Поруч з миролюбною Україною проживає народ,
В якого немає ні людяності, ні совісті, а ні гонору...
Він поводиться так, наче дикий і печерний "зброд".
Додає доброзичливим українцям та світу мінору.

росіяни не вміють дбати, працювати, мирно жити,
Не здатні радіти іншим й покращувати своє життя.
Хочуть свій мертвий радянський союз відновити,
Але без багатої сусідки - України не бачать пуття.

Ще вони не зрозуміли, що весь цивілізований світ
Сприймає їх, як окупантів та небезпечних вбивць.
Хижа росія знищує патріотичний український цвіт,
Йде війною, але й під нею вже захитався стілець.

Вся дипломатія і перемовини ні до чого не ведуть.
Нелюдські погрози й агресія нелюдів зашкалюють.
Близько українських кордонів сусіди-вбивці йдуть.
Присутністю ворожої техніки, військ всіх залякують.

Розвідкою розсекречено час наступу вражої росії.
Вона зухвало тренується й грає своїми мускулами.
До нас нахабно рвуться загарбники, а не гречкосії;
Щоби "дружити" з українцями під своїми дулами.

Багато років триває ця російсько-українська війна.
Світ по-різному ставився до тієї ворожості росіян.
Нині за агресію проти України їх чекає висока ціна.
Ще отримає по заслугах той "недонаполеон-буян".

Діалог – Україна, весь цивілізований світ та росія...
Всі зрозуміли, хто є нашим ворогом і загарбником.
Ми живемо в історичні часи. Неможлива анексія.
Дамо гідну відсіч окупанту, який став зловісником.

Хто приїде до нас на танках, повернеться в гробах.
Не дозволимо ж рідну, українську землю топтати!
Переможемо! Любов до України – в душах і серцях.
Для щирих та гідних українців Батьківщина – мати.

Ні людяності, ні совісті, а ні гонору нема в сусідів...
Хіба ж про людську мораль вони замислюються?
Війни, награбоване й дармове – шлях їх родоводів.
Впевнена, що до України їхні зуби й обламаються...

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

росіяни: "Дайте спокій достойній, гідній сусідці - Україні!
Ну, чого ж вам – російському народу завжди не йметься?!
Заберіть з української землі, з кордонів вражі, злобні тіні.
Без вас не проллється кров і полум'я війни не займеться.

Дайте українському народу можливість щасливо пожити,
Любити Батьківщину, сім'ї, родини, врожаї плекати.
Скільки ще з цивілізованим світом ми змушені ворожити:
"Чи зможете ви на нас – українців знову стиха напасти?!"

Дайте нам намилуватись рідною, прекрасною землею.
Ми на російські простори не претендуємо й не зазіхаємо.
Втішаємось Батьківщиною, блакиттю над рідною землею.
Вітчизняне повітря з великою шаною, любов’ю вдихаємо.

Дайте можливість наспіватись гарних, українських пісень,
Мирно розвивати культуру, слухати милий спів солов’я.
Чому через вас ми змушені жити в тривозі день в день?!
Для чого живете війною, спричиняєте Україні руйнів’я?!

Дайте своїм черствим душам спокою та людського тепла.
Навчіться мирно, мудро жити, любити, шанувати інших.
Чому в ваших серцях, замість шани до нас – море зла?!
Не соромно, що світ відносить вас до людей пропащих?!

Дайте своїм рукам щоденну, клопітку, звичайну роботу.
Зайнятим людям – не до зажерливих, ненависних мрій.
Любіть, ростіть хліба, будуйте... Не несіть горе, скорботу...
Україна й цивілізований світ кажуть росії: "Досить! Стій!"

Дайте собі час на думки про майбутнє росії й на роздуми.
Огляньтесь навколо! Весь світ живе, радіє, розвивається…
Нащо воювати, ненавидіти, замість хат будувати казарми?
Гинуть і ваші рідні. Життя йде. Всім людям відживається...

росіяни: "Дайте спокій достойній, гідній сусідці - Україні!
Ну, чого ж вам – російському народу завжди не йметься?!
Годі! Отямтеся! Бог є на небі! Віддасть вам, як ординцям...
Пора бути Людьми! Від злоби, люті ваш дім і займеться".

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Я вкотре звертаюсь до всього цивілізованого світу:
"Україна ще й досі – у вирі затяжної війни й у вогні.
Вже загинули її найкращі, відважні та достойні діти.
Пора зупинити росію однозначним словом: "Ні!"

Ворог поневолює український, волелюбний народ.
агресор окупував Крим та частину східних земель.
Знову біля кордонів вишикував озброєних воєвод.
Українців хоче знищити кремлівський "мудрагель".

Ми – дуже вдячні світовій спільноті за вашу поміч!
В грізні часи приємно відчути чиєсь дружнє плече.
Благаю вас: "У діалогах з росією не проявіть неміч,
Інакше й ваші народи це воєнне лихоліття обпече!

Політичним рішенням прийміть українців до НАТО
Й зробіть частинкою миролюбного, вільного світу!
Досить тих обіцянок! Поступіть красиво й крилато!
Ми – не в змозі самі дати відсіч сусіду-пройдисвіту.

Дійте завчасно! Спиніть війну! Говоріть вагомо!
Робіть так, щоб голос й поступ світу дієву силу мав!
Не зупините росію, то вона дійде і до вашого дому,
Як в Україну з "обіймами" вражий солдат завітав".

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Такого жаху світ іще не бачив...
Такого крику в Україні він не чув...
Я зненавиджу того, хто пробачив
нарід російський, що тут був.

На українську мальовничу землю
Прийшли дикі шакали, злобні пси.
Багато літ прожила та не втямлю:
"Звідки взялась ця гниль?" Боже: "Спаси!"

Де вчились москалі людей вбивати?!
Звідки ненависть й зажерливість така?!
Дітей й жінок хто вчив їх ґвалтувати?!
Звідки взялась москальська звірина?!

Такі жахіття українцям і не снились.
Кругом - руїни наших міст і сіл.
А скільки знівечених, вбитих?! З ліку збились...
рашист - негідник, вбивця і дебіл.

Ракети й бомби він нам посилає,
А сам аж корчиться від власної злоби.
Згинь, нечисть!!! Весь світ тебе вже проклинає.
Вслід українці шлють прокльони, вбивць гроби.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Вже декілька днів я дзвоню:" Де ти?"
А в телефоні лиш тиша.
Краще б преривисті були гудки
Засіла вже думка найгірша.

У скронях пульсує. Ти вір, він живий.
Виконує просто завдання.
В новинах писали, що там вівся бій.
Важкі ці хвилини чекання.

Згадала, як берегом йшли босоніж,
І музика моря лунала,
Обійми й цілунки були голосніш,
Натхнення - серця об'єднало.

Думки перервав телефонний дзвінок:
"Це хто? Це не ти мій коханий?"
Крізь сльози я чую: "Лавровий вінок
Готуйте своєму герою."

На ранок в шпиталі вже я була.
Його уві сні обійняла.
Волосся прибрала тихо з чола,
В очах навіть світло заграло.

Прокинувшись ти посміхнувся мені,
Але видно біль і страждання.
Промовив:
"Щоб не вертались діти в труні
Піду знов туди без вагання"...

Зима - не зима, без снігу, морозу,
Та настрій зимовий - крижаний, наче лід...
У серці той лід, як айсберг холодний
Усе заморожує на нашій землі ...

Заморожує радість і щастя дитяче,
Вкриває тим льодом теплоту у очах.
Ми ніби у царстві, де править негода-
Негода із болю, із горя, із втрат...

Червона сторінка, точніше, кривава,
Ніяк не закінчиться в книжці "Війна"....
В тій книжці моя Батьківщина страждає,
В тій книжці вмирає чиясь мама й дитя ...

І в кожному розділі книжки - є кат,
Один і той самий - лукавий і підлий.
Він з радістю й легкістю забирає життя
Того, хто людина, того, хто є українець...

Не зміг він простити нам радість, і успіх, і єдність,
Не зміг він дивитись на наші родини щасливі....
Бо заздрісне "серце" того, хто нам "братом" вважався -
Давно вже зігнило і вкрилося брудом та цвіллю.

Там серця нема - там прірва і вічна безодня,
Та їх не мине, попри все, справедлива розплата.
За кожну дитину, яка вже не побачить "сьогодні",
За кожну останню хвилину на фронті солдата.

Стільки болю і сліз, стільки горя й втрат у родинах,
Стільки втрачених доль, непрожитих щасливих років...
Стільки має іще пережити біди Україна,
Щоби ворог нарешті, навіки- віків, зрозумів,

Що не має він шансу народ український здолати,
Той народ, що сміється крізь сльози, ще й співає пісні.
Той народ, що собою прикриє дружину, чи брата,
Той народ, що не знає дорожчого від своєї землі ...

Хай час залікує всі рани на серці, в душі...
Нехай висохнуть сльози від болю, але ллються від щастя...
Нехай знову радіють всі діти на нашій землі,
Нехай хлібом пахучим українські поля колосяться!

Промайне та зима, що вже рік нас тримає в полоні.
У полоні тривог... Та весна недалечко сховалась.
Переможна весна - без війни, без смертей і без болю.
Тільки віримо щиро - перемога буде за нами!

Як жаль, що літо зовсім нас не тішить,
Лиш туга в серці каменем лягла.
І Україна гірко плаче і ридає,
Й ховає діточок своїх щодня.

Щодень ракети влучно цілять у садки,
У школи, інститути, магазини.
Ракети цілять навіть у церкви...
Маленькі діти від ракет тих гинуть.

Ще й не пожили зовсім дітлахи,
Ще не пізнали кольорових барв дитинства.
Враз відлетіли, наче ті пташки
Підбиті ворогом - ракетою рашиста.

І слів нема - лиш сльози, біль і горе.
Бо що таке слова - коли душа болить.
Та прийде час розплати і наш ворог
Відчує бумеранга, що летить...

Нехай надія попри біль не згасне,
І дряпається крізь відчаю бур'ян.
Ми вистоїмо... Як залізо, що кується.
Ми виживемо... На зло всім ворогам.