Моє дитинство босоноге,
Моєї юності роки,
Роки дорослі --- три дороги,
Ще до одної привели.

Вже по четвертій йду-ступаю,
Хода незвична... Зміни скрізь...
Все не йму віри, не приймаю...
Та вік змінився, швидко зріс.

Село... Дитинство...
Слідом юність...
А потім місто назавжди...
Іде самотня моя старість,
Шлейфом минулі всі роки.

На те минуле обіпруся,
Подих щоби перевести,
З цеї дороги не зіб'юся ---
Вона остання, в нікуди'.

14.04.2023.

Казали - "лиш крок.."
Та ти вже в депресії
Я почав ходити в зал
Вбивати себе до інверсії

Брав я гріфа лежачи
Жим нога сидячи
Знав я цю жорстоку біль
Але завжди всьо терпів

Було боляче
Навіть інколи синів
Але забув про ті про проблеми
З якими я в ночі сидів

Випив таблетку
Та брав ногами жим на два.
Але інколи казала стоп
Моя рідненька стопа.

Я добивав себе в тім в залі
Дивлячись на цих качків
Яким лиш протеїна
І страву з натуральних тих білків.

Виходячи із-зала
Провівши мою сесію
Вкотрий раз та й вкотрий раз
Я попадав в депресію..

Я шось лежу
Та думку гадаю
Коли вже той лям..
А я ще досі не знаю...

Коли вже доб'юся!
Щоб політати
Но рідне життя
Дає книжку читати!

Я справді начитаний!
Дайте ті крила
Щоб на говерлу!
Щоб на ті схила

Але життя знов дає
Сильну дорогу
Щоб добится лям
Та купити триногу!

Купити триногу
Щоб встоїти всюди
Проти лицаря, проти темряви!
Проти тої паскуди!

Щоб виграти все!
Що тільки можливо!
Але я лише мрію
Здолати це все, наврядчи зумію!

Знай і пам'ятай
Якщо хреновий день..
Не лий ту злість!
На тих людей

Забий, не парся, все пройде!
Казали мені вчора..
А нині я тихенько сидячи
Вбиваю в себе.. - ту таблетку спазмалгона!

Я випивав таблетку тричі
Но зовсім краще не ставало!
І взяв себе я тоді в руки!
Та мою біль - немов рукою зняло!

При падінні, я ноги забирав
Щоб було краще падать
Але я знав, що завтра, може й після-завтра!
Я буду ту проблему, знов долать!

Скільки жигу не тонуй, беха не получиться
Скільки добра ти не вливай, всеодно забудеться..
Скільки не кохай, зірка не появиться
Скільки не лети, за ґрати сядеш, тут вже ти.

Живи, живи, кайфуй життям
Нічо не відкладаючи
Бо та ракета, той трамвай
Інколи взривається

Візьми рвани в Одесу
Купи креветок кілограм
Візьму якусь старуху, а може ту мадам
Щоб можна було взять, та й випити сто грам.

Візьми, купи машину,
Та вижми ті дві сотні.
Щоб якийсь там власник жиги
Закурив в сторонці

Луною котиться минуле,
Дихає в спину здалека,
Знов наздогнало, штовхануло,
Іде, на п'яти наступа.

Воно з'являється й зникає,
Всюди за мною, наче тінь,
В свої події повертає,
В декілька моїх поколінь.

В'ється у пам'яті, плететься
З різного кольору ниток,
Інколи, ніби, схаменеться,
Знову змотається в клубок.

Все ж, як собака, йде по сліду,
Клубок той котиться до ніг,
А чи я йду, а чи я їду ---
Вдаряє спогадів батіг.

17.05.2023.

Давно не маю
батьківської хати,
Живуть у ній
господарі нові,
Не смію той
поріг переступати,
Не повернути
ті її ключі.

Вже у вікно
ніколи не погляну,
І не пройдусь
травою у садок,
Я на подвір'ї
більше тім не стану,
Той не відчую
яблунь холодок.

І не посію я там,
не посаджу,
В город межею
також не пройдусь,
Ніколи в світі
більше я не зраджу,
Так, як із хатою,
ні з ким не поведусь.

З дороги бачила,
як хата постаріла,
А чи від суму,
а чи від років,
Совість замучила,
того я не хотіла,
Ніхто, гадаю,
того не хотів.

Такою правда
є моя гіркуча,
Спогади давні
всі мені близькі,
Ця тема
з найболючіших болюча,
В такому я
довіку каятті.

25.05.2023.

Немає спокою,
куди журбу подіти?
Оповила,
на привеликий жаль,
Не дає жити,
дихати, радіти
Все той же біль ---
гірка моя печаль.

Сіллю на рану ---
і ще гірші болі,
Моє минуле
віє полином,
Гіркучий присмак
у моєї долі,
Життя дорога
скривлена, горбом.

Нічим її уже
не порівняти,
Не здути порошнечу,
не зшкребти,
Не зеленіти квітам,
розцвітати,
Горб не стесати
і не обійти.

Життя, пробач,
що так погано дбала,
Квіти не пахли
у твоїм саду,
Одні лиш сльози
в вазах дарувала,
Тепер й травинки
там не віднайду.

14.09.2023.

Мріялось в музиці прожити,
Життя казковим снилось,
Жити, співаючи, любити
Мені, жаль, не судилось.

Я до нестями в цім кохалась,
Співала ж наодинці,
Молодість сумові дісталась
У траурній хустинці.

Таку ж хустинку
старість носить,
Шкодує, що так сталось,
В долі нічого вже не просить,
Всі струни обірвались.

21.08.2023.

Летять роки і все стає страшніше,
Чому стають холодними серця.
Куди поділась людяність й турбота,
Залиті очі заздрістю сповна.

Як научать майбутнє покоління?
Який ми приклад можем показать?
Коли з'являється у нас якась проблема.
Її без випивки не вирішить ніяк.

Чому коли дитя кличе пограти?
У нас завжди на них відсутній час,
А будучи старими, в гості кличем,
У відповідь отримуєм відказ.

На скільки легше дати телефона,
Чим у парку з дитям провести час.
І щоб дитя знайомилось із світом,
Не по книжках,а по батьків словах.

На вихідних не мни бока в кроваті,
Візьми дітей, і ліс їм покажи.
Що треба ліс завжди оберігати,
Бо це легені нашої землі.

Нас предки вчили як любить природу,
Як не бруднити землю і річки.
Бо це наш дім і нам у ньому жити,
Ми на своїй землі хазяїни.