КРОВАВИЙ ПОТЯГ

Ось знову вдарили потвори,
Життя забравши у людей,
Прине́сли знову біль і горе…
Коли ж не бу́де в нас смертей?

Коли не будуть в нас стріляти,
Сміття убивче запускать?
Чи при́йде час, щоб їм сконати?
Чи довго нам на це чекать?

Дніпро… Руйнації і жертви,
Усюди кров, усюди плач…
Так мріють нас у прах всіх стерти…
Чи є від вбивць тих захист-плащ?

Кровавий потяг, скло і люди,
Квиток хтось взяв в один кінець,
Та скільки ж це тривати буде?
Чи зна про це хоча б Творець?

Жахіття знову, знову й знову,
Й щоразу гірше все страє,
Нас кат обрав невипадково
Й щораз накази віддає.

Дніпру дісталось знов сьогодні,
А світ все дивиться й мовчить,
Нам співчуття не треба жодні,
Глобально треба щось робить.

24.06.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1042408

Не хочеться писати про любов,
Бо де вона, коли палає лють?
Не видно щастя поміж тих оков,
Що заснували землю, ллють і ллють
Скипілу, зболену, гарячу, свіжу кров…
Що день – то свіжа… І бракує зла
На нечестивий отупілий скот,
Який огидним стадом вник у сад,
Як ті безликі, безплеменні, без отця.
Якась, щоправда, виродила їх
Собі на лихо. І вона, оця,
Колись сконає в смороді дітей своїх.
…Не можеться писати про любов,
Бо так пече ненависть до rozzni,
Що все святе і Боже проросло
Не вгору, а у глиб землі. В землі
Тепер цвіт нації і сміх,
І мама кличе досі сина в дім…
Не чує, бо в бою той син поліг.
І отаких вже сотні матерів!
…Не скоро я напишу про любов,
Хоч дуже хочеться писати і любить.
Коли ж ті рани висохнуть, і кров,
І сльози тих, що якось мусять жить?

НІЧОГО НЕ МІНЯЄТЬСЯ

Нічого не міняється,
Нічого взагалі,
А крівця проливається,
Вбивають моsk@лі.

Минула ніч пекельная,
Палало все в вогні,
Бо зброя вся смертельная
Не ли́шилась в багні.

Її до нас відправили
З гнилих боліт руsні,
Мету собі поставили
Убивці у війні.

А люди в нас загинули,
Убив їх орко-кат,
І світ оцей покинули,
Не вернуться назад.

Так ворог убиває нас,
Це робить кожну мить,
Страшний прийшов для всіх нас час,
Прийшлося крівцю лить.

І знов страшні руйнації
Зробили моsk@лі,
Для них це – декорації
На цій святій землі.

А світ на все це дивиться
І докази збира,
Він навіть і не скривиться –
Не в них хтось помира.

Чи довго споглядатиме
Весь світ з-за паркана?
Ще скільки нас вбиватиме
Ординець-сатана?

17.06.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1041905

КОЛИ ЗАПАХНЕ МИРОМ?

Коли запахнуть МИРом Небеса?
Коли усюди МИРом зарясніє?
Чи зді́йсняться Господні чудеса?
Чи МИРом Україну Бог засіє?

Коли запахне МИРом навкруги?
Коли на землю ступить ПЕРЕМОГА?
Коли із неньки щезнуть вороги?
Коли для них закриється доро́га?

Коли запахне МИРом на землі́?
Коли безпека вступить в володіння?
Коли в болото ве́рнуть моsk@лі
І зрадникам коли прийде́ прозріння?

Коли запахне МИРом поміж нас?
Коли з війни пове́рнуть всі в домівки?
Коли до нас пове́рне мирний час?
Коли вже не складатимуть голівки?

Коли запахне МИРом вже? Коли?
Тим МИРом, за який ми так благаєм,
Щоб ми в страху вже більше не жили́…
Той МИР, якого вже роки́ чекаєм.

Коли запахне МИРом, Боже мій?
Ще скільки цвіту має облетіти?
Коли вже, Боже, переможний бій?
Чи зможемо, Всевишній, ми вціліти?

08.06.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1041706

А МИ ЗАКІНЧИМОСЬ

А ми закінчимось… ви знайте…
Стає нас менше защораз,
Орді шляхи не відкривайте,
Бо ворог ближче кожен раз.

А ми закінчимось, як літо,
Ми тут закінчимось колись,
Тут не одного з нас вже вбито…
Не йдеш на поміч, то молись.

А ми закінчимось… Це правда…
Й ніхто не йде нас заміни́ть,
На захист стати кожен мав би,
Аби усім нам далі жить.

А ми закінчимось… на фронті,
Бо нас неміряно не є,
Не видно МИР на горизонті,
Ударів ворог завдає.

А ми закінчимось, як днина,
Яка мина й не поверта,
Хтось втратить донечку, хтось – сина,
Замовкнуть кожного вуста.

А ми закінчимось не вдома,
Ми всі закінчимося тут…
Зате у вас в домівці втома…
Нас на щиті звідсіль везуть.

А ми закінчимось… повірте,
Не вічні ми… що не кажіть,
Аналізуйте все і змірте…
Боротись, хлопці, поможіть…

14.06.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1041691

ВІЗЬМУ Я ТВОЮ ДУШІ НА ДОЛОНІ

Візьму́ я тво́ю душу на долоні,
Ти Ангелом злітаєш в Небеса,
Ворожа куля доторкнулась скроні…
Душа у тебе чиста, мов роса.

Візьму́ я тво́ю душу на долоні,
У ній – любов до рідної землі,
Не стрінуть тебе рідні на пероні,
Бо вбили тебе кляті моsk@лі.

Візьму́ я тво́ю душу на долоні,
Й посе́лю її в рай на Небесах,
Пройшов ти пекло в вражому полоні,
Та й в інший світ злетів, неначе птах.

Візьму́ я тво́ю душу на долоні,
Давно гріхи простелись всі тобі,
Тебе носила мати в сво́їм лоні,
Й була́ за тебе все життя в мольбі.

Візьму́ я тво́ю душу на долоні,
Колись вдихнув у неї я життя,
І поселю́ в Небеснім легіоні –
На землю вже не буде вороття.

Візьму́ я тво́ю душу на долоні,
Бо місце їй на Небі між святих,
За тебе сльо́зи ллються при іконі,
А голос твій уже наза́вжди стих.

27.05.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1040646

СКІЛЬКИ?

Ворог спати не дає,
Не дає нам жити,
Скільки буде те сміття
Світом колотити?

Скільки буде литись кров
Через ту сволоту?
Я про це питаю знов
Світову спільноту.

Скільки будуть нас вбивать
Клятії ординці?
Скільки горя ще пізнать
Мають українці?

Скільки буде з болотів
Ворог наступати?
Скільки має ще життів
Нарід наш віддати?

Скільки слізоньок гірких
Вилити ще маєм?
Просим захисту в Святих,
Що роби́ть – не знаєм.

Скільки бути цій війні,
В вибухах «купатись»?
Здихіль коли сатані?
Як з ним поквитатись?

Скільки буде світ мовчать
І на все дивитись?
Скільки буде все вивча́ть?
Як із цим миритись?

Скільки в землю нам лягать
І в крові́ тонути?
Як Всевишнього благать?
Як нам далі бути?

17.05.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1039914

Чи зможе колись людина,
Що бачила жах війни?
Здобути життя спокійне,
Поринути в гарні сни?

Чи вистачить завтра сили
Почати нове життя?…
Так, щоб усе було миле
Крізь ніжне серцебиття?

І точно не все так просто
В цивільній душі пітьми.
Словами поллють як воском.
Не всі залишились людьми…

Не хтось нам дає свідомість,
Формуєш собі її сам.
Якщо говорити про совість,
Не в кожного є по ночам.

Та є неймовірні люди.
Із них починається все.
Їх світло живе повсюди,
А совість до цілі несе.

Що там за краєм не ясно.
Та варто лишатись людьми.
Добром поливати вчасно,
Щоб зовсім не було війни.

Так хочеться просто жити…
Проснутись під небом мирним.
Під лепіт дитячий щирий,
Спокійні роки, не миті.

Новин би страшних не чути,
Могил не копати вирви.
Так хочеться просто жити,
Проснутись під небом мирним.

Мені би не чути крики…
Мені би на віки знати,
Що мирно у всьому світі.
І голосно прокричати:
Так хочеться просто жити!