Один раз повіриш в сірий
Що важкий
Незрозумілий

Так поваришся у ньому
Так набачишся усього
Мариться
Це не казково

Прорахуй но кожну букву
Та не надто!
Щоб не сухо

Вогкість теж не допускай
Хіба що море
Бажано, у Східний край

Всюди ловиш протиріччя
Навіть ждеш Середньовіччя

Голова кипить
Спиніться!

Відсирів давно твій сірий
Той важкий
Незрозумілий

Дихотомія
Хохотіла
І ми з нею
Бо здуріли

Вони вторгаються до наших країв,
Намагаються спалити дари Божі,
Що розмістилися на тисячах полів.
Виконують наказ своїх господарів:
Несуть неволю й недолю,
Від малого та й до старого,
Боряться намарне.
Ці недоумки, бовдури й сволоти,
Ще з кінця лютого двадцять другого,
Дбайливо заплітають на майбутнє,
Для народу України,
Жахливі й страхітливі траурні вінки,
Аби зберегти ганебну пам’ять,
Що вони наші вірні люблячі брати.
Не шкодуючи грошей:
Замовляють лопати й паркани,
Для нових безіменних,
Чи братських могил.
Але правда у тому, що
Ці віники стоять гнилими у них самих.
Їх турбота як й лопата,
Стала, нагородою лиш для них самих.

НАМ ВИПАЛО НЕДОЛЕНЬКУ ПІЗНАТИ

Живемо ми, живемо ми, панове,
В буремний час, який для нас настав,
Пішло від нас те щастя веселко́ве,
Якому кожен двері відчиняв.

Та чи верне́ воно до нас з роками?
Чи небо мирне зо́рить будем ми?
Чи зрадників не буде поміж нами?
Чи ляже ворог назавжди́ кістьми?

Чи буде сила ворога здолати?
Бо ми з бідою в пеклі сам на сам…
Чи хтось візьме́ться нас порятувати?
Чи зможем відсіч дати ворогам?

Нам випало недоленьку пізнати
І лити сльо́зи через ворогів.
Допоки буде пекло це тривати
І скільки буде складено голів?

Але ж чому́ недоля нас спіткала?
Чому́ до нас прийшла брудна війна?
Орда життя усім нам зруйнувала…
Чому́сь біда приходить не одна.

Хіба живем? Та ні… Уже існуєм
В страху́ й тривозі кожну-кожну мить,
І кров’ю ПЕРЕМОГУ ми гаптуєм,
Бо хочемо не існувать, а й жить!

08.11.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1026085

ТРИВОГА, МОТЛОХ І МОЛИТВА

Тривога знову в нас звучить,
Звучить вже вко́тре й не вгаває,
Бо вражий мотлох знов летить,
І ціль собі вже вибирає.

Та ні… Давно вже вибрав ціль,
І ймення цілі – УКРАЇНА,
Та не сконає р@schоцвіль,
А з неньки постає руїна.

Поставив ворог за мету
Усе спалити, зруйнувати,
ВКРАЇНУ знищити святу…
Нас від життя він всявсь звільняти.

Все вбивчий мотлох запуска,
Людей для нього не існує,
І підіймається рука,
Що мотлохом нас атакує.

А світ мовчить, хоч бачить все,
Мовчить роки́ і споглядає,
Добра́ їм це не принесе́,
Бо ворог сво́ї плани має.

Але найперше нас вбива,
А ми в молитві зводим ру́ки,
Тече сльоза, звучать слова́
І рветься серце від розпуки.

07.11.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1026038

Пора – зима,
Місяця лютого,
Дня раннього четверга.
З вікна бачу,
Як у бік міського аеропорта,
З неба впало не сонце,
А ракета з кривавого кремля,
Котру запустили гидотні москалі.
Ніби й така далека відстань,
І такий великий шлях,
А хвилин зо десять,
І вже помітно сяйво,
Та страшного вогню,
А не доброго сонця.
Бачу із свого віконця,
Як до того пекельного вогню,
Їдуть пожежні автівки.
У новинах кажуть,
Що на Київ женуть,
зетівські танки й броньовики…
У душі море горя, розпачу й страху,
Бо розпочалось все раптово,
Та перетворилось у страшну війну.
Але краще бути,
У клятій війні та страшному вогні,
Аніж з мерзотним кацапом
У рідному домі на своїй землі.

Усе це шоу маскарад
Замінить жовтень листопад
Завмерлі люди ввічність йдуть
За ними інші заживуть

Полки плаци герби паради
Чиїсь звитяги чиїсь зради
Безжально б‘ють війною гради
Війни лунають канонади

Тривожні темні наші ночі
Чи ще відкриєм вранці очі
Коли закінчиться війна
Війна вкорочує життя

Вона калічить і лякає
Вона навіки забирає
Для неї своїх тут немає
Вона це смерть і ми це знаєм

Війна фізична і духовна
Там де війна там помста кровна
В тіні війни в оковах смерті
У слові Мир такі відверті

Нас ще тримає наша віра
Надія в серці не зітліла
Ми переможем неодмінно
Бо так Любов колись хотіла

Себе питаю я чому
Ми знов вступаємо в війну
Війна буденність і рутина
В війні народжена людина

Скажи мені чому війна
Де мир лиш привидом зника
Тече війни в крові ріка
Зі свіжих ран вона стіка

І якщо можеш поясни
Чи нам чекати ще весни
Якщо захочеш ризикни
Ввійди і ти у світ війни

ДОПОКИ БУДЕ СВІТ ТАКИМ СЛІПИМ

Нема безпечних в Україні місць,
Куди б сміття воро́же не дістало,
І біль, і розпач, не́нависть і злість,
І закордоння споглядать не перестало.

Полтава, Запоріжжя, Київ, Львів…
Атака за атакою усюди,
Диктатор ще сильніше озвірів,
І найстрашніше, що в нас гинуть люди.

Херсон і Харків у вогні горять,
І Кривий Ріг, і прикордонні Суми,
Щоденно нас продовжують вбивать,
Й ніхто не нищить ворога задуми.

Була́ Вкраїна раєм на Землі,
Над нею мирне небо простягалось,
Допоки не ввірвались моsk@лі…
В ту мить життя спокійне обірва́лось.

Була́… на превеликий жаль, була́,
Немов калина, що наве́сні квітне,
Тепер Вкраїна у вогні пала…
Для світу наше горе непомітне.

Весь світ мовчить, бо це не в них війна,
І ворог від життя не їх звільняє.
До нас прийшла трагедія страшна,
А світ без дій на все лиш споглядає.

Допоки буде світ таким сліпим?
Чи при́йде мить, що він таки прозріє?
Чи перейме́ться горем він чужим?
Чи навпаки ще більше зачерстві́є?

04.09.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1021630