Він там навпроти не людина.
Він навіть не дурна тварина.
В окопі тому вовкулак,
З кровʼю людською на губах.
І взагалі то неважливо,
Що народився як людина,
Тримав за руки маму й папу.
Їхав на фронт не вовкулаком.
Він був людиною в росії,
Хоч маячню у сітці сіяв.
Щоб він тоді не говорив,
Тоді людиною ще жив.
Але коли почав стріляти,
Перетворився в нелюдяку.
Людиною стане в полоні,
Можливо, коли охолоне,
Але ніколи у той час,
Коли доводиться стрілять.
Неможна навіть на хвилину
Побачити в приціл людину.
Бо глузд свій можна загубити,
Вбиваючи собі подібних.
Війна вражає душу, тіло,
І розум, якщо вбʼєш людину…

Природа наче скаженіє.
Злива… Мороз… сніг… вітер виє…
В Чорному морі «Шторм століття».
Заввишки девʼять метрів хвилі.
На береги вода виходить
Сочі і Крим потроху топить.
Одесу снігом завалило,
Траси засніжені… Стихія…
Машини в пастках застряють…
Природи розійшлася лють…
Мороз розносить вітру вир…
Рветься метал, наче папір…
Владу природа захопила.
Її слуга править стихія!

…А тут війна… ллється метал…
Розжарюється ним земля…
В мить охолоджує природа.
Втомилась від війни й вона…
І завмирає все на фронті -
З стихією пішла війна.
Дивно! Природа, ставши вОрогом,
Собою сторони єднА…

27-11-2023

Они-то толком ничего и не видали,
Жизнь эту совершенно не познали.
Ребятам из Бердянска было только по шестнадцать,
И никогда не будет им семнадцать.
Дерзкие, прямолинейные подростки
Свою борьбу вели открыто, броско.
Задерживали их и избивали,
Вот только это их не поменяло.
Родились, выросли и жили в Украине.
В той независимой, которая бурлила.
В той, что мы все ругали и критиковали,
В которой власть все время тасовали.
Нельзя сказать, чтобы это все давало сверхсчастливо жить,
Но жизнь такая в них сумела что-то зародить.
Что-то такое, что заставило что их родину любить,
Ее в борьбе неравной стремиться защитить.
Вступить в бой полноценно с оккупантом -
Убить военного и полицейского-колаборанта,
В шестнадцать лет что смерть пришла понять, принять,
И «Слава Украине!» напоследок всем сказать.
Такие страсть и дерзость лишь юношам подвластны.
Взрослым они чужды и непонятны.
Подростки что могли такое осознать,
Чтоб так спокойно жизнь за Родину отдать?..
За Украину им семнадцати не вЕдать.
И их смертями устлан путь к победе…

27-06-2023

Шестнадцатилетние парни из Бердянска
Тигран Оганесян и Никита Ханганов вступили в бой с оккупантами. Уничтожили военного рф и коллаборанта-полицейского. После перестрелки оккупанты заявили о «ликвидации» парней. Последние слова на видео Тиграна: «Все это смерть, пацаны. Прощайте! Слава Украине!»

(За теорією відносності теперішнє - це неіснуюча межа між минулим і майбутнім)

Що таке наше минуле? Це те, що ми пережили,
Те, що відчуттями впивається в наші жили.
Те, що ностальгією, тугою в теперішнє впивається,
Те, що на смертному одрі нам залишається.
Там все нам знайоме, там страху не маємо -
Бо ми минулим своїм управляємо.
«Якщо б» і «коли б» роблять з кожного Б-га,
Майбутнє минулого всім нам відоме.
А правда? Чи є у минулому правда? - Немає.
Бо в Б-га недоліків не буває.
У будь-яких спогадах додаємо своє,
Те, що робить нас краще і виправдовує.

А майбутнє? Що таке майбутнє є?
В ньому інша людина завжди живе.
Краща за ту, що минуле пережИла,
Та, що обовʼязково досягне свою мрію,
Та, що вміє добиватись поставленої цілі,
Та, що обовʼязково буде кращою в мирі.
Але невизначеність будь-якій мрії заважає,
Бо саме вона страх викликає.
Саме в майбутньому нашому страх,
Той, що перешкоджає цілям і змінює життя.
А правда? Чи є у майбутньому правда? - Немає.
Бо змінне воно, його ніхто не знає.
У мріях у кожного правда своя,
Так побудовано наше життя.

А що є теперішнє наше, яке воно є?
Це життя парадокс, його взагалі для нас не існує.
Це мить, яку ми ще не розуміємо, не знаємо,
Шматочок майбутнього, який усвідомленням в минуле проводжаємо.
В цій миті є жах, але страху немає,
Бо розуміння теперішнього у цю мить не наступає.
А правда? Чи є у теперішньому правда? Є.
В ту мить, коли ніхто її не усвідомлює,
До того моменту, поки мозок її в минуле не проводжає.
Вона існує у цю мить, але її ніхто не знає.

Правди не знайти, але цим усі займаються,
Бо кращою для себе її зробити намагаються.
Історія вся виписана спогадами,
Тих, хто бере на себе відповідальність бути Б-гами,
Хто свою правду минулого іншим навʼязує,
Хто субʼєктивне своє, обʼєктивним показує.
Історію пише не той хто прав,
А той в кого на це більше прав.
Саме тому правду війни ніколи ніхто не пізнАє,
Бо кожен переможець її під себе виправляє.
Чим більше переможців в одній війні,
Тим більше варіантів правди історії.
І ті, хто у війні правду ту шукають,
Дурницею займаються і просто час гають.

І знов війна, завітала в гості
О котрий раз.. країну захищать!
Але в нас в крові цей стимвол охоронця!
Залишиться до наших цих проклять!

З сусідом нам нажаль не повезло..
Але яка різниця, хто до Кобзона піде знов..
Чи бурят, чи той якут, а може узкий
В роту до Пригожина прийшов!

Ми вб'ємо всіх! Хто прийде вот сюди!
Зроби хоть крок, наврядчи ти будеш живий..
Я зроблю все, щоб орк на землю не прийшов
А якщо прийшов, то без ноги.. на той світ пішов!

Вони хочуть взяти кількістю, це лише нюанс..
Але більше додіків схаваєм на раз!
Якщо прийшов, й не знаєш що робити!
Рви білу футболку та й проси, щоб двухсотим не зробити!

Накануне дня россии 2023 под одним из мостов в москве уличный художник Philippenzo создал граффити под названием

К нам ежедневно русский мир летает,
Слюной кровавой окропляя нас,
Из тел живых и мертвых души вырывает
И перемешивает их в единый фарш.

Утеряно и сострадание, и мягкость,
Пустилась ненависть в свой сатанинский пляс.
Войне уже не будет окончания,
Пока месть не наестся внутри нас.

Мы заражаемся бесчеловечностью войны -
Все изощреннее в нас мщения фантазии.
Смертью настолько же наполнены мечты,
Насколько жизнь вокруг наполнена страданием.

В нас русский мир жестокостью проник,
К нему же отвращеньем пропитал,
Смертельный яд к нему у каждого родив,
Кто русский мир хотя б мгновенье ощущал.

Мир этот совершенно не о мире,
Взбесившимся война живет в нем псом,
Который всех стремится изроссиловать,
Был чтобы рвотный плод его взращен.

16-06-2023

Война уносит будущее вдаль.
Стирает прошлое как атавизм.
И то, что вечным представлялось,
Уже не наполняет жизнь.

С собою в будущее тянем
К чему привыкли и чем жили.
Потери прошлого обычно
Боль вызывают ностальгии.

Восстановление, возврат,
По-новому, больше и лучше -
Боль ностальгии лечат так,
Когда страдают ею души…

Война своими разрушениями
Все больше в жизнь въедается,
Конец войны - восстановление -
Дальше отодвигается…

Да, рукотворно и не вечно,
Романтики в нем мало.
Водохранилище… Но жизнь
С ним рядом протекала.

То не вода в море уходит,
То жизнь людей сливается,
Война, смывая прошлое,
В вечность превращается…

09-06-2023

Я помню свой выпускной.
Надежды, что были с ним связаны.
Как взрослостью ночь наполнялась,
И опьяняла развязанностью.

Свобода той ночью играла,
Впитав две отдельные жизни, -
Как взрослому не запрещалось,
Как школьнику что-то простилось…

Война у детей отбирает
Праздник финальный в школе, -
Мгновение, где разрешают,
И где ты ещё не должен.

Порог перед светлым будущим
В темных подвалах обстрелов.
Война в взросло-детских душах
Родит ностальгию потери.

Когда-то, увидев в дальнейшем,
Идущих детей с выпускного,
Вспомнят они не детство,
Вспомнят обстрелы школы.

Лишаются чуда веселья,
Когда ты свободен и счастлив,
И взрослый, и в детских помыслах,
И жизнью ещё не запачкан.

25-05-2023

У нас тут атеистов нет,
Мы ад увидели при жизни.
Тут всё горит, тут рвётся сталь,
И огненные смерти брызги.

Что защищает нашу жизнь,
Трудно уже нам осознать.
То ль это чудо, то ль из ада
Забрать нас невозможно в ад.

Тут души твердые как сталь,
Мягкость их выжжена дотла.
Жить хочется, но наша жизнь
Давно как странная игра.

Азарт разогревает жилы,
Жизни легко ставим на кон,
Они тут дорого не стоят,
И в грош не ставят их порой.

Мысли от ужаса застыли -
Безумство это наше всё.
Оно тут угоняет танки,
Спасает, защищает, бьет…

Нам раем суета кафе.
Смешны, в аду кто не бывал.
Ад коль при жизни не увидел,
Жизнь, оказалось, не познал.

Мы в мире выглядим как черти.
А как ещё? - из ада мы -
Внутри, снаружи обгоревшие
Чумазые, уставшие.

Смешен нам бег теперь за счастьем.
Счастье для нас - просто сидеть,
Не слышать ад, жить не бояться,
На ищущих счастье смотреть…

18-05-2023

Вже як другий рік, війна у нас з рабами.
З нелюдами, з обортнями, та тими дикарями..
Які лиш тільки можуть : Вбити й знищити це все..
Поки Україна в НАТО, шлях наш цей кладе..

Але поки ми так хочемо, в цю нашу Європу
Наша влада, нас в цей час - посилає в жопу!
Поки наші хлопці кладуть тіло - За країну
Влада краде гроші і кладе брівку.

Влада строїть нові ці дороги - Коли через день у нас тривоги!
І кому треба ці мости всі в полі? А ну для зайців, білок, та цих конів..
А барабани в бомбосховищі, у Києві для кого? - а для тих, хто гроші спишить, і зрадить до одного..
А Гуманітарка де та вся.. - Що з донатів знов пішла? Десь лежить у когось вдома, і не потрапила до воїна

А чому ще не довЕзли танків? - Тих абрамсів і леопардів?
Чому вони ще не на полі боя? - А ніхто не знає, це лиш Божа Воля.
Чому на силу ТЦК - забирають брата?
Тому що влада захотіла так, і забрала татка.

Вони забрала сина, а може й в когось батька..
З шансом що повернеться, як ножом піти на танка..
Хоча він вмре достойно, за рідну Україну
Але що скаже дружина? - Знову своїм дітям..

Так.. а може й виживе, шанси також є
Але варіанти 300 й 200, ніяк не омине..
Прекрасно розумієте, що таке війна..
Або стане героєм України, або з контузією піде до дна..