Серце в бронежилеті — б’ється,
Сльози очі сховали — душа не здається.
Кулі летять над мріями, снігом стелиться дим,
Та воно ще живе, не камінь, не дим.

У ньому ще пісня, у ньому ще світ,
Там спогади й віра, і мамин привіт.
Любов загартована болем війни —
Нескорене серце, без права на сни.

В броні — не від страху, від втрати тепла,
Щоб біль не пробив і щоб зберегла
Душа свою силу, мету й почуття —
Пройти крізь цей морок і знову в життя.

Серце в бронежилеті — тримає стрій,
За кожним ударом — спокій і бій.
І хочеться миру і хочеться жити,
Та поки вогонь — воно мусить терпіти.

Під звуки сирени — ти в моїх думках,
Тремтить моє серце, але не від страху.
Світ застиг у повітрі, у чорних рядках,
А я шепочу — “Ти моя маленька птаха”.

Твої очі — мов вікна в забутий наш світ,
Де не було вибухів, болю й прощань.
Твій голос — мов арфа, що виконує хіт,
Ніжний дотик рук — надія моїх сподівань.

Ми ховаємось в тіні бетонних стін,
Але разом — і значить, живі.
Навіть сирена не зруйнує той чин,
Що кохання тримає в крові.

Я кохаю твій погляд крізь гуркіт і сльози,
І вірю: пройде ця ніч без кінця.
Бо навіть війна, що стоїть на порозі,
Не роз’єднає наші серця.

Гуде земля, мов серце рве на шрами,
Над головою — небо у вогні.
Ми не ховаєм душу за словами,
Ми не втікаєм — ми стоїмо в війні.

Гуркоче грім, але то не погода —
То смерч заліза сиплеться з небес.
Та навіть в пеклі з нами є свобода,
І віра, що не згасне до чудес.

Стіна тремтить, та серце ще міцніше,
Бо за плечима — дім, любов, дитя.
І кожен вибух робить нас сильніше,
І кожен подих — крок крізь небуття.

Ми не зламались. Падає тривога.
Але жива у грудях тиха суть.
Іде поранена, але пряма дорога —
Там, де сини живими нас ведуть.

Вони не сплять, готуються до бою,
І не ховають серце від тривоги,
Їх слово — честь, їх сила — зброя,
Вони тримають мир, на перехрестях дороги.

У кожнім кроці тінь чиєїсь мрії,
У кожнім подиху надія на життя,
Вартові миру, в броні, в своїй стихії,
Бо їхній щит це правда й боротьба.

Вони стоять, коли весь світ колише,
Коли в очах — лиш попіл і дощі,
Але у серці — воля, мирна тиша,
Що проростає навіть у вогні.

Ми дяку складаєм за мужність і дію,
За наш оберіг, за нашу безпеку.
Вартові миру — це світла надія,
Що захищають і в холод і в спеку.

Гуде земля, мов серце рве на шрами,
Над головою — небо у вогні.
Ми не ховаєм душу за словами,
Ми не втікаєм — ми стоїмо в війні.

Гуркоче грім, але то не погода —
То смерч заліза сиплеться з небес.
Та навіть в пеклі з нами є свобода,
І віра, що не згасне до чудес.

Стіна тремтить, та серце ще міцніше,
Бо за плечима — дім, любов, дитя.
І кожен вибух робить нас сильніше,
І кожен подих — крок крізь небуття.

Ми не зламались. Падає тривога.
Але жива у грудях тиха суть.
Іде поранена, але пряма дорога —
Там, де сини живими нас ведуть.

Бій за свободу

Гримить земля під ворожим натиском,
Та серце палає, мов жар у пітьмі.
Ми стали стіною — єдиним захистом,
Щоб вільними жити на своїй землі.

Кожна сльоза — нескорена віра,
Кожний постріл — наш оберіг.
Батьківська хата, дитя на колінах,
Це все, за що йдемо в останній свій бій.

Герої не гинуть — вони поруч з нами,
У подиху вітру, у співі птахів.
Їх пам’ять живе між небом і храмом,
І кличе нас знов до великих чинів.

Ми б’ємось за волю, не ради слави —
Ради дітей, щоб росли без війни.
Свобода — не слово, свобода — держава,
Яку захищають доньки й сини.

У полі, де пшениця колосилась,
Тепер — вогонь і сталь, і дим густий.
Там, де колись дитинство веселилось,
Звучить війни невпинний, лютий бій.

Гримлять гармати, небо рве залізо,
І сльози капають з очей землі.
Тут кожен метр — вже не просто тризна,
А крок до волі в крижаній імлі.

Герої йдуть із вірую у Бога,
У серці мають правду і любов.
І хай трясеться ворог на усіх дорогах
Ми переможемо й проллємо його кров.

Бо з попелу встає свята держава,
І прапор в небо тягне свою сталь.
Ми не впадем — бо в нас незламна слава,
Бо в нашій крові — воля, вогонь і сталь!

Гримить земля, і небо плаче,
Та він іде мов буря, наче.
У грудях —серце не з каміння,
А полум’я з вогню й терпіння.

Його не зломлять ворожі лави,
Бо він воює не задля слави.
В ньому віра, Батьківщина,
Щоб була вільна Україна .

В очах і біль, і світлі мрії,
Про тишу, хату, про надії.
Та в серці клятва нездоланна:
Стояти доки буде рана.

Він знає: кожен день як битва,
Та воля — кров’ю, не молитва.
І навіть впавши, не зламає
Любові, що в душі палає.

Вони не носять пишних орденів,
Не гримлять промовами зі сцени.
Та в тиші днів, в турботах, без зневір —
Творять дива для рідної країни.

Вони — ті руки, що вночі не сплять,
Печуть хліб, будують палаци із руїн.
Вони — ті плечі, що усе стерплять
Несуть, не просячи нічого взамін.

Це лікар, що з утомленим лицем
Лишає біль за дверима палати.
Це вчитель, що із серцем і теплом
Навчає мріяти й шукати.

Це волонтер, що вкотре за кермом
Везе допомогу і радіє цьому.
Це мати, що молиться за столом
Щоб син вернувся додому.

Вони не чекають оплесків та слави,
Не прагнуть медалей і заохочень.
Їх подвиг — у простих щоденних справах,
У серці щирім і руках робочих.

Крізь бурі, крізь морок, крізь темні часи,
Йдемо ми вперто, без крику й сльози.
У серці — надія, у жилах — вогонь,
Несемо крізь світи свій правдивий закон.

Не страшні нам вітри, ні важкі перешкоди,
Бо за нами — любов, і земля, і народи.
Кожен крок — це надія, кожен день — це бої,
Але ми не зламаємось в жодній імлі.

Залізом і вірою кований дух,
Нам воля — не слово, а справжній друг.
І кожна молитва, і кожен наш крик —
Це крок до свободи, це гімн на віки.

Скінчиться темрява, згасне війна,
Засвітить над нами нова сторона.
І з попелу зросте майбуття золоте —
Наш тяжкий шлях до Перемоги веде .