Співають словами війни чорні птахи.
Чекають на сина вдома старенькі батьки.
За обрій заходить сонце в кривавих тонах.
Ніколи не забудуть люди побачений жах.
Здригається земля під звуки гранат,
та вже не здригнеться в руках у воїна автомат.
Хтось віддає своє життя за вільну країну,
хтось тихо молиться, ховаючись у руїнах.
Хтось більше не зустріне світанок з коханим.
На згадку в когось залишаться рани…
Діти зростатимуть без батьків сиротами.
Хіба можна домовлятись з такими катами?
Ви знищили безліч життів — і радієте.
А ми зберегти свободу воліємо!
Ніколи братами з убивцями не будемо.
Не пробачимо. Помстимось. Не забудемо!
04.05.2023

До чого докотились ми у світі?
Вмирають люди і хворіють діти,
Бідняк на крихту хліба заробляє,
Багач жирує й на Карибах засмагає.

Куди цей світ прямує крок за кроком,
Цунамі,урагани, мор,жорстокість.
Ще скільки має Бог нам шансів дати?
Чи на пряму в лице усе сказати.

Чим стали у житті своїм пишатись?
Що в шати пишні стали убератись,
Коли бажаєм рідним й друзям смерті.
То тут не краще жити,краще вмерти.

Ми цінності свої давно змінили,
Нас золотом задешево купили,
Не цінимо знання,уміння,грацію
Нема майбутнього в такої нації.

Ми вирок підписали не чорнилом,
Згубили самі себе,нема миру.
Слова для всі пусті,що я розказую,
Нам легше всім зробити евтаназію.

Тепер все виросло одразу.
Довгими днями і ще по
довгих ночах.
Він гнав думки від себе,
особливо про те, що війна наробила.
А разом з тим , наче на перекір.
Виринало з пам’яті напівзабуття,
про що мати говорила.
,, Старе листя спадає ,
а нове наростає. ”
Глибока ніч цілою вагою ,
налягала на вії мої.
А думки мої додому летіли.
Нема на світі страшнішої пустки,
як та, що зветься людьми.

З тобою на одинці хочу я бути,
щоб ніжно на вушко шепотіти.
Ті ніжні слова, що сердце на самоті вночі кричало.
Подарувати обійми,
що вкрала війна.
Подарувати кохання,
що в розлуці жило.
І ніколи туди більше не відпустити.

Ти – там!
А я – тут.
Нас роз’єднала Війна,
а може сотні кілометрів.
Але наші сердця літають разом,
думками поруч Ми.
І війна не перешкода нам,
сотні кілометрів не біда.
Адже кохають не очима і
не дотиками щодня.
Кохають ріднею душею
і коли в унісон співають сердця.

У пеклі війни крізь страх і горе,
Україна стоїть, мов камінь у горі.
За волю свою, за край рідний борються,
Від ворога мужно відстоюються.

Кров і сльози течуть, мов ріка неспинна,
Але серця воїнів палають вогнем віри.
Їхня душа не згасне, поки є надія,
На перемогу України, на вільну землю свою.

О, надія світла, не вигасай ніколи,
Хай мир і щастя відзвучать в кожному долі.
Нехай війна скінчиться, як злий кошмар нічний,
І мирна Україна знову засяє як світильник.

Тож долуй, браття, та йдімо вперед,
У нашім серці лиш мир і воля, як світлий світед.
Хай славиться Україна, вічно вольна й сильна,
І мирне небо над нею вічно блакитне сяє.