всі “відьма”,
Ім’ям її завжди лякають дітей.

У тої бабусі і справді є сила,
Вона їй по Роду як дар перейшла.
Та злого нікому вона не робила,
Для доброї справи дани їй знання.

Вона лікувала від ока лихого,
Від різних хвороб,коли люди клянуть,
З дитини переляк знімала словами,
У кожній стихії вона бачила суть.

Боялись бабусю,але й поважали,
До неї ішли,щоб пораду дала,
За працю свою вона гроші не брала
Подяка, найкраща відплата була.

Хоч церква казала,що бабця та грішна
Вона не зважала на їхні слова.
І допомагала усім хто попросить,
Бо поміч другим, це завдання життя.

Життя дається лише раз,
На друге не надійся.
І не марнуй свій цінний час,
Над долею не смійся.

Живи, мандруй, твори та мрій,
Коханням упивайся,
Ніколи не втрачай надій,
Без бою не здавайся.

Подумай, перш ніж щось сказати,
Подумай ліпше двічі,
Навчись емоції тримати,
Хоча вони так кличуть.

Вдихай усе, що день дає,
Бери усе й від ночі,
Життя твоє! Лише твоє!
Живи його як схочеш.

Як можна жити без добра?
Звичайно, можна, а чи варто?
Нам всім задуматись пора:
Життя – не гра у карти.

Хтось скаже, що не ті часи,
Коли добро перемагає,
А от повненький гаманець
Велику силу має.

Нахабство, жо́рсткість, борзота –
от які риси актуальні.
Кому потрібна доброта?
Подумайте реально!

Хто має силу, той живе
І править світом величаво,
А доброта кудись пливе
До незнайомої держави.

Та на мені стоїть тавро,
Яке не зможу десь подіти.
В душі моїй живе добро.
По-іншому не можу жити.

Сльози Матері різні бувають,
Ці емоції щирі завжди.
Мати плаче очима і серцем,
Сльози йдуть із самої душі.

Коли в гості приїхав до мами,
Сльози радості в її очах.
На подвір’ї старенька зустріне,
І обніме велике дитя.

Коли горе приходить в родину,
Похоронку приносять у дім.
Гіркі сльози течуть по обличчю,
І не милий уже білий світ.

Так як мати, ніхто нас не любить,
Завжди щастя бажає,добра.
А сама промовчить про недуги,
Все в собі завжди носить вона .

Ну а далі вона ще й бабуся,
За онуків вже плаче душа.
Щоб вони не хворіли ніколи,
І в житті їх було все гаразд.

Сльози Матері, роси ранкові,
Що зникають у сонячні дні.
Коли поряд велика родина,
Радість це,що не має ціни.