Вже вбити може, якщо хтось
Почне розповідати,
Що у тилу були проблеми,
Тому не йшов в солдати.

Чи скаже, вимушений був,
Дуже було важливо,
Комусь не воювати,
В тилу б щоб залишили.

Він вбʼє за «від війни втомився»,
За «важко виживати»,
За фрази «війна це не моє»,
«Не можу я вбивати.»

За кожне виправдовування,
Що не пішов на фронт,
Він вбʼє, він вбʼє за хлопців,
Тих, що пролили кров…

Він сам «ботаном» був.
Не вмів він воювати.
І купа справ важливих,
Та він пішов в солдати.

І бачив він чимало
Скалічених і вбитих,
Пішли що воювати,
Вміючи миром жити.

Хто залишав дітей,
Дружин і наречених,
Пішовши захищати
Свій дім і рідну землю.

Збагнути він не зможе,
Не зможе зрозуміти,
Що важливішим є,
Ніж дім свій захистити.

І не від щастя він,
Навчився убивати,
Жорстокість квітне в ньому
Як засіб виживати.

І хоч міцний він тілом,
Скалічена душа.
Покинув мир її,
Вселилася війна.

За тилу виправдовування
Вже дійсно може вбити,
Бо девальвує це,
В війні що пережив він.

Знецінює життя
Його і побратимів.
Зневага це до тих,
Хто на війні загинув.

Слова можуть поранити.
І треба розуміти,
Війна привчила - ранить ворог.
Ворога треба вбити…

26-08-2023

Сутність людська крізь злам війни виходить.
Реальність демонструючи усім -
Хто та людина, що під маскою ховається,
В звичайному житті, що зветься «мир».

Тривалий час війни виснажує до дна.
Втома людини душі роздягає.
І ходять голі душі навкруги,
Немов то не війна, а Божий суд їх долю визначає.

Гріхи усі видні, як на долоні,
І святість іншим світлом сяє.
Війна тривала демонструє, хто ти є,
З середини назовні вивертає.

Саме тому друзі все більше сваряться.
Саме тому байдужість править бал.
Саме тому здаються, відвертаються
Ті, хто ще вчора себе віддавав…

Прикинутись можливо на короткий час.
В довгі випробування маски всі скидаємо.
Настільки довго вже іде війна,
Що за життя ми душі всі пізнАємо…

25-08-2023

Звичайний ракетний обстріл

Ракети вибух порівняти ні з чим.
Жах, паніка від нього, відчай.
Але усі емоції, як вибух - підриваються,
Злітають, опускаються, ховаються.

І ось нічний приліт. Все обірвалось.
Тіло підскОчило, душа сховалась.
Страх проминув, вікна закрив.
Потім вспокоївся і ліг.
На все пішло кілька секунд.
Звичкою так в війні живуть.

Ракетний обстріл вночі 24.08.2023

Росія незалежність України визнає.
Тут інший висновок зробити неможливо.
Бо саме під російський фейерверк ракет
Цей день у двадцять третьому зустрІли.

Салюти заборонені сьогодні.
Нічого в небі й не змогли б побачити,
Якщо б ракетами тварюка не стріляла.
Тепер би їй за привітання це віддячити…

На загибель пригожина і всього керівництва чвк «вагнер» 23.08.2023

Дивним яким буває збіг обставин.
Учора знято суровікіна з поста,
Сьогодні літаком у пекло
Відправлено все керівництво ЧВК.

Всі, хто за перемовини з росією,
В пригожина спитайте результат -
Домовився блискуче про безпеку він,
Перетворивши ЧВК у «чвяк».

24-08-2023

Вечір і спокій. Хтось танцює,
Хтось із дітьми гуляє,
Хтось продає, купує хтось,
Хтось все спостерігає.

Музика ллється навкруги.
Одна іншу збиває.
Життя у ресторані йде.
Там хтось відпочиває.

Потоком нескінченним поруч
Машини мчать дорогою,
Втручаються у музику
І заважають спокою…

Розмірено гуляє спір:
«Що правильно, що ні…
Чи може все це відбуватись
Зараз під час війни?..»

І аргументи з двох сторін:
«Хтось танцем стрес знімає.
А в ресторані на життя,
Хтось зараз заробляє…

Неможна жити у війні
І не відволікатись!
Війна виснажливий процес,
Треба відпочивати!»

«А як усі ті, хто воює?
Як їм всім відпочити
Від гидкого питання
«Чи буду завтра жити?»

Як стреси всі ці пояснити,
Щоб їх не дратувати,
Щоб руки їм не опускати,
Щоб далі воювати?..»

У суперечці не збагнути:
Бенкет під час чуми,
Чи само так все має бути
З людьми під час війни.

Як правильно, ніхто не знає.
Відповідь в кожного своя.
Науки тої не існує,
Зʼєднати як війну й життя…

21-08-2023

Минуле з памʼяті стирається,
Потрохи забувається.
Товстою шкірою війни
Надриви покриваються.

Поточність зводить в божевілля,
В ній все перемішалося.
Ціль просто пережити.
Не варто розбиратися.

Майбутнє в мріях загубилось,
Вкрилося пеленою.
Війна перекриває зір
Тюремною стіною.

Бажання швидко гнати роки,
В майбутнє щоб забігти.
Туди, де закінчилось все…
Бо так набридло жити.

В майбутньому якось розставлять
Події по місцях,
Щоб не здавалось божевільним
Теперішнє життя.

Сенс нададуть новий речам,
Назвуть цей час великим.
Потоне у промовах правда,
Як довелося жити…

19-08-2023

Життя нагадує все більше
Картини Пабло Пікассо -
В шматки розірвано єдине
І випадково складено.
Або якась незручна поза,
Як в тої «дівчини на кулі»,
Яка за сутністю своєю,
Така ж незграбна і трикутна.
Збираєш поглядом своїм
Трикутники в одне життя,
Та цілого знайти не можеш -
Емоції та відчуття.
Реальність якась нереальна,
І «Герника» то вже не жах.
За звичку бачити навколо
Трикутну жінку у сльозах.
І красота настільки дивна,
Що зрозуміти неможливо,
Зображено насправді диво
Чи хтось знущається над світом.
І «голуб миру» як фінал,
Який шукаєш у новинах.
Та реалізму в них немає -
Така ж в трикутниках картина.
Ніхто не хоче чути правду,
Всім до вподоби оптимізм.
Може реальність щоб прикрити,
Хтось й вигадав колись кубізм.
І захлинаючись у тому,
Не можеш що ніяк збагнути,
Війну в трикутники ламаєш,
Щоб менше її було чути…

18-08-2023

Всі відео, де «прилітає»,
Здається, що брати знімають.
Темінь із звуками на них,
Підходить коментар «Без слів».
Крім вибухів там тільки «піки»,
Того, хто зняв, мат заглушити.
Абетку Морзе щоби вчити,
Наче вони, а не дивитись.
Кожного разу як приліт,
Абетка ця всюди звучить.
Звучить вона по всіх домах,
Із люттю виражає жах.
Бо тільки Морзе мабуть й здатен
Словами вибух передати…

17-08-2023