За що вооють наші браття
За мерседеса чи Порше?
Та ні, за ту всю владу
Що гроші по цей час краде.

У нас війна лише для бідних
Хто гроші мав, давно десь там
А ті хто пенсію, по 3к лиш гідні
Сидять під обстріли гранат

Чому ті бідні, що не мають коштів
Живуть під звуками гранат
А ті бандити, що при владі
Купляють новий Порш Макан

І скажіть що це все рівно
Одні лежать і роблять їм массаж
А інший той в окопі бідний, чекає знову свій наказ!

Чому ще досі, в Києві кладуть бруківку?
Чому ще досі, строїть ці мости?
Коли в окопі наші рідні
Сидять без їжі, ці всі дні.

Чому, коли привозять воїна, плаче лиш рідня?
А не депутати, які крадуть щодня..
Нажаль оця війна для когось скарб - для когось це біда.
Тому що мажикам начхати, чи вмре чи виживе чиясь рідня.

Чому багаті всі втікають за кордон?
Це очевидно..
Що в країні нашій
Буде довговічний весь ремонт

Поки одні кажуть - Що вже набридли всі ваші донати - Інші себе, під пулю готові віддати!
Поки одні кажуть - з мене уж хватить!
Воїн у Бахмуті - не знає, коли зможе спокійно поспати!

Те відчуття коли хтось каже - "Ура, знову тривога!"
Стримуюсь сказати - А якщо прилетить ракета, до твого рідного дома?

Коли чуєш по новинах, що скоро перемога
А я задам питання..
Звідки інфа..?
У цього барона?

Чому, на вулиці знов безлад твориться?
ТЦК показує з себе клоуна
Як вони знову намагаються чиєгось батька забрати
А в мене лиш питання до них - "А не маєте бажання, самим на передок зганяти. ?"

Надіюсь Україна, візьме перемогу!
Але якою ціною заберем цю корону?
Якою ціною ми відіб'ємо міста..
Вірно.. ціною рідного життя.

І де, і де, тут правда в цьому світі
Втрат у нас майже нема..
Но в котрий раз, держава гідно
Зустрічає знову наших цих солдат.

Насправді вже набридла, ця уже, уся війна..
Хочеться вже миру - Але хто як не ми, здолає цю гниду?
Лише одне можу сказати, триколор на землі нашій, не буде стояти!
Ми візьмемо силу в руки, та й покажем, недобраттям..
Що орда на землі нашій, лише буде лежати!

Ні, то вже не війна,
То вирваний шмат із життя.
Етап якогось виживання.
На диво дивного чекання.
Коли зʼїдає пустота,
І вичерпаєшся до дна.
Життя, коли побут й війна
Зливаються в одне буття.
Коли та єдність, що була,
Розбила війни довжина,
Криваво розділивши всіх,
На хто в війні і тих, хто ні.
І один одного дратують
Тим, як життя вони малюють,
Як цінність його визначають,
Як навкруги усе сприймають.
Коли не може бути втоми
У тих, хто залишився вдома,
Бо ті, в війні хто смерть пізнав,
На втому мають більше прав,
І «знають» кожного вину
Тих, не пішов хто на війну…
Та втома все ж усіх долає,
Байдужістю перемагає
І тих, війною хто живе,
І тих, хто відвернувся вже.
Бо сил немає зрозуміти,
Із «щастям» цим як завтра жити…

04-08-2023

Война стала напоминать
Мне гирю на ногах,
Которую пилить мы начали,
В ней золото ища.

Так Паниковский Балаганова
Пилить гирю просил,
Даже когда - «не золота» -
Уже он вразумил.

Боялся гнева Балаганова,
И потому молчал.
Участь свою, избитым быть,
Он так отодвигал.

Гиря распилена была.
Был Паниковский бит -
Пиля железо золото
Никак не получить…

В войне червем, сквозь «звук пилы»,
В меня вопрос залез:
Гирю пилю-то я свою,
А золото в ней есть?

30-07-2023

Земля покрилась горем і бажанням мира,
І ностальгією минулого життя,
Яка в майбутнє мрією уходить,
І души розриває на шмаття.

Товстою кіркою земля покрилась памʼяттю
По тих місцях раніше де бував,
Часи веселі де свої проводив,
З своїми дрУзями відпочивав.

Місць тих, як і часів, дістатись неможливо.
Війною відокремлені вони.
Фронтом, життям, ідеями розділені,
Злістю взаємною відсіченІ.

По той бік друзі і спільне минуле.
Повстали суперечки за життя:
Як має бути все? Що добре? Що погане?
Хто винен в тому, що іде війна?

Дружнє минуле не зробило ворогами.
Обходимо усі гострі кути.
Але не розуміємо, як житиме ми разом,
Як зможемо ми по одній дорозі йти.

Скільки побито горщиків за роки.
Нерозуміння прірва поділяє.
І тільки ностальгія за минулим,
Лише вона повʼязує, єднає.

Біль ностальгії розриває душі.
По-свОєму хоч плачемо і по своЄму
Однаково ми тягнемось до миру,
Однаково війну, що йде, клянемо.

25-07-2023

Підірвали кримський міст.
І що?
Не холодно від цього, не теплО.
Люди загинули -
Це навіть і не смІшно.
Не зрозуміти
Добре чи погано вИйшло.

Прекрасно знаємо:
Нас обстріляють.
Цим взагалі не налякають.
Стріляють в нас,
що так, що так,
А зараз привід
Примостять.
Звичка байдужості
До всього.
Хочемо мир.
Більше нічого.

Підірвано автомобільний міст.
НЕ змінює війни це зміст.
Бо залізниця постачає.
Підрив її не зупиняє.

Приємний факт лише один -
Важче дорога тепер в Крим.
І росіяни, що «втомились»,
Тепер чудово розуміють,
Що йде війна, близько вона.
Не для курорту створена.

Найбільше вразили новини,
Що росіяни запустили.
«Теракт, двох мирних вбито!
Треба негайно щось там вжити!»
Два мирних вбито - то погано.
Та це кричать ті росіяни,
Які спокійно пережили
Смерть сотень мирних в Україні.
Якщо б за кожні дві могили
Сотня ракет впала б в росії,
То там прихильників війни
В мить скоротилось б рази в три.

А так що є міст, що немає.
На настрій наш вже не впливає.
Чекаємо інших новин -
Наприклад, «входимо ми в Крим»…

30-11-2023

Той пекельний біль не передати,
Не висловить його словами
У світі слів таких не відшукати,
Щоб розказать, що відчуває мама.
А для неї пів світу зникає,
Усесвіту зникає половина,
Коли там, на Сході, шукає
Вона свою шукає дитину.
Біль страшенний розриває груди.
А далі що? Пустка. Пустеля. Пітьма.
Прийдуть, поспівчувають люди...
І як змиритися з тим "Нема"?
Жінка без чоловіка-вдова
Без батька сирота-дитина,
А якже називається та,
Котра на війні втратила сина?..

Спустошеність, прокляття, втома.
Зʼїдає туга, що не вдома.
Втрати, біль, плач, гнітючий стогін.
Минулого рве душу спомин.
Завмерлий погляд у могили,
Крик в небо відбирає сили.
Апатія, зневіра, відчай,
Байдужість мармуру в обличчях.
Трагедія і руйнування,
Безжалісна вічність чекання.
Жах, паніка, безсилля, біг.
Від горя божевілля сміх.
Безповоротність, нескінченність,
Звичка, пірнання у буденність.
Майбутнього немає в мріях,
Минуле стерте чи в могилах.
Нерозуміння і безжалість.
Нерозсудливість і ненАвисть.
Мовчазна згода і протести.
На витривалість життя тести.
Геройство, стійкість і сміливість.
В сусідах боягузтво, підлість.
Нелюдяність, каліцтво, звірство.
В мить перетворене дитинство.
Жалість, душевність, теплота.
Відвертість душ і простота.
Терпіння, вірність, вдячність, щастя,
Хто вистояв і дочекався.

15-07-2023

Тук-тук! Я смерть. Будьмо знайомі.
Про себе трохи розкажу.
Другого разу вже не буде.
Раз у житті я приходжУ.

Переді мною усі рівні,
Яким не був хто у житті,
Як високо не підіймався,
Вирівнюю я по землі.
Кажуть, що кращих забираю,
Насправді, мені все одно:
Був ти людина-діамант,
Чи був людиною-лайно.
Люблю пройтися холодком
По спинах тих, з ким зустрічаюсь.
Хто в очі дивиться мої,
Їх інколи не забираю.
Вони якись скажені люди,
Лізу до них завжди тишком,
Так щоб не встигли зрозуміти,
Що їх для мене час прийшов.
Із стариками нецікаво.
Самі до мене прагнуть йти.
Більш полюбляю молодих,
Ось вибух де емоції.

Війна у подругах моїх.
Я з нею граюся щосили.
Чим користується вона,
Те в мене також у служінні.
За це її як полюбляю!
Лечу на пулі і ракеті -
Купаючись у своїх мріях
Людина миттю стає мертва.
Ті мрії всі лише для мене,
Ніхто їх так і не пізнає.
Усі думки ці про майбутнє -
Як веселять, як розважають…
А муки ні! Це не про мене.
Муки бувають у житті.
Я заспокоюю всім нерви,
Зі мною вже спокійні всі.

Уникнути мене неможна.
Знайомлюсь я із усімА.
Не бійтесь. В тому, що прийду я,
Можливо й є весь сенс буття.

04-07-2023