Сім'я, це не тільки батьки і їх діти,
Сім'я, це історія всіх поколінь.
Це дерево що росте довгі століття,
Яке із повагою ростять усі.

Сім'я, це підтримка, любов і турбота
Повага до старших,повчання дітей.
Це батькова мудрість, тепло материнське.
І радісні посмішки милих дітей.

Створити сім'ю найпростіше завдання
Зробити міцною,це завдання на п'ять.
Щоб діти не бачили сльози і болю,
Любов до сім'ї зігрівала серця.

Дитину любити,з дитиною грати,
Це перші завдання для справжніх
батьків.
Духовно й фізично дитя розвивати,
А не за комп'ютером днями сидіть.

Вивчати з дитинства історію Роду,
Про шану до предків розказувать їм.
Про те що довкола нас мати природа,
Вона теж сім'я для усіх на землі.

Родину міцну ти за гроші не купиш,
Кар'єра не стоїть любові дітей.
Ти більше часу приділяй своїм близьким.
Бо втратити можна за хвилину усе.

Я хочу щоб сім'ї ставали міцними,
Щоб мудрість від батька до сині ішла
А мати навчала всім серцем любити,
Сімейні традиції, предків знання.

Наче поле душа опустіла,
Вітер зник, а холодить, знобить,
Спокій втратила свій, загубила,
Тепер в сумі поникла, мовчить.

В такім стані її не полишу,
Заспіваю щось тихо, шепну,
Намалюю, про ніжність напишу,
Знову спокій у душу верну.

Посміхнеться моїми очима,
А чи, може, тихенько сплакне,
Не почує ніхто за дверима,
Не загляне ніхто, не ввійде.

18.02.2024.

У дитинстві, де гра розквітає,
Серце моє танцює в ритмі сміху.
Перші кроки, перші слова,
Любов матері, як світанковий промінь.

На подвір'ї, де пісок білесенький,
Малюнки роблю під сонцем палючим.
Летючі зайчата у весняних хмарах,
Гойдаючись на гойдалці, як у малятах.

В шкільні роки, де книги і зошити,
Відкриваю світ, навчаюсь вчити.
Друзі, як скарб, розваги на подвір'ї,
Секрети, гра у хованки, життя у дорослій дитині.

Підліткові роки, коли серце вогняне,
Перші кохання, як весняний дощик лагідний.
У мріях під зірками танець молодості,
Веселі вечори, зустрічі з друзями, без нудьги.

Юність, де світ моїм тріумфом стає,
По дорозі пригод та серцевих іграшок.
Сміх, як феєричний феєрверк в небесах,
Веселий настрій, мов пташка, яка весною співає.

Отак лине пісня дитинства весела,
В ритмі сміху, в сонячних променях світла.
Дитина, як казка, у своєму світі,
Де щастя, як призма, розквітає у веселому місті .

Бачу себе, і берег, й річку,
Стою з лозиною в руці,
Гуси поскубують травичку...
Прийшло дитинство увісні.

Нераз у снах я там ходила,
Мала й доросла, як було,
Доля б на мить те все вернула,
Хоч раз в село щоб занесло.

Чи на деньок, чи на годину,
Пройтись селом,
батьків двором,
В думках і снах туди я лину,
Все йду по берегу піском.

...Ідуть босоніж ноженята,
Табун гусей жену пасти,
Гусак веде, біжать гусята,
Підгоню різкою з верби.

Менше гуся у рученятах,
Що не встигає за гуртом,
Подерті ноги, коле в п'яти,
Іду услід за табуном.

Гуси на річку зирять, хитрі,
З криком зриваються, летять,
Малі гусята дуже спритні,
Бігом у воду всі біжать.

Спішу за ними, переймаю,
Табун подалі все пливе,
Їх кличу з берега, ридаю,
Знаю, що дома мене жде.

Гуси поплили, я заснула,
Сівши в травичці росяній...
Мале дитя --- це я збагнула,
Але не мама й батько мій.

02.03.2023.

З веселими --- весела,
сум зникає,
Сумую із сумними і сама,
Коротка мить ---
і радість йде, тікає,
І знову в сітях суму-павука.

Всевишній хоче,
щоби я раділа
Прийдешнім дням,
без всякої журби,
Зарання я з-за неї посивіла,
В обнімку з радістю
воліла би іти.

Щоби всміхались
сонцю мої очі,
Із сивини
щоб вітер косу плів,
Щоб в світлі дні
і темні усі ночі
Сум зазирнути
більше не посмів.

Зболілу душу
радість обігріє,
І чорних хмар
не прижене гроза,
Із мрій --- єдина,
це остання мрія,
Буде останньою,
надіюся, сльоза.

19.01.2024.

Прийде весна, а потім літо,
Пізніше осінь і зима,
Цього всього ніде не діти,
Та все ж когось, чогось нема.

Немає, більше вже не буде,
Долі іронія така,
Пам'ять нікого не забуде,
Нічого теж, вона тривка.

Всяких подій було немало,
В них жменьки радощів, проблем,
І були сльози та не стало,
Їх слід солоний час не стер.

Ну а що далі --- він покаже,
Що має бути --- не мине,
Проблем знов вузлики нав'яже,
Трохи байдужості сипне.

02.03.2023.

Були б в мене крила ---
в село полетіла,
Туди, де дитинство пройшло,
Де юність настала,
в батьків де зростала,
Усе так давно відійшло.

Пройдусь берегами,
посиджу на обриві,
Де мріялось та не збулось,
Стежками дитинства,
що й досі ще милі,
У пам'ять вінком все сплелось.

Піду по дорозі до рідної хати,
Ні мальв, ні бузку --- пустота,
Й хатину тепер не впізнати,
Стоїть, як сумна сирота.

Так боляче серцю,
провину я маю,
Прости нас, хатина, прости!
За зраду-розлуку
себе лиш картаю,
Спалила власноруч мости.

11.09.2022.

Іду по дорозі селом,
Споглядаю усю красу-мить,
Попереду бачу коня з візком,
Він біжить, візок тарахтить.

У візку старий їздови'й,
У зубах цигарка димить,
Привітався-кивнув. Хто такий?
Задумалася на мить.

Іду далі, хати по боках,
І дерева кругом, і кущі,
Тут люди живуть у роках,
Зовсім мало де молоді.

А колись була тьма людей,
Щодня чувся дитячий сміх,
Голоси і корів, і коней,
Було краще, жалітися гріх.

Дорога далі селом веде,
Десь поряд пес скавулить,
Хтось воду з криниці бере,
Чутно корба іржава рипить.

Майже тихе й безлюдне село,
Десь гавкне собака, чи два,
Вже не те, що колись було,
Немає вже того села.

11.09.2022.

Хотів би згадати про духів,
Які завжди поряд із нами.
Котрі допоможуть у скруті,
А треба то і покарають.

З давна віддавали їм шану,
Питання могли їм задати.
Живуть вони в хаті, й природі,
Та стали про них забувати

Забули хто в домі хазяїн,
Хто людям завжди помагає.
Тримає порядок в оселі,
Поганих людей відганяє.

Коли в домі лад і достаток,
Немає ні злидень ні бійок.
Скажіть Домовик ти найкращий,
Ми ціним тебе,й любим щиро.

Не згадують більш Водяного,
І Лісовика теж забули.
Приходять до лісу й водойми,
Сміття залишають по всюди.

А краще б сміття по збирали,
Чи дерево десь посадили.
У зимку тварин годували,
Із духами в злагоді жили.

Забута ця мудрість й наука,
В що вірили предки віками.
Довкола людей живуть духи,
Які пильно стежать за нами.

Як важко тепер докопатись до правди
Історію нашу по новому вчить.
І віру забуту що знищить хотіли,
Всім серцем бажаю ізнов відродить.

Приємно дивитись,як люди довкола,
Серця відкривають для Рідних Богів.
Як знов починають любити природу,
Збагнувши що то є насправді наш дім.

Я впевнений люди згадають про єдність,
Про Рода підтримку,і Лади любов,
Щоб більш не було між своїх ворожнечі,
Яка за роки забруднила нам кров.

Надіюсь згадають володаря лісу,
Припинять рубати і нищить ліси.
В водойми не будуть зливати відходи,
Припинять торгівлю своєї землі.

І я сподіваюсь, що совість проснеться,
Почнемо природу любить і цінить.
За ради наживи не нищить довкілля,
Щоб наші нащадки продовжили Рід.