Там холоднеча, там пітьма…
За плечі страх хапає…
Стіна висока…вздовж стіна…
В ній виходу немає…

Час зупинився, час застиг…
Глибока німа тиша…
І відчуття — мов серед криг…
Нарешті сон полишив!

13.03.2024.

Не чулося у мові каяття,
Не було сліз там, а ні болю,
Всі стерлися у порох почуття,
З’явилась прірва зі скалою.

Не воскресить час, не верне,
Вихром розвіє порошнечу,
У гіркоті своїй впаде
Сльоза в душевну порожнечу.

У вічних книгах поезії, серцям живуть слова,
Про батьківську любов, дивну, ніжну, мудру,
Тут доля звідси в’яже свій віршований ряд,
Щоб в серцях кожної душі затулилась радість і гадка.

Материнське серце, як весняний дзвін,
Ллє ніжну любов, безмежну, як океан,
У її очах – вогник надії і тепло,
У долонях її – щастя та добро.

Батьківська рука, як стовбур дуба сильна,
Оберігає від бурі і життєвих хвиль.
Його слово – мудрість, в серці вічне світло,
Він завжди поруч, коли важко йти в нічної густо.

Значення батьків у житті кожної людини –
Це як свічка від темряви, як крила від хмарини.
Вони – опора, надія, у життєвій сцені актори,
Що ткуть мрії й сподівання в крилах щоденних заторів.

І хоч життя неминуче, мов ріка, плине,
Ми завжди пам’ятатимем вдячність і красу
Батьківської любові, що мов свічка горить,
І освітлює шлях нашого життя, дорогу дивну й чарівну.

У долині та в горах, на морі й на землі,
Душа моя лине, як птах у небеса ввімкнена.
Захоплена розмаєм землі і неба вгорі,
Вона співає пісню вільну, як вітер гуде.

У кожному листочку, у кожній квітці дім,
У кожному мрійливому промені світла,
Душа моя відчуває той безмежний спів,
І відгукується від кожного серця, що живе.

Вона співає про кохання, про втрачені сни,
Про радість і горе, про все, що минає вгорі.
Її голос лунає, як ріка безкінечна,
І в кожній ноті відчувається неповторна вечірня.

О, душе моя, яка ти велика і могутня,
Співай же далі, не зупиняйся ні на хвилину!
Твоя музика лікує, освіжає й відновлює,
І в серцях людських завжди надію пробуджує.

Запрошую вас до мого дому,
Де добро й милосердя цвітуть,
Ріки водою щедрою ллють,
Щасливість в серця вітер водять.

В цій поемі добрі справи світять,
Як зорі, ясно ніч освітять,
Людським серцям радість дарують,
З теплом ласкавості обіймають.

Серцям світять, як свічки ночі,
Добрі справи, наче весняні квіти,
Щоб добро рікою плило,
В глибини душі, тепло струвало.

Тайна добрих справ у взаємності,
Давати й брати, це їх суть,
Радість у дії відчувати,
Світлом щасливим серця освічати.

Життя – це кожна мить, кожен вдих,
Добрі справи – це кожен крок,
Зерно добра вкладене в груди,
Росте вічно, як квітка в саду.

Нехай ця поема буде літерою,
До добра, мудрості, світла,
І з надією в серцях глибоких,
Ми долю доброю ткали й ткали.

Марійка, внученька, Марія,
Сьогодні День твій — вісім літ!
Рости здорова, мудра, щира,
І хай щастить, ніяких бід!

Подумки гладжу рученята,
Твої кучерики малі,
Цілую в щічку — твоя дата,
Мрію побачити у сні.

Прийдеш до мене, в Україну,
Коли зупинемо війну,
Я дуже радо тебе стріну,
Ніжно обійму, пригорну.

Марічка, Мрієчка, Марія,
Молодша внученька моя,
Як ти зростала — не гляділа,
Моя і відстані вина.

Роки ідуть, я все старію,
Виную долю та не злюсь,
Чекаю внучку, в Україну
Щоб відпустила Білорусь.

02.04.2023.

Молодість поряд — веселіше,
І час без смутку пробіга,
Була б в гостях в мене частіше
Внученька Оля-Оленя.

Колись гарненьке Оленятко,
Дуже рухливе внученя,
Маленька дівчинка-зернятко,
Тепер доросле Оленя.

Вона росла і розцвітала,
Гарніла просто на очах,
Граційно, гордо вже ступала
В довгих, заплетених косах.

Ольга-княжна —
брови, мов стріли,
В’ється за спиною коса,
І карі очі — світлі, милі,
Чорнява дівчина-краса!

Дай, Боже, щастя цій дитині!
Час, не погань її красу!
Вже не звивається по спині,
На жаль, підрізала косу.

Красу природа дарувала,
Так бережи її, шануй! —
Радила мудрість, докоряла,
Внучка, почуй її, почуй.

23.04.2023.

В руки я взяла гітару
і зіграла для душі.
Поки є хвилина до роботи, встигну я.
Та не щулась та хвилина як година ціла пролетіла.
І спізнилась на роботу.
Ох, дарма, що не субота.Як говорить приказка одна:
,, Хто на працю хрін ложив той до пенсії дожив.”

Коли прийде той час і покину я тіло,
До Морени у гості піду через міст.
Я не хочу щоб тіло в землі закопали,
На великім багатті, на попіл спаліть.

Потім попіл зберіть і розвійте над полем,
Щоб як вітер залишилась вільна душа
А не гнити в труні,під сирою землею
Хочу сонце я бачить і зірки рахувать.

Я не хочу хреста, фото й дату з граніту,
Хочу в пам’яті рідних своє місце знайти.
Щоб не плакали з горя ,коли їх я покину,
А раділи що я тепер в новім житті.

Я прошу, не читайте за мене молитви,
І не треба в церквах мені ставить свічки.
Краще ви нагодуйте птахів і тваринок,
Добре діло для Роду і карми зробіть.

Ви згадайте мене просто так ,не по даті,
І не треба за мене горілку вживать.
Краще дерево ви посадіть десь у парку,
Прийде час і разом ми там будем гулять.

Верещако Сергій.

Я мріяв сісти у машину
Та завести знов її
Покататися по місту
З моєю рідною мімі

Я обіцяв, що покатаємся разом
Навіть якщо вітер, навіть якщо шторм
Я дочекався того всього, отримав ті ключі
Стоп, ти де..? Хіба вже уввісні..

Я чекав, чекав, я дочекався!
І ось я сяду вже за руль!
Але насправді, чесно скажу
Бажання вже.. Ну десь на нуль..

Я в дитинстві думав поганяю
Адреналінчик підкачаю
Но зрозумів, що смисла нуль
Та вже й не хочу за той руль.